Суботик у небезпеці
Над вухом гуло й дудніло. Пляшкер думав, що це Суботик. Але це був не він. Вони вилізли з куреня і роззирнулися довкола. Ген-ген за смугою прибою об'якорився пароплав. Два моторні човни поволі підпливали до берега.
Чекаючи на гостей, Пляшкер і Суботик принесли з пралісу всіляких плодів і спокійно поснідали. Після сніданку пішли поплавати, а тоді трішки задрімали. Обидва човни тим часом зникли за піщаною косою.
Саме тоді до пані Моркван прийшов пан Вівторакус із букетом квітів у руці. Пані Моркван почервоніла. Вівторакус прийшов під приводом того, що провідує Пляшкера. Пан Вівторакус постукав у двері кімнати пана Пляшкера, але ніхто не відчиняв. Тому пані Моркван запросила пана Вівторакуса на каву, поки Пляшкер, як вони думали, спить.
Найближчий вигин морського берега саме огинала група туристів. На чолі групи крокував чоловік у тропічній уніформі, з мегафоном у руці. Він дуже здивувався, побачивши пана Пляшкера з Суботиком. Туристи питали, хто вони такі. "Це – тато Пляшкер, а я звуся Робінзон", — пояснив Суботик. Туристи подумали, що це справжні Робінзони. Туристи посідали коло пана Пляшкера й Суботика, порозкривали свої вакуум-пакунки з їжею і хутко спорожнили принесені з собою консервні бляшанки та пляшки. Незабаром чудовий білий узбережний пляж під пальмами лежав рясно вкритий папером, порожніми пластиковими пакетами та пластиковими ж пляшками з-під лимонаду. Пляшкер сказав Суботику, що пора звідси тікати.
Керівник екскурсії хотів врятувати їх із острова, долучивши до своєї групи. Пляшкер і Суботик, під приводом того, що мають дещо взяти з куреня, подалися туди й повлазили всередину.
Тим часом пан Вівторакус випив уже не одну, а цілі три чашечки кави. З кімнати пана Пляшкера все не чутно було ані звуку. Вівторакус зайшов туди, але нікого не було. Пана Вівторакуса взяла підозра. Пані Моркван пішла, а він почав роздивлятися машину для здійснення бажань. Вона стояла готова до вжитку, бо лампочка горіла. Вівторакус хотів порятувати друзів і забажав, щоб вони опинилися під дверима будинку.
Саме тоді в курені з пальмового листя пан Пляшкер нахилився до Суботика й прошепотів: "Я хочу, щоб ми зараз опинилися дома, в моїй кімнаті!".
Перед Вівторакусом постали Пляшкер із Суботиком і раптом знов десь ділися. Тепер вони стояли під дверима будинку, а тоді знову стояли в кімнаті, а тоді знову під дверима надворі. І, нарешті, біля пана Вівторакуса в кімнаті. А на машині яснішав слабенький блакитний промінець. Суботик закричав Вівторакусу тримати їх, але вони знов зникли. Коли ж обидва, вкотре вже, з'явилися в кімнаті, пан Вівторакус ухопив пана Пляшкера за руку, а Суботик щосили вчепився за пана Пляшкера. Суботик кричав вимкнути машину.
Пан Вівторакус вимкнув. Суботик збуджено показував на блакитну лампочку у верхній частині машини, що блимала тепер дедалі швидше. Суботик сказав, що двоє протилежних за змістом бажань змагаються між собою, подужає або машина, або він. Для слабшого це закінчиться погано, страх погано.
Суботикові стало зле. Пан Пляшкер страшенно стривожився. Він узяв Суботика на руки й дуже обережно посадив у крісло. І Суботик, і машина були гарячі. Декотрі дротинки в машині розжеврілися, лампочки спалахували сліпучим світлом і перегорали, зсередини здіймався чорний дим.
Пляшкер приклав мокру ганчірку Суботикові до лоба, ганчірка запарувала. І тієї ж миті машина засичала, в ній щось клацнуло, блакитне світло ще раз блимнуло й погасло. Суботик промимрив, що він переміг, а машина перегоріла. Він полегшено зітхнув і... зомлів. Пляшкер дуже дбайливо взяв Суботика на руки, підняв його з крісла й поклав на ліжко.
Коли Суботик прийшов до тями, то сказав, що машина поламалась, а він страшенно втомився, тому мусить довго відсипатися. Він повернувся на бік і враз заснув.
Пан Пляшкер і пан Вівторакус розговорилися і зрозуміли, що загадали бажання одночасно. Пан Пляшкер був сердитий, бо хвилювався за Суботика. Вівторакус теж образився. Друзі посварилися. Вівторакус пішов геть.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Шостий розділ. Коротке замикання
Уранці пан Пляшкер прокинувся від того, що Суботик дав йому легенького щигля по носі. Він уже був здоровий.
Пан Пляшкер переживав, бо в суботу Суботик уже мав іти. Суботики завжди так: приходять у суботу і в суботу йдуть собі. А Пляшкер так хотів загадати бажання, щоб Суботик не йшов.
Суботик сказав, що спробує полагодити машину, але потрібно: у три дроти звиту сталеву струну, два з половиною сантиметри цинкового дроту, викрутку, шурупів і зо два старуватих огірки (бо Суботик завжди голодний).
Після сніданку Суботик дуже уважно обдивився машину. Постукав по корпусі, трохи перехилив, щоб оглянути спіднизу, а тоді обстежив зверху. Справи були погані. Потрібний був відтинок дратви. Суботик побіг його шукати і повернувся аж після обіду.
Суботик заходився відгвинчувати передню стінку машини і щось лагодити. Коли лампочка раптом слабенько зажевріла, у машині щось залущало, затріскотіло, і вгору попливли легенькі хмарки диму. Суботик сказав швидше щось загадати. Пляшкер загадав п'ять марок. Та замість них з'явилося п'ять шкварок. Вдруге він загадав шапку, але з'явилася жабка. Втретє загадав банкноти, але на столі де не взявся млинок для кави. Тоді Суботик сказав, що треба бажати мало не впритул до того, що хочеться! Наприклад, Пляшкер хотів маленький стільчик-триніжок, але треба загадати горішок. Пляшкер загадав горішок, але з'явилася консервна бляшанка.
У машині щось луснуло, лампочка, яка щойно ледь-ледь світилася, враз погасла. Суботик оголосив, що сталося коротке замикання.
Лишивши, як є, все, що постачила їм машина, Суботик і Пляшкер вирішили зробити коротке перемикання – піти поїсти.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Сьомий розділ. Остання цятка
Уранці наступного дня не Суботик, як завжди, збудив пана Пляшкера, а пан Пляшкер розколошкав Суботика своїм лементом, бо всередині у машині все перегоріло й розплавилось. Суботик сказав, що машину треба залити оцтом або змастити олією. А краще і цим, і тим.
У пані Моркван пан Пляшкер позичив оцту й олії. Суботик виліз на стіл і спочатку спорожнив у машину пляшечку з олією, потім вилив туди ж таки оцет і нарешті сипнув у розтруб добру жменю солі. Машина почала потріскувати, над нею злетіли іскри, і слабенько заблимала червона лампочка. Пан Пляшкер уже хотів загадати, щоб Суботик назавжди…, але захотів спершу випробувати машину, тому загадав стомаркову купюру. Машина жахливо застогнала, загарчала й закректала, червона лампочка заблимала з шаленою швидкістю, і на столі справді з'явилася грошова купюра. Але вона була в тридцять чотири марки, а такої купюри насправді ж немає.
Тоді Пляшкер вирішив загадати щось навспак. Він загадав купюру в тридцять чотири марки. З'явився рятувальний круг. Суботик зневірено похитав головою. Пляшкер загадав, щоб його крісло літало. Але замість крісла, на вулиці поїхало кудись авто одного пана. Пляшкер загадав розкішний сніданок. У кімнаті нічого не сталося. Зате з кухні враз почувся зойк, а тоді поклик пані Моркван. Вона показала, що всі полички кухні були вщерть напхані вареними спагеті. А усі шухляди були вщерть повні теплого томатного соусу. Пан Пляшкер пообіцяв допомогти прибрати.
Він пішов до своєї кімнати по Суботика. Однак там він мерщій увімкнув машину для здійснення бажань і загадав, щоб посеред кухні в пані Моркван стояла величезна каструля, а в ній – усі макарони й томатний соус із кухонних меблів! Але посеред кухні виросла яблуня. Суботик нагнув гілку й зірвав яблуко. Макаронів і соусу вже не було.
Пан Пляшкер загадав, щоб пан Амфібер цієї ж миті сидів у своїй ванні з водою. Але враз зникла шафа. Пляшкер загадав, щоб шафа з'явилася, але він сам зник.
"Ото дурість! Він-бо знає, що машина зсунулася з глузду! Ну, сподіваюся, все вийде на добре!" — сказав Суботик і вимкнув машину. Тоді сів на стілець і став чекати.
Кілька хвилин по тому пан Амфібер знов з'явився в поліційному відділку. Він говорив, що у його ванній кімнаті з'явилася старовинна дубова шафа. Поліцай сказав, що жодного разу не чув, щоб хтось звертався до поліції, бо йому щось принесли. Звертаються, коли у тебе щось вкрали. Тому пана Амфібера відправили додому.
Суботикові довелося чекати дуже довго. Урешті-решт, коли він уже вирішив іти шукати пана Пляшкера до міста, рипнули двері будинку. Пляшкер зайшов до кімнати і відразу просто впав на ліжко – такий був стомлений: машина закинула його за шість кілометрів від дому.
Суботик запропонував винести машину на горище. А щоб ніхто ніколи її не ввімкнув, Суботик з'їв важілець-перемикач. Машину доправили на горище.
Пан Пляшкер вголос роздумував, що ж ця машина дала йому: ані автомобіля, ані грошей, нічогісінько. Суботик засміявся і сказав, що Пляшкер загадував не ті бажання і просив лише певних речей: багато грошей, авто, подорож на острів, смачної їжі. Може, треба було придумати інакші бажання? Пляшкер сказав, що треба було загадувати стати мужнішим чи зробитися добрим водієм.
Суботик, щоб якось розвеселити Пляшкера, сказав йому повсякчас думати про слона. І розповів вірш:
Де палкі бажання й сталі,
там є успіх без машин, –
й слон заграє на роялі,
як захоче дуже він!
Пан Пляшкер не витримав – засміявся. І сказав, що волів би, щоб Суботик завжди залишався з ним. І треба було цього забажати ще першого дня. А ще Пляшкер хотів, щоб його друг Вівторакус більше не гнівався і знов навідався. Суботик сказав, що можна просто піти до Вівторакуса і вибачитися. Та Пляшкер навіть не знав, де мешкає Вівторакус. Суботик запропонував піти до найближчого телефона-автомата і пошукати в телефонній книзі, де саме він мешкає. Пан Пляшкер зрадів і так швидко кинувся бігти сходами наниз, що Суботик ледве встигав за ним.
Пан Вівторакус аж рота роззявив з дива, коли пан Пляшкер із Суботиком несподівано з'явилися перед дверима його будинку. Пан Пляшкер вибачився. Друзі помирилися і випили чаю. А потім усі пішли до пані Моркван. Вона раділа, бо дерево на кухні зникло.