Шолом-Алейхем — Хлопчик Мотл (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 2

Не вчуся. Нема для мене групи. Тому я допомагаю вчителевій жінці в хаті й бавлюся з кішкою. Робота в учительки неважка. Підмести хату, занести дрова — все це дурниці, не робота. Аби не вчитись. Учитися гірше. Зате кішка — набагато приємніша річ. Кішка, кажуть, бридка тварина. А я кажу: це брехня. Кішка — охайна тварина. Кішка, кажуть, хижак. А я кажу: це брехня. Кішка — лагідне створіння. Собака — тварина підлеслива, собака крутить хвостом. Кішка лащиться, а коли гладиш її по голівці, вона замружує оченятка і починає муркотіти. Я люблю кішку — що ж у тому поганого?..

Дорогою мама скаржиться, як їй гірко і тоскно ("гірко" — їй замало). Ми приходимо на мою вигідну посаду до старого Лур'є. Старий Лур'є живе в царському палаці. Так каже мама. У царському палаці мені цікаво побувати. Тим часом ми тільки на кухні. Я і мама. На кухні теж непогано. Усе блищить. Входить жінка, одягнена, мов пані. Вона розмовляє з мамою і показує на мене. Мама притакує. Мама збирається додому, наказує мені, аби я поводився по-людськи.

Мені дають їсти. Курячий бульйон з калачем ( у будній день калачі) і м'ясо — цілу миску м'яса! Я поїв, і мені наказують іти нагору. Я не знаю, що таке "нагору", і мене відводить куховарка. Мене ведуть нагору східцями. Східці вистелені чимось м'яким. Для босих ніг це насолода. Ще не звечоріло, а в них уже світяться лампи. Безліч ламп. Стіни обліплені цяцьками і блюдцями. Крісла застелені шкірою.

Мене ввели до великої кімнати. Гарний дід, високий, із сивою бородою, широким лобом, у шовковому халаті, в оксамитовій ярмулці — оце і є старий Лур'є.

— Підійдіть сюди, побачите, що Рамбам каже

— Ви кличете мене?

— Вас, вас. А то кого ж? Ну, що ви скажете? Правда, чудово?

Я мовчу, а він гарячиться. Він гарячиться, а я мовчу. Чути дзенькіт замка. Заходить та сама по-панському вдягнена жінка. Вона підходить до старого Лур'є і щось говорить, нахилившись близько до його вуха. Мабуть, він глухий. Інакше — навіщо їй кричати? Вона каже йому, щоб він мене відпустив, бо мені час уже спати... Мені злипаються очі. Я хочу спати. Раптом старий Лур'є підходить до мене і каже:

— Знаєш? Я тебе з'їм.

— Кого? Мене?

— Тебе! Тебе! Я мушу тебе з'їсти. Інакше не може бути!

Радісну звістку переказав він мені, оцей старий Лур'є.

Він мусить мене з'їсти! А що мама скаже? Мене обіймає жах. Я тремчу всім тілом. Я прислухаюсь і чекаю, коли він мене їстиме. І як саме? Тихенько кличу маму і почуваю, як вогкі краплини скочуються по моїх щоках, а зі щік до рота. Краплі солоні. Я ніколи ще так не сумував за мамою, як оце зараз...

Мабуть, я добре спав, бо, прокинувшись, оглядаюсь, на якому це я світі! Мацаю стіну. Мацаю канапу. Старий Лур'є все ще сидить над тією великою книгою, яку він називає "Рамбам". Мені подобається ім'я "Рамбам". Воно звучить у мене, як "бім-бом". Раптом я пригадую, що старий Лур'є тільки вчора хотів мене з'їсти. Боюсь, як би він мене не побачив і ще раз не схотів з'їсти. Входить та сама жінка, що вдягнена, як пані. Слідом за нею йде куховарка з великою тацею. На таці стоять горнятка з кавою, гарячим молоком і свіжі здобні булочки.

— Де хлопчик? — запитує Хана і оглядається на всі боки. — Ти нічого собі шибеник, як я бачу. Що ти тут робиш? Ходім зі мною на кухню. Там тебе мама дожидається.

— Не поспішайте,— каже куховарка до мами. — Нехай він вип'є хоч склянку кави з булочкою. Та й ви можете взяти склянку кави. Чорти їх не візьмуть!

Ви коли-небудь їли коржики, посипані цукром? Отакі на смак і багатійські здобні булочки. А може, ще кращі. Смак кави не можу вам описати. Райська насолода!..

Хана слухає маму. Скаржиться на свою лиху долю. Батько її помер. Хвалити Бога й за цю посаду! Ось тільки погано, що старий хазяїн трохи той...

Що таке "трохи той" — не знаю. Хана показує чомусь пальцем на лоба...

Мій брат Еля каже, що тепер світ не такий, як колись. Раніше, коли хотіли робити чорнило, доводилось купувати чорнильні горішки, товкти їх, потім варити не знати скільки часу, потім додавати синього каменю — цілий тарарам! Тепер, каже він, просто насолода! Купиш собі, каже він, в аптеці порошок такий і пляшечку гліцерину, змішаєш з водою, скип'ятиш на вогні — і чорнило готове.

Він пішов до аптеки і приніс силу — силенну порошків, а гліцерину повну пляшку. Потім він замкнувся у світлиці й щось там робив. Що саме — не знаю. Це секрет. Порошок з гліцерином він змішав у досить великому горщику, горщик з мішаниною він засунув у піч і тихенько попросив маму, аби вона замкнула двері. Ми всі подумали бозна-що. Мама щохвилини заглядала в піч. Мабуть, вона боялася, щоб піч не розвалилася на друзки. Потім вкотили в хату бочку з-під квасу. Потім помалу витягли горщик з печі й помалу вилили мішанину в бочку. Потім почали лляти в бочку воду.

Коли бочка наполовину була наповнена, мій брат Еля сказав: "Досить!" І взявся до книги "За карбованця — сотню!"

По обіді ми почали розливати чорнило в пляшки. Пляшок мій брат Еля позносив з усього міста. Робота була дуже приємна, весела. Погано тільки, що це — чорнило. Ми обидва, я й мій брат Еля, вимазалися, мов чорти.

Скільки маємо чорнила — не можу вам сказати. Боюся, чи не тисячу пляшок. Але що з того, коли нема куди їх дівати. Еля був уже скрізь. Продавати вроздріб, пляшками, немає рації. Так каже мій брат Еля. Він гасає по місту сам не свій. Що робити з чорнилом?

— Я вже не думаю про чорнило! — каже мій брат. — Хай йому грець. Я думаю про пляшки! Цілий капітал лежить у пляшках! Треба якось спорожняти пляшки і зробити з них гроші!..

З усього він робить гроші! Вирішено, що треба чорнило вилити під три чорти! Погано тільки ось що: куди вилити стільки чорнила? Це ж просто сором!..

Насилу діждалися ночі. Ми виносимо пляшку по пляшці — і плюх надвір! "Якщо лити на одне місце, утвориться ціла річка. Треба розливати по різних місцях". Так каже мій брат Еля, і я його слухаюсь. Щоразу вишукую нове місце. Сусідчина стіна — плюх! Сусідів паркан — плюх! Дві кози лежать проти місяця і ремиґають — плюх!..

Я ще лежу на своєму ліжку, на долівці, і чую крізь сон галас. Лунають знайомі голоси. Хочу пригадати, що було вчора. Ага! Чорнило! Схоплююсь і швиденько одягаюсь. Моя мама заплакана (коли вона не заплакана?). А мій брат Еля стоїть посеред хати ні в сих, ні в тих. В чому справа? Не одна справа, а кілька справ! Наші сусіди прокинулись уранці, і почалася веремія — їх без нояса зарізали! Що буде із стіною? З парканом? Вирішили, що моя мама і моя братова Бруха стануть і щітками позамащують білою глиною всі плями...

— Слухайте, ми їдемо до Америки! Де Америка?

— Не знаю. Знаю тільки, що далеко. Треба туди їхати й їхати так довго, аж поки приїдеш.

Моя мама витирає очі й береться до постелі, до подушок. Треба пересипати всі подушки. Америка — країна, де немає подушок. Все є там, крім подушок. Як там люди сплять — не розумію. їм, мабуть, дуже незручно спати! З чотирьох подушок мама робить одну.

А тут ще принесла лиха година нашу сусідку Песю. Побачивши, що ми пересипаємо подушки, вона, мабуть, вирішила розважити нас і виступила з цілою промовою:

— То ви, виходить, їдете до Америки? Дай Боже, щоб ви здоровенькі прибули туди і знайшли там своє щастя. У Бога все можливо. Ось торік поїхали туди мої родичі. Ми вже думали, що вони, боронь Боже, загинули в морі. Лише згодом через багато місяців прибула звістка, що вони вже, хвалити Бога, в Америці. Мучаться і влаштовують своє життя! Що й казати, варто пережити весь цей тарарам, все поламати, пересипати перини, їздити морем і таке інше!

Наша сусідка Песя ще довго говорила б. Щастя, що мама втручається і лагідно звертається до неї:

— Прошу вас, Песічко, серденько, будьте мені здорові, щасливі!..

Далі мама не може говорити. Починає плакати.

У хаті в нас уже порожньо — пустка. В кімнаті повно пакунків та подушок. їх навалено мало не до стелі. Коли нікого немає, я видряпуюсь на всі подушки і зісковзую вниз, як на санчатах. Здається, що мені ніколи не було так добре, як тепер.

Тепер почалося нове — прощання. З хати до хати йдемо ми прощатись. Більш за всіх мені заздрить Гершел. Він не спускає з мене очей, зітхає і каже: "Скільки цікавого ти побачиш на світі!"

Так, я побачу багато цікавого на світі. Хоч би мерщій діждатися цього!..

З єврейської переклав Є. Райцин

1 2

Інші твори Шолом-Алейхема скорочено:


Дивіться також: