Крики Босого стривожили інших хворих. В 120-тій чоловік знову приступив до пошуків своєї голови. У 118-тій майстер згадував ту осінню ніч. Тривога передалась і Бездомному. Чоловік зі сльозами прокинувся.
Був вже світанок, коли Іван Миколайович нарешті зміг заснути. Поетові приснилося, як "сонце вже хилилося над Лисою Горою, і було цю гору оточено у дві лави…"
Розділ ХVІ. Страта.
"Сонце вже хилилося над Лисою Горою, і було цю гору оточено у дві лави."
Та кавалерійська колона, яку прокуратор зустрічав опівдні, вже вийшла до Хевронської брами. Дорогу для неї вже розчистили. Вона полетіла дорогою, перегнала другу когорту Блискавичного легіону і першою добралася до Лисої гори. Невдовзі до пагорба надійшла друга когорта. Потім двома лавами підійшла кентурія Марка Щуролупа. Між цими двома лавами в повозі їхали троє засуджених з дошками на шиях, на яких двома мовами було вказано, що вони розбійники і заколотники. Позаду їхали шестеро катів, які везли мотузки, свіжостесані стовпи, лопати та сокири. За ними верхи їхав кентуріон Марк. Потім йшли солдати. А позаду цієї процесії йшов народ, зацікавлений дійством. Незважаючи на страшну спеку, люди йшли, щоб побачити "захоплююче видовище".
З моменту прибуття процесії на гору минуло вже майже три години. Спека і далі була страшенна. Змучені вояки проклинали засуджених, бажаючи їм якнайшвидшої смерті. Потрохи натовп розійшовся, бо нічого цікаво так і не відбувалося. На горі залишився лише один чоловік, який сидів з протилежного боку. Він сидів там на камені з самого початку, тобто вже майже чотири години. Чоловік то зітхав, підводячи очі до неба, то безнадійно вдивлявся в суху землю. На початку страти він не поводився так непримітно. Запізнившись, він прибіг і спробував пробитися через оточення, та його не пропустили. Тому то він і сидів з протилежного боку гори, з якого нічого майже не було видно. Чоловік дуже страждав. Його мучила совість. Він постійно писав на пергаменті, що смерть не приходить, а сонце вже сідає, що він, Левій Матвій, просить бога не гніватись і послати нарешті смерть.
Причина таких мук Левія Матвія полягала у страшній помилці, яку він зробив. Позавчора Ієшуа і Левій гостювали у Віфанії під Єршалаїмом в одного городника. Вони весь ранок працювали на городі, а до Єршалаїму думали піти ввечері. Але Ієшуа згадав про якусь невідкладну справу і, не чекаючи вечора, пішов до міста сам. На думку Левія, це була велика помилка, не треба було відпускати його самого. Ввечері Левій не зміг піти до Єршалаїму, бо на нього напала якась хвороба і до ранку він не міг встати.
Вже у п'ятницю, незважаючи на слабкість, чоловік все ж вирушив у дорогу. У нього було якесь погане передчуття. Це передчуття його не підвело, прийшовши до Єршалаїму, Левій Матвій почув вирок Пілата. Коли засуджених повели на гору, Левій побіг за ними, що сказати Ієшуа, що він тут, з ним. Раптом у чоловіка виник план: він вирішив якимось чином прорватися, вбити Ієшуа, а тоді, якщо ще вистачить часу, і себе. Та власна доля його не дуже турбувала. Зараз головне було позбавити Ієшуа страждань. Задум був досить добрим, проте Левій Матвій не мав ножа. І грошей, щоб купити ніж, теж не було. Він побіг назад у місто, в хлібній крамничці вкрав ножа і відразу ж кинувся доганяти процесію. Та він все одно запізнився. Тому тепер він міг тільки молитися і проклинати себе та бога.
Починалася гроза. Левій замовк, він побачив, що на гору піднімається трибун, посланець прокуратора. Той прошепотів щось до Щуролупа, а тоді до ще одного чоловіка. Згодом Щуролуп разом з двома катами підійшов до стовпів, на яких чекали смерті засуджені. Від найближчого стовпа чулася якась безтямна пісенька. Гестас цілком збожеволів від невиносимих страждань і тепер співав щось про виноград. На іншому стовпі мучився Дісмас, він не втратив свідомості, тому зараз дуже мучився. Ієшуа був непритомним. До нього підійшов один із катів і протягнув йому губку, змочену у воді. Ієшуа хрипким голосом попросив, що іншим теж дали води.
Стало темніше. Десь вдарила блискавка. Кат зі словами "Слав великодушного ігемона!" проколов списом серце Ієшуа. Тоді таким же чином вбив двох інших засуджених. Переконавшись, що вони мертві, кати почали спускатись з гори. Раптово вперіщила злива. Вода потоками збігала з гори, наздоганяючи солдатів. За декілька хвилин на Лисій горі залишився лише один чоловік. Розмахуючи ножем, він добрався до стовпів. Чоловік вивільнив тіло Ієшуа з мотузок і обійняв його. Він вже думав спускатися з гори, але якась думка його зупинила. Він залишив тіло і побіг до інших стовпів. Тоді перерізав мотузки і на них, і ще два тіла звалилися на мокру землю.
Коли через декілька хвилин блискавка освітила Лису гору, на вершині виднілися три стовпи і два тіла. Ні Левія, ні Ієшуа там вже не було…
Розділ ХVІІ. Неспокійний день.
Зранку у п'ятницю, на другий день після сеансу чорної магії, усі працівники Вар'єте не були на своїх робочих місцях, а сиділи на підвіконниках і дивилися на те, що відбувалось надворі. Під театром тулилася багатотисячна черга, що простяглася майже на кілометр. Всі обговорювали вчорашній сеанс чорної магії. Міліція трохи вгамувала людей, але все одно відчувалося хвилювання.
Бухгалтер Василь Степанович, який тепер був старшим театру, тільки безпорадно кліпав очима і не міг нічого вдіяти. З самого ранку він відповідав на безперервні дзвінки. десятій до театру увірвалася схвильована дама, яка виявилася дружиною Римського. Плачучи, вона розповіла, що чоловіка ніде нема, але Василь Степанович не знав, як зарадити.
Потім приїхала міліція. Василь Степанович мусив зізнатися, що адміністрація Вар'єте невідомо де зникла, а конферансьє зараз знаходиться в психіатричній лікарні. Міліція зацікавилася розповіддю прибиральниці про те, як виглядав вранці кабінет фінансового директора. Всіх службовців попросили розійтися по своїх робочих місцях і не заважати слідству. Викликали славнозвісного собаку Бубнового Туза. Собака поводився дуже дивно. Він боявся зайти до кабінету, страшенно вив, а тоді, переборовши страх, вивів тих, хто йшов за ним до таксомоторної стоянки. Там слід перервався. Собаку відвезли.
Слідству на кожному кроці зустрічалися труднощі. Афіші, що сповіщали про сеанс чорної магії, вночі заклеїли новими, ніхто не міг точно назвати прізвище артиста, чи то Воланд, чи Фаланд. У бюро іноземців нічого не чули ні про Воланда, ні про Фаланда. Слідство зайшло у глухий кут. Касу закрили та сповістили, що вистави не буде, і черга розійшлася.
Бухгалтер Василь Степанович мав виконати два завдання: завезти в Комісію видовищ звіт та здати вчорашній виторг у фінвидовищний сектор. На таксомоторній стоянці його чекав сюрприз — жодне таксі не хотіло його взяти. Єдиний водій, який зупинився, вимагав, щоб йому платили трояками. Він роздратовано пояснив, що червінці перетворюються на наклейки, на бджіл та інші речі, бо вчора у Вар'єте якийсь фокусник сеанс з чернівцями зробив.
Приїхавши куди треба, Василь Степанович зрозумів, що прибув невчасно. Всі кудись бігли і щось кричали. Тільки він зайшов до секретарської кімнати, як до нього кинулася Анна Річардівна, секретарка голови комісії Прохора Петровича. Жінка вся в сльозах просила допомогти і потягнула його в кабінет. Там Василя Степановича чекала несподіванка: замість Прохора Петровича у кріслі сидів костюм і щось без упину писав. Костюм говорив голосом голови комісії. Секретарка розповіла, що бачила у приймальні величезного чорного кота і прогнала його. Кіт втік, але прийшов товстий чоловік схожий на кота і побіг у кабінет. Прохор Петрович розлютився і наказав прогнати нахабу. "Видалити його геть, чорти б мене взяли!" Товстун хитро відповів, що це можна організувати, в той же момент Прохор Петрович зник, а на його місці з'явився оцей костюм.
Спантеличений Василь Степанович вирушив до філії комісії, яка знаходилась у Ваганьківському провулку. Та тільки він зайшов туди, як пролунав якись спів. З усіх кутків філії чулася пісня "Море славетне". Вже цілком збитий з пантелику Василь Степанович запитав у якоїсь дівчини, чи не забігав до них чорний кіт. Та пояснила, що у всьому винен директор філії. Виявилося, що директор "страждав на манію організовувати всілякі гуртки". Цього разу він привів з собою якогось типа у картатих штанах і пенсне та представив його як фахівця з організації хорового співу. Всім довелося записатися на цей гурток. Фахівець попросив заспівати один куплет пісні "Море славетне", що вони і зробили. Тоді він, сказавши, що повернеться через хвилинку, вийшов і зник. А вони всі мимоволі заспівали другий куплет. І тепер що три хвилини співають. На тому моменті дівчина перервала розповідь і знову заспівала. Через чверть години приїхали три вантажні машини і повезли весь склад філії на чолі із завідуючим до клініки доктора Стравінського. Вони так і співали цілу дорогу.
Через якихось півгодини вже цілком розгублений Василь Степанович намагався здати гроші у фінансовому секторі. Він підійшов до віконечка, над яким було написано "Прийом сум" і пояснив, що він хотів би здати гроші з театру. Та службовець закрив перед ним віконечко. Здивований Василь Степанович подумав, що такого вже давно не бачив. Та тут віконечко знову відкрилося. Заповнивши форму, чоловік почав розв'язувати свій пакунок. Раптом йому аж потемніло в очах, в пакунку була валюта: долари, фунти, крони… В ту ж хвилину Василя Степановича заарештували.
Розділ ХVІІІ. Невдачливі візитери.
У той самий час із вагону київського поїзду, що прибув у Москву, вийшов дядько покійного Берліоза Максиміліан Андрійович Поплавський, економіст-планувальник, що мешкав у Києві. Позавчора ввечері чоловік отримав дивну телеграму: "Мене щойно зарізало трамваєм на Патріарших. Похорон п'ятницю, три години дня. Приїзди. Берліоз." Поплавського такий зміст телеграми спантеличив, адже не міг покійний після своєї смерті написати телеграму. Та він таки придумав цьому пояснення. Чоловік вирішив, що у всьому винна телеграфістка, яка все переплутала. Слово "мене" мабуть потрапило сюди з іншої телеграми, замінивши слово "Берліоза", яке чомусь опинилося в кінці телеграми. З таким поясненням зміст телеграми хоч і залишився трагічним, проте тепер хоч став зрозумілим.