Бійка перенеслася до сіней, і Малий з Карлсоном втекли.
Тим часом зовсім стемніло, і Малий та Карлсон, взявшись за руки, подалися назад дахами до Карлсонової хатки, що стояла за димарем на тому будинку, де жив Малий.
Коли вони вже майже дійшли туди, то почули, що внизу, гучно сигналячи сиреною, мчить пожежна машина. З даху їм видно було, що пожежна машина зупинилась якраз перед будинком Малого і довкола неї зібрався натовп. Але пожежі вони ніде не бачили. Та раптом від машини до даху швидко звелася довжелезна драбина. Хлопчик подумав, що батьки знайшли записку і викликали пожежників, щоб його зняли. Малий тихенько стояв і чекав, коли вже нарешті добереться до нього драбиною пожежник.
Карлсон подався до своєї хатки. А перед цим попросив нічого не казати пожежникам про нього. Коли пожежник добрався до хлопчика, то здивувався, бо бачив перед цим, що тут було двоє хлопців.
Сім'я чекала на Малого. А через годину, як Малий лежав уже в ліжку, біля нього зібралась уся родина, ніби це був день його народження. Батьки говорили, що дуже боялися за сина, бо він для них дорогий, як сто тисяч мільйонів крон. Малий міркував собі: сто тисяч мільйонів крон, яка величезна купа грошей! Невже він справді може так дорого коштувати? Адже цуценя, чудове цуценя можна купити всього лише за п'ятдесят крон.
Малий так і сказав батькам: чи не можна з такої величезної суми одержати тепер п'ятдесят крон, щоб купити собі маленького песика.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Карлсон грається в привида
Аж наступного дня біля столу, коли всі обідали, тато й мама спитали Малого, як він опинився на даху. Хлопчик сказав, що полетів з Карлсоном. Батьки перезирнулися. А мама сказала, що той Корлсон сидить їй у печінках. Батько говорив, що ніякого Карлсона, що жив би на даху, не існує. Батьки сказали, що скоро почнуться канікули і Малий поїде до бабусі. Може, хоч там Карлсон відчепиться від нього. Хлопчик спробував уявити собі, як він житиме без Карлсона.
Після обіду Малий пішов до своєї кімнати. Він усім серцем бажав, щоб якнайшвидше прилетів Карлсон. Адже Малому невдовзі доведеться поїхати з міста. Карлсон, певне, вгадав його бажання, бо відразу прилетів, тільки-но Малий визирнув у вікно. Він ані миті не сидів на місці. Розмовляючи з Малим, він весь час сновигав по кімнаті, обмацував усе, відчиняв дверцята, шухляди і з великою цікавістю оглядав кожну річ. Карлсон говорив, що хоче гратися.
Малий був не проти, але насамперед хотів, аби мама, тато, Боссе і Бетан побачили нарешті Карлсона й перестали набридати йому розмовами про те, що Карлсон не існує.
Хлопчик кинувся до вітальні. Боссе і Бетан, на жаль, щойно кудись пішли, зате хоч мама й тато сиділи у вітальні. Малий повів батьків у свою кімнату, але Карлсона не було. На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого пояснювати. Тато пішов говорити по телефону, а мама згадала, що залишила в духовці солодкий пиріг.
Малий зостався сам і сів біля вікна. Він був дуже сердитий на Карлсона і поклав собі сказати йому все відверто, коли той знов прилетить. Проте ніхто не прилетів. Натомість відчинилися дверцята шафи і звідти висунулось хитре Карлсонове обличчя. Виявляється, він відпочивав на полиці. Малий відразу забув, що сердиться на нього. Він просто зрадів, що Карлсон знайшовся. Друзі почали грати у хованки. Але мама покликала Малого, бо прийшли Крістер і Гунілла.
Карлсон вирішив пожартувати з друзів хлопчика. Ледве Малий устиг зачинити дверцята шафи, де був Карлсон, як увійшли Гунілла й Крістер. Малому дуже подобалась Гунілла, і він часто розповідав мамі, яка вона "страшенно гарна". Крістера Малий також любив і давно вже пробачив йому ґулю на лобі. Крістер привів навіть свого песика Йофу! Побачивши Йофу, Малий зовсім забув про Карлсона, що лежав у шафі на полиці.
І раптом, саме як Малий захоплено бавився з Йофою, Гунілла, лукаво посміхаючись, спитала, де Карлсон. Аж тепер Малий згадав, що Карлсон лежить на полиці в шафі. Проте він наперед не знав, що саме цього разу затіває Карлсон, тому й не признався Крістерові та Гуніллі, що той є в кімнаті.
Із шафи пролунало голосне й дзвінке: "Ку-ку-рі-ку!". Крістер і Гунілла думали, що це півень. Йофа почав гарчати. Малий так реготав, що не міг вимовити й слова.
Дівчинка відчинила дверцята й зазирнула всередину. Крістер підбіг до неї і теж заглянув у шафу. Спочатку вони побачили тільки одяг, що там висів. Але потім з верхньої полиці до них долинув сміх. Крістер і Гунілла поглянули туди й побачили товстого чоловічка. Гунілла й Крістер просто поніміли з подиву. Тільки Йофа не переставав гарчати. Нарешті Гунілла отямилась і спитала, хто це. "Всього тільки невеличка химера, що лежить собі й відпочиває", — відповів Карлсон. Малий аж заходився від сміху – надто вже безглуздий вигляд мали розгублені Гунілла й Крістер.
Карлсон одним стрибком опинився на підлозі, підійшов до Гунілли й жартівливо ущипнув її за щоку. Карлсон хотів грати "небезпечну" гру: кидати стільці у вікно. Коли діти заборонили йому, він образився. Тож Гуніллі довелося погладити його й сказати "Любий Карлсоне".
Мама й тато Малого звичайно щовечора виходили на прогулянку. І ось тепер мама гукнула з сіней, що йде з татом, і Крістер і Гунілла можуть побути до восьмої, а потім Малий має лягти спати.
Карлсон сказав, що тепер усі будуть гратися в привида й лякати людей. Карлсон узяв з ліжка Малого простирадло. Потім кольоровими олівцями намалював на простирадлі страшну пику. Тоді взяв ножиці, і не встиг Малий його зупинити, як він вирізав дві дірки для очей. А тоді Карлсон накрився простирадлом з головою так, що видно було тільки його пухкі руки.
Хоч діти й знали, що це лише Карлсон, завинений у простирадло, їм усе-таки стало трохи лячно, а Йофа заходився несамовито гавкати. Коли ж Карлсон увімкнув моторчика й почав літати навколо лампи під стелею, а простирадло заметляло на ньому, стало ще страшніше. Тепер уже справді було чого перелякатися. Він покружляв кілька разів майже нечутно і став ще більше скидатися на привида. Тепер треба було тільки знайти, кого налякати.
Коли діти вже стояли в сінях і лаштувалися вийти на сходи, щоб когось налякати, хтось легенько почав шкрябати зовні в двері. Спочатку Малий подумав, що то повернулися додому мама й тато. Але зненацька він побачив, що крізь шпару для листів хтось просовує довгу крицеву дротину. І Малий згадав, як зовсім недавно тато читав мамі в газеті про те, що в місті з'явилось багато квартирних злодіїв.
Малий страх як перелякався, коли збагнув, що до них добираються злодії. Гунілла й Крістер теж налякалися не менше. Крістер замкнув Йофу в кімнаті Малого, щоб той не заважав їм гратися в привида, і тепер дуже жалкував, що так зробив.
Лише Карлсон не боявся нічого. Карлсон, Малий, Гунілла й Крістер якнайтихіше перебралися до вітальні й поховалися хто де міг. Карлсон заліз у гарну старовинну шаховку, де мама тримала обруси та серветки, і сяк-так причинив за собою дверцята. Добре зачинити він не встиг, бо саме тієї миті до вітальні навшпиньки зайшли злодії. Малий, що лежав за канапою біля коминка, обережно виглянув. Посеред кімнати стояли Філле й Рулле!
Злочинці направилися шукати гроші у старовинному секретері з багатьма шухлядами. Малий знав, що в одній шухляді лежать мамині гроші на господарство, а в іншій гарні дорогі брошки й каблучки і татові золоті медалі, одержані за влучну стрільбу. Філле пішов на кухню шукати срібні чи золоті столові прибори, а Рулле почав висовувати шухляди секретера. Раптом він аж свиснув з утіхи.
Тієї миті дверцята шаховки відчинилися і звідти, жахливо стогнучи, вилетів привид. Коли Рулле обернувся й побачив привида, він квакнув з переляку і випустив на підлогу все награбоване. Привид літав навколо нього, стогнав і охкав; потім він завернув до кухні. А за хвильку звідти вибіг блідий, як стіна, Філле.
Рулле й Філле кинулись до дверей, а привид за ними; вони вискочили в сіни, потім на сходи, а привид гнав їх сходами вниз і вигукував услід глухим голосом: "Спокійно, тільки спокійно! Зараз я вас дожену, отоді ми потішимось!". Та врешті привид стомився й повернувсь до вітальні.
Малий позбирав гроші, брошки й каблучки і поклав їх назад до секретера, а Гунілла й Крістер познаходили всі ложки й виделки, що їх погубив Філле, коли метався між кухнею і вітальнею. Діти сміялись: вони були просто щасливі.
Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом
Другого ранку Малий прийшов до мами на кухню. Боссе і Бетан уже пішли до школи, а тато на роботу. В Малого уроки починалися дещо пізніше. Хоч він був уже великий хлопець і ходив до школи, проте любив посидіти в мами на колінах, коли ніхто не бачив.
Мама сиділа біля столу, читала газету й пила каву. Малий мовчки виліз до неї на коліна. Учора ввечері мама й тато гуляли трохи довше, і коли повернулися додому, Малий уже спав у своєму ліжку. Мама помітила, що в простирадлі вирізано дві дірки, і все воно було брудне.
Мама запитала Малого, хто вирізав дірки у простирадлі. Хлопчик сказав запитати Гуніллу. Він подумав: "Нехай Гунілла розповість мамі, як усе було насправді, адже мама їй більше йнятиме віри!". Але мама подумала, що це зробила Гунілла.
Малий думав, що любить найдужче... маму, потім тата. Любить він ще Боссе і Бетан... Карлсона, що живе на даху, він також любить. І Гуніллу. Мабуть, він одружиться з нею, коли виросте. І раптом Малому сяйнула думка, що дуже його стурбувала. Він спитав, чи доведеться йому одружуватися з жінкою Боссе, коли той помре. Мама спитала, звідки такі думки. Хлопчик пояснив, що йому дістався старий велосипед Боссе, його старі ковзани, старі піжами, капці і все інше... Мама сказала, що Малому не доведеться одружуватися з жінкою Боссе.
Малий сказав, що хотів би мати собаку, а не дружину. Він знову почав про свого собаку. Мама не любила такі розмови, як і про Карлсона. Тому вона сказала збиратися до школи.
Зі школи Малий повертався з Гуніллою і Крістером. За ними побіг чорний невеличкий пудель. Малий взяв цуценя за нашийника. Хлопчик полюбив його. Він нахилився й почав голубити песика та називати його найніжнішими словами.