Вони направилися в туалет і принесли звідти чомусь не рублі, а долари. Никанор Іванович белькотів щось про ворогів, шукав у портфелі контракт з іноземним артистом, але там нічого не було. В цей час Тимофій Квасцов підглядував, що відбувається у квартирі, щоб всім розказати. Коли, через деякий час, він сидів на кухні і про все розповідав, за ним прийшов невідомий і вони зникли.
Розділ Х. Вісті з Ялти.
В той же час, коли така біда сталася з Никанором Івановичем, у кабінеті фінансового директора Римського були двоє: сам Римський і адміністратор Варенуха. Римський з самісінького ранку перебував у кепському настрої, а Варенуха навпаки був сповнений енергії.
Римський був дуже незадоволений ідеєю виступу фахівця з чорної магії, з яким Лиходєєв підписав контракт. Тепер же фінансовий директор прагнув побачити Стьопу, який обіцяв приїхати, але запізнювався вже на три години. Цієї миті до кабінету зайшла поштарка і віддала їм телеграму із Ялти, в якій сповіщалося, що у карний розшук прийшов якийсь божевільний, який назвався Лиходєєвим. Просили повідомити, де зараз знаходиться директор Лиходєєв. Варенуха не мав жодного сумніву, що Лиходєєв зараз не в Ялті, тому послав відповідь, що той у Москві. Він якраз розмірковував, де шукати Лиходєєва, як принесли ще одну телеграму, в якій почерком Стьопи було написано, що він у Ялті, куди його гіпнозом переніс Воланд. Звісно, що у це важко було повірити. Фінансовий директор вирішив поговорити з Воландом, проте той не брав телефон. Тоді він спробував подзвонити у Ялту, але теж не вийшло, тому він послав телеграму, в якій сповіщав, що Лиходєєв таки пропав. Тоді Римський віддав телеграми Варенусі і сказав віднести їх. Тоді Варенуха спробував ще раз зателефонувати до Воланда. Слухавку підняв Коров'єв і повідомив, що Лиходєєв поїхав за місто. Варенуха згадав, що недавно відкрили чебуречну "Ялта" і подумав, що Стьопа знаходиться саме там. Перед тим, як вирушити туди, він зайшов у свій кабінет. Задзвонив телефон. Незнайомий голос, порадив йому нікуди не нести телеграми. Незважаючи на погрози, Варенуха все ж вирішив відвезти ті телеграми.
Він вибіг з кабінету на вулицю. Починалася гроза. Варенуха вирішив ще заглянути у вбиральню, щоб поглянути, чи обтяг монтер сіткою лампу. Там він побачив товстуна, який, на диво, був схожий на кота. Адміністратор не встиг ще нічого зрозуміти, як товстун вдарив його у вухо. Тут перед Варенухою з'явився ще один тип, маленький і рудий, який вдарив його з другого боку. Говорячи про те, що його попереджали не носити телеграми, ті двоє потягнули Варенуху з саду у квартиру Лиходєєва.
Там дивні чоловіки зникли, але замість них прийшла руда жінка. Переляканий Варенуха зомлів.
Розділ ХІ. Роздвоєння Івана.
Шуміла гроза. Іван тихенько плакав, сидячи на лікарняному ліжку. Йому так і не вдалося написати нормальну заяву. Думки не вміщалися на папері. Виходила якась нісенітниця. Спершу він писав щось про загибель Берліоза, потім про чорного велетенського кота, який їхав у трамваї, тоді вирішив все ж написати все про Понтія Пілата, та нічого не виходило. Він попробував ще й намалювати Пілата і кота на задніх лапах. Заява вийшла зовсім незрозумілою. Бездомний був у розпачі.
До палати зайшла фельдшерка Парасковія Федорівна, побачивши, що пацієнт плаче, вона викликала лікаря. Він швиденько прийшов і знову вколов Іванові заспокійливе. Думки Бездомного помінялися. Зараз він вже дивувався, чому так переживав через Берліоза, адже вони були просто знайомими. Тепер чоловік не переймався дивним професором і котом. І роздумував навіщо було бігати по місту в самих кальсонах, шукаючи того іноземця. Та раптом голос в голові нагадав йому, що саме таємничий професор напророкував смерть Берліоза. Але Іван Миколайович швиденько відкинув цю думку. Він подумав, що потрібно було спокійно поговорити з професором. І тоді голос в його голові назвав його дурнем. Бездомний вже засинав, коли на балконі виникла якась фігура і, приклавши палець до рота, попросила нічого не говорити.
Розділ ХІІ. Чорна магія та її викриття.
На сцені Вар'єте родина Джуллі показувала різні трюки на велосипедах. Лише одну людину це зовсім не цікавило. Григорій Данилович Римський сидів у своєму кабінеті і роздумував над дивними зникненнями. Окрім Лиходєєва, тепер пропав ще й Варенуха. Йому було відомо, що той мав відвезти телеграми, але фінансовий директор не розумів, чому він ще досі не повернувся.
В антракті приїхав іноземний артист і Римський мусив його зустріти. Іноземець ховав обличчя за маскою. Фінансового директора вразила компанія артиста: Коров'єв і кіт, який ходив на задніх лапах і пив з графина воду. Воланд, щоб здивувати Римського, витяг його золотий годинник із вуха кота.
На сцені конферансьє Жорж Бенгальський оголосив виступ Воланда. Це мав бути сеанс чорної магії, а в кінці повне викриття цієї магії. Проте Воланд, вийшовши на сцену, сів на крісло, яке невідомо звідки взялося, і разом з Коров'євим, якого називав Фаготом, почав роздумувати над тим, як змінилося населення Москви. Публіка чекала фокусів, але промова затягнулася надовго. Артист роздумув, як змінилися москвичі зовні і внутрішньо. І аж тоді запропонував Фаготу показати "щось простеньке". Той з повітря вхопив колоду карт і кинув котові, дочекавшись, коли той пустить їх назад він відкрив рота і проковтнув карти. А тоді сказав, що колода зараз знаходится у громадянина Парчевського і дісно той тут же витягнув її з кишені. Хтось у залі крикнув, що це підставлено і Парчевський просто заодно з Воландом. Тоді Коров'єв загадково відповів, що зараз той переконається. І дійсно колода тепер опинилася у того чоловіка, правда це вже були не карти, а гроші. Люди засміялися. Хтось сказав, що теж не проти такої колоди. Тоді Фагот стрілив у повітря і почався справжній дощ із грошей. Почалася колотнеча, всі хотіли зловити якнайбільше грошей.
На сцену вийшов Бенгальський і запевнив публіку, що це просто фокус і гроші зараз зникнуть. Із залу почулося обурення. Фагот запевнив людей, що гроші справжні і сказав, що цей Бенгальський заважає їх виставі. Хтось з публіки жартома запропонував відірвати тому голову. Фагот легко з цим погодився. "Бегемоте, — гукнув він до кота, — сповняй!" Того не треба було довго просити, кіт тут же стрибнув на голову Бенгальському і зірвав її з шиї. Полилася кров. Публіка розхвилювалася. Голова пообіцяла, що більше не буде заважати їм, і народ сказав простити чоловіка. Кіт насадив голову на шию, і вона сіла на своє місце, ніби й не покидала його. Не залишилось ні одного шрама. Фагот послав Бенгальського зі сцени, але той не міг йти. Його спробували покласти на диван, але він почав відбиватися. Тоді Римський викликав швидку допомогу.
Випровадивши Бенгальського, Фагот показував нові чудеса. На сцені з'явився жіночий магазин і руда жінка з довгим шрамом на шиї. Фагот оголосив, що весь одяг безкоштовний. Рудоволоса красуня почала запрошувати всіх переодягатися. Якась брюнетка першою вийшла на сцену. Її тут же змінили до невпізнаності. Жінки, побачивши таку дивовижну зміну, кинулися на сцену. Навіть один чоловік підійшов взяти щось для хворої дружини. Раптом Фагот оголосив, що магазин закривається і все, що було на сцені, зникло.
З ложі № 2 пролунав голос почесного гостя вечора Аркадія Аполлоновича Семпелеярова. Він вимагав розкриття секрета фокусів. Фагот сказав, що тут і так усе зрозуміло, але якщо гість так просить, то буде йому викриття. Хитро примруживши очі, він запитав у Семпелеярова, де той був вчора ввечері. Відповіла його дружина. Вона сказала, що її чоловік був на засіданні Акустичної комісії. Фагот заперечив це, сказавши, що насправді він був у артистки районного театру Міліци Андріївни Покобатько. Тут озвалася ще одна жінка, родичка Аркадія Аполлоновича. Вона розреготалася і сказала, що аж тепер їй зрозуміло, чому така нездара має роль. Її знову перебила дружина Семпелеярова. Почалася суперечка.
Кіт на сцені радісно викрикнув, що сеанс завершено. Оркестр заграв якийсь несамовитий марш. Фагот і Бегемот розчинилися у повітрі. Сцена спорожніла.
Розділ ХІІІ. Поява героя.
Незнайомий чоловік на балконі прошепотів "Тс-с-с!" Іван піднявся з ліжка і пригледівся до нього. З балкона в кімнату зазирав "темноволосий, з гострим носом, бентежними очима із пасмом волосся, що спадало на лоб, чоловік приблизно років тридцяти восьми." Дивний нічний гість зайшов до кімнати. Він, хитро усміхаючись, пояснив, що поцупив у фельдшерки ключі, щоб відвідувати інших пацієнтів. Невідомий також розповів, що легко міг би втекти звідси, та не має до кого податися. Тоді він поцікавився, чи Іван не буйний, а той розказав, що вчора "одному суб'єктові засвітив у пику". Тоді розказав, що він поет, щиро неприємно вразило нічного гостя. На питання, чи дійсно у нього є гарні вірші, Іван зізнався, що насправді вони страхітливі і пообіцяв більше не писати.
Дивний відвідувач розповів, що в сусідню палату привезли нового пацієнта, який цілий час белькоче про долари у вентиляції і заявляє, що у якійсь квартирі поселилася нечиста сила. Тоді він запитав, за що Іван потрапив у клініку. Почувши відповідь "За Понтія Пілата", відвідувач аж скрикнув. Бурмочучи щось про надзвичайний збіг обставин, чоловік попрохав детально розповісти цю історію. Чомусь довіряючи цьому незнайомцю, Бездомний вирішив розповісти про вчорашні події. Почувши всю розповідь, відвідувач мовив, що Іванові надзвичайно повезло, бо все могло закінчитись набагато гірше. Не можна було так зухвало поводитись із так званим професором. На питання Івана, хто ж такий цей загадковий незнайомець, гість сказав, що почувши відповідь, поет може втратити рівновагу і тоді прибіжать лікарі. Бездомний запевнив, що все буде нормально. Тоді гість розповів, що на Патріарших ставках Іван Миколайович зустрівся із самим сатаною. Спантеличений Іван пробув запевнити відвідувача, що сатани немає, що це все вигадки. Та гість з усмішкою сказав, що Іван Миколайович не може сумніватись в його існуванні, адже сам потерпів через нього. Він дивувався, як Бездомний з Берліозом не могли впізнати його, бо це ж було легко, всі докази були проти нього. Та врешті-решт гість вирішив, що Воланд напустив на них туману.