Вони удвох гепнулися на підлогу, і Стрілка почала ретельно вилизувати татові вуха.
– Навіщо вона це зробила? – здивувався сержант Смаг.
– Поняття не маю, – озвався з підлоги тато. – Я казав – вона завжди таке виробляє.
Сержант Смаг насупився й похитав головою.
– Ваш песик хворий наголову. Його треба відвести до собачого психіатра. – І він відпустив нас додому.
Не буду вам перелічувати всього, що висловив мені дорогою тато, але більшість його побажань несла в собі загрозу негайної смерті. Отож, мій перший план закінчився цілковитим провалом. Мабуть, настав час викликати підмогу. Я вирішив відвідати мою найкращу приятельку Тіну.
3
Знаю, що ви подумали. ВІН ПРИЯТИЛЮЄ З ДІВЧИНОЮ! Я вже звик до підколок. "Тревор ходить з дівчиною", "Тревор закохався". "Коли в тебе весілля, Треворе?" Я вже всього наслухався.
Спочатку я страшенно дратувався, але тато мене заспокоїв, мовляв, якщо це неправда, то не звертай уваги, а ті, хто насміхаються, або тупі як двері й нічого не розуміють, або просто заздрять.
Ми товаришували з Тіною, відколи пішли до школи й виявили, що народилися того ж самого дня. Якось ми навіть разом відсвяткували день народження. Тіна вища за мене. Я трохи нижчий і щупліший. Мої ноги худющі й кістляві. Іноді, дивлячись на них у ванні, я взагалі дивуюся як вони мене носять цілісінький день. Тіна міцніша. Якось ми бавилися в боротьбу індіанського стилю. Не будемо казати, хто переміг. У неї море веснянок, які їй не подобаються. Не питайте чому.
Тіна також має пса. Йог кличуть Мишкою. Це задля сміху, бо Мишка – сенбернар…знаєте, мабуть, цю породу псів, які нагадують шотландського поні, що лупнувся головою об цегляну стіну і розчавив собі мордяку.
Мишку добре видресирували. Коли Тіна каже: "Принеси!", він сидить. Коли Тіна каже: "Біжи!", – він сидить. Навіть якби Тіна крикнула: "Знежирений на 99% йогурт", Мишка би не ворухнувся. Порівняно зі Стрілкою, він страшенно розумний. Я подумав, що Тіна могла б допомогти, і вирішив привести до неї Стрілку.
Я не відразу знайшов Стрілку. Вона звила собі гніздечко під моєю ковдрою. Запхнула туди джемпер, дві пари штанів, шкарпетку, футбольну бутсу, півпачки чіпсів і недогризок старого яблука. Дякую тобі, Стрілко! Я причепив їй до нашийника шворку, і ми рушили геть.
Ви ще ніколи не бачили як нам гуляється зі Стрілкою? Це взагалі не прогулянка. Скоріше серія раптових сіпань і ривків. Ми не вписалися в три вуличні ліхтарі, відвідали позапланово чотири сусідські двори, зробили підкоп під чиєсь припарковане авто, щоб дістати смачнючий пакет від чіпсів тижневої давності, а тоді влаштували міні-каруселі довкола ошелешеної жінки з продуктовою торбою на коліщатках.
Коли ми дісталися Тіниного дому, вона вже стояла на порозі, відчинивши вхідні двері.
– Я здогадалася, що це ти, коли почула, як верещить ота пані, – сказала вона. – Заходьте й ховайтеся.
– Стрілка й без того вже затягла мене у будинок. Мишка, мабуть, її найкращий приятель. (Цікаво, чому ніхто не жартує, що й вони теж закохалися).
Я розповів Тіні про 30 фунтів.
– Класно! – зраділа вона. – А чого тоді ти такий нещасний?
– Слухай, ти знаєш, яка Стрілка!
– Звичайно, знаю, але ж її можна приборкати. Я допомагала татові дресирувати Мишку, і ми не мали з ним жодних проблем. Я впевнена, що ми зможемо приборкати Стрілку, і тоді з нею запросто можна буде гуляти. Вважай, що гроші ці наші! Відразу й почнемо. Ходімо на вигін за містом.
Мушу визнати, що Тіна – справжній ОРГАНІЗАТОР. (Та ви вже й самі, мабуть, до цього докумекали). Вона любить вирішувати, що треба робити і коли. А понад усе вона любить вирішувати, що кому робити в один і той же час. Коли вона виросте, стане, мабуть, бізнес-менеджером або прем'єр-міністром.
Я нічого не маю проти того, щоб час від часу мене хтось організовував – тоді не треба приймати власних рішень. Отож ми вирушили в поле. Мишка неквапом тупотів побіч Тіни, а Стрілка тим часом намагалася вирвати мені з суглобів руки. Я відчув велике полегшення, коли ми нарешті дісталися поля, і я зміг зняти з неї шворку.
Ш – Ш – Ш – У – У – У Р – Х –Х – Х !!! Це птаха? Чи літак? Ні, це Стрілка – ракета на чотирьох лапах, що подорожує зі швидкістю світла. Вона миттєво щезла у височенній траві, залишивши по собі лише хмарку куряви. Іноді то тут, то там вигулькувала її голова, щоб потім знову зникнути. Мишка пересувався полем повільно, немов пухнастий бульдозер.
Ми з Тіною поволі ступали краєчком поля. Не було жодного сенсу наздоганяти Стрілку – вона була набагато хуткіша. Знову і знову вона кулею вилітала з трави і приносилася повз нас, намагаючись збити з ніг, а тоді пірнала кудись углиб заростів. Кілька разів я робив спроби її впіймати, але з таким самим успіхом можна було ловити гарматне ядро.
Щоразу, коли Стрілка пролітала повз нас, Тіна якомога грізніше кричала: "Сядь!" Мишка негайно гепався на свій широкий зад, а Стрілка миттю кудись зникала.
Ми зупинилися, підійшовши до старого бляшаного корита.
Колись на полі паслися коні і пили з нього воду. Воно було на три четверті заповнене застояною дощовою водою. Я присів на краєчок заіржавілого корита й похмуро глянув на поле.
– Мені це доведеться робити щодня впродовж двох тижнів, – бурмотів я. – Може, краще відразу втопитися.
Тіна взяла якийсь патик і стала розбовтувати темну воду.
– Я би тут не топилася. Гидота. – На поверхні почали тріскати смердючі бульбашки. І в глиб пінистої води ковзнуло кілька величеньких водяних слимаків. – Та й узагалі, Треворе, ти надто легко здаєшся. То в тебе повно чудових задумів, а то вже ти похнюпив носа й ходиш як тінь. Я ж тобі сказала, що ми приборкаємо Стрілку.
Саме цієї миті, ніби мені замало було прикрощів, перед нами вигулькнула велика жирна пика Чарлі Смага.
4
Ви правильно вгадали. Чарлі Смаг – це син сержанта Смага, і це справжня потвора. Я завжди наштовхувався на нього і на трьох вівчарок його тата – точніше, це Чарлі завжди навмисне наштовхується на мене. Йому тринадцять, і він здоровило. Він має великі і довжелезні граблі, як у Кінг-Конга, прищаву мордяку і малесенькі свинячі очка. Здаєте ті малюнки з книжок про неандертальців? Ось так і він виглядає. Чарлі любить чіплятися до інших, особливо до тих, хто менший за нього. Ми з Тіною належимо якраз до цієї найлегшої категорії.
– Ну хіба ж це не парочка закоханих голубочків? – почав він глузувати.
– І зовсім ні, огризнулася Тіна.
– Прийшли на цьомки-бомки? – вишкірився він.
– Заткнися, – гаркнула вона. (Я б не наважився так розмовляти з Чарлі!)
– А що ж ви тоді тут робите? – домагався він.
Тут нас вкотре потішила своєю присутністю Стрілка, промчавши неподалік з потрійною швидкістю звуку, а тоді вчинила бомбардувальний наліт на якусь заячу нору.
– Якщо тобі вже так цікаво, – втрутився я у відчайдушній спробі довести, що між нами з Тіною нічого не відбулося, – то ми тут дресируємо мою собаку.
Чи я вам казав, що Чарлі Смаг, коли сміється, нагадує астматичного осла? Мені здавалося, що це гиготіння ніколи не зупиниться.
– Дресируєте цю собаку? – реготав він. – Та ж ця собака не піддається дресурі!
– Ще й як піддається, – заперечила Тіна. – Запросто.
Обличчя Чарлі викривилося зневажливою посмішкою. Він мені страшенно нагадав Квазімодо, хоч я йому про це не сказав. А тоді він узяв і вимовив слова, які завдали мені на цих канікулах стільки прикрощів.
– Можу закластися, що ви цього не зробите.
– Зробимо! – крикнула Тіна.
У мене в животі все якось химерно обірвалося, немовби я відчув, що нас чекає попереду, але було вже надто пізно щось міняти.
– Гаразд… то закладаємось, – Чарлі мав вельми задоволений вигляд.
– На що відважно поцікавилася Тіна.
Чарлі взяв у Тіни патик і провів ним по бруднющому дну старої бляшаної ванни. На нього начепилася ціла купа чорно-зелених слизьких водоростей. З дна піднялося ще кілька бульбашок, які луснули і наповнили повітря своїм огидним смородом. Чарлі засміявся. Він навис над нами з кровожерливим блиском очей і помахав перед нашими обличчями мокрим патиком.
– Якщо не приборкаєте Стрілку до кінця канікул, мусите скупатися… ось тут!
Ми з Тіною були надто приголомшені, нажахані і спантеличені, аби здобутися бодай на слово. Ми лише збентежено дивилися на Чарлі. Він, звичайно ж, був страшенно втішений, але цього йому було мало.
– І ще мусите помити собі голови, обоє.
Я розгублено дивився на іржаво-жовту піну на поверхні корита. Мене почало нудити, але Тіна вихопила у Чарлі свій патик і замахала ним перед його носом.
– Не забудь, що це й тебе стосується, – крикнула вона. – Якщо ми приборкаємо Стрілку, ти сам тут мусиш скупатися.
Чарлі знизав плечима.
– Нема питань. Вам її ніколи не приборкати. Я вже не годен дочекатися! – Він крутнувся на підборах. – А тепер можете займатися своїми цьомками, – додав віні, голосно регочучи, рушив геть.
Десь у далині я побачив маленьку чорну голівку з вухами, що тріпотіли на вітру. Це Стрілка наближалася до Чарлі зі швидкістю ракетного снаряду. Я штурхнув Тіну й почав рахувати.
– П'ять , чотири, три, два, один…
Пролунав дуже приємний для вуха вереск, і Чарлі раптово зник з наших очей. За кілька секунд він важко звівся на ноги, розмахуючи кулаком. Ми були надто далеко, щоб почути все, що він вигукував. Можете самі напружити свою уяву.
Чарлі пошкандибав далі, а я важко-важко зітхнув.
– Слухай, давай-но якнайшвидше знайдемо Стрілку й негайно почнемо її дресирувати. Ми тепер через тебе влізли у справжню халепу.
– Через мене?! Мені це подобається! Я пропоную допомогу, а мене ще й у всьому звинувачують. Ми разом у це влізли, – Тіна несподівано захихотіла й розбовтала темну воду. – Дякувати Богу, що ми у це влізли разом, – додала вона.
– Га – га – га. – І як вона могла так жартувати?
– Ще не пора купатися, – бадьоро мовила Тіна. – Ти надто легко здаєшся. Ми приборкаємо собаку, Треворе, дістанемо тридцять фунтів і ще побачимо, як Чарлі Смаг сидітиме в цьому кориті, миючи своє масне волосся. Ходімо.
Що мені ще залишалося робити?
5
Тіні, мабуть, здавалося, що дресирувати псів страшенно легко.
– Це стосується будь – якої тварини, – заявила вона. – Тато навчив мене спеціальної техніки. Вона називається "Модифікація поведінки…"
Мушу зізнатися, що це справило на мене неабияке враження.