З останніх сил він встромив гарпун в акулу і вона пішла на дно разом з гарпуном. Сантьяго ясно розумів, що тепер, без жодної зброї, він не впорається з іншими акулами. Однак він не втрачає надію: "Але людина створена не для того, аби терпіти поразки, Людину можна знищити, але перемогти її не можна".
Незабаром на рибину напала ціла зграя акул, одну з яких старий вбив ножем. З кожним укусом хижаків рибини чоловіка ставало все менше і менше, проте він намагався не думати про це, а тримати курс додому. Акули жерли рибу доти, доки від неї нічого не залишилось. Сантьяго почував себе остаточно переможеним.
Ось показалися вогні Гавані. Старий наближався вже до берега. Коли він повернувся, всі у селищі ще спали. Зайшовши до хатини, він одразу ж напився води, ліг на ліжко, укутався у ковдру та й міцно заснув собі. Вранці до нього прийшов хлопець та, побачивши, що старий ще спить, вийшов з хатини, щоб принести йому каву. Манолін взяв каву на "Терасі" і приніс старому. Він ще довго не прокидався, проте хлопець наполегливо чекав, поки старий нарешті відкриє очі. Прокинувшись, Сантьяго випив чашку кави. Він був дуже радий бачити Маноліна. Хлопець пообіцяв, що відтепер вони завжди разом будуть ходити у море.
Вранці на "Терасі" сиділи туристи. Одна жінка побачила на березі довжелезний хребет з величезним хвостом. Запитавши в офіціанта, що то за дивна рибина, той відповів, що це акула. Жінка прийшла в захоплення від того, що в акул такі гарні, досконалої форми хвости.
А тим часом у своїй хатині спав старий, біля якого сидів Манолін, охороняючи його сон. Старому снилися леви…
Висновки:
"Старий і море" – повість-притча американського письменника Ернеста Хемінгуея про кубинського рибалку Сантьяго, яка була написана у 1952 році;
теми й проблеми у творі: людина і природа, самовідчуття людини, сенс її життя, людина серед людей, взаємоповага та взаєморозуміння у суспільстві;
ідея повісті в нездоланній силі волі людини. Як говорить Ернест Хемінгуей вустами старого Сантьяго: "Людину можна знищити, але її не можна перемогти";
під час написання цієї повісті автор використовує особливий прийом – "принцип айсберга". Це можна пояснити тим, що "надводна" частина змiсту повiстi "Старий i море" надзвичайно мала, а глибина "пiдводної" – незрiвнянно велика.