Вона думала про те, яке безбарвне життя чекає її з такою істотою, як Круазнуа, і сердилася на Жульєна, який не підходив до неї.
IX
Бал
Настрій Матильди погіршився. Вона шукала очима Жульєнаі "побачила його в другому залі". Юнак розмовляв з графом Альтамірою. Жульєн здався Матильді перевдягненим принцом, справжнім красенем.
Граф Альтаміра розповідав Жульєну про присутніх на балу вельмож. Ось князь Арачелі, який Щохвилини поглядає на орден Золотого Руна. Він заслужив нагороду тим, що "наказав кинути в річку десятків зо три багатих землевласників, яких вважали лібералами". На цьому балу були присутні, "мабуть, з десяток людей, які на тому світі будуть прокляті як убивці". На обличчі Жульєна відбилося хвилювання. Він здавався Матильді найпрекраснішим, але Жульєн жодного разу не глянув на неї. Ображена дівчина пішла танцювати, щоб не думати про зневагу, яку виявив до неї секретар.
Наступного дня, працюючи в бібліотеці, Жульєн "раз у раз повертався в думці до розмови з графом Альтаміром". Він так захопився, роздумуючи про непереможених героїв Франції, що не помітив, як зайшла мадемуазель Матильда і незадоволено відзначила, що погляд Жульєна погас, коли він глянув на неї.
Х
Королева Маргарита
"Вранці Жульєн побачив мадемуазель де ла Моль у їдальні в глибокому траурі". Усі інші члени сім'ї були вдягнені як завжди. Після обіду Жульєн почав розпитувати про причину жалоби і почув дивну Історію. "30 квітня 1574 року найвродливішому юнакові свого часу Боніфацію де ла Молю та його другові Аннібалу де Коконассо відтяли голови на Ґревській площі" за те, що Боніфацій намагався "визволити своїх друзів принців, яких королева Катерина Медічі тримала при дворі як бранців".
У всій цій історії Матильду найбільше вражала те, що Маргарита Наварська, дружина короля Генріха IV Наварського, яка була коханкою Боніфація де ла Моля, викупила у ката голову коханця і поховала її в каплиці біля підніжжя Монмартрського пагорба.
Цікавим у цій історії з жалобою було ще й те, що другим ім'ям Матильди де ла Моль було Маргарита. Маркіз дозволяв доньці її примхи, адже "Матильда одягала траур не для того, щоб привертати до себе загальну увагу. Вона справді любила того ла Моля, обожуваного коханця королеви, найдотепнішої жінки свого часу, юнака, який загинув через те, що спробував визволити своїх друзів. Та й яких друзів! — першого принца крові і Генріха IV ".
Дізнавшись про цю історію, Жульєн перестав вважати Матильду манірною. "Він подовгу розмовляв з мадемуазель де ла Моль, прогулюючись з нею в саду" і тішачись з того, що з ним веде дружні бесіди особа, оточена таким поклонінням.
"Жульєн намагався не перебільшувати цієї дивної дружби" і не втрачав гідності. Він міг перервати мову Матильди, не терпів образливого поводження із собою, але з подивом відзначав, що донька маркіза терпить це, бо закохана в нього. Іноді його обсідали сумніви і тоді він, блискаючи очима, давав собі слово оволодіти нею і покинути цей дім.
XI
Влада юної дівчини
Матильда часто нудьгувала. Справжню розвагу і насолоду вона діставала лише тоді, коли могла принизити неприємну їй людину вишуканою насмішкою. Маркіз де Круазнуа, граф де Кейлюс і ще кілька знатних молодих людей писали їй листи. "Листи цих юнаків її розважали, але вона запевняла, що всі вони однакові. Це завжди були вияви тієї самої пристрасті — найглибшої, найсумовитішої". Матильда була впевнена у їхній хоробрості і відвазі, але "кому з них спаде на думку зробити щось незвичайне? " На своє майбутнє поряд з одним із них вона дивилася з огидою. І зовсім іншим їй здавався Жульєн. "Її вражала його гордість, вона захоплювалася тонким, розумом цього міщанина". Дуже скоро Матильда зрозуміла, Що покохала Жульєна. Їй здавалося, що "є щось величне і сміливе в тому, щоб наважитися кохати людину, таку далеку від неї своїм становищем у суспільстві".
ХІІ
Невже він Дантон?
Мадемуазель де ла Моль пройнялася прекрасними міркуваннями про своє кохання до Жульєна. Воно видавалося їй незвичайним, героїчним, схожим на кохання королеви Маргарити де Валуа до молодого ла Моля. Енергія Жульєна лякала її оточення. Матильді здавалося, що її коханий для порятунку не побоїться пустити кулю в лоб кожному якобінцю, і вона пристрасно захищала його від нападок молодих аристократів.
Відтоді, як Матильда вирішила, що кохає Жульєна, туга її розвіялась. Вона часто подовгу дивилась на нього. Одного разу Жульєн випадково почув своє ім'я "в компанії блискучих юнаків з вусиками, які оточували мадемуазель де ла Моль". Коли він підійшов ближче, всі замовкли і не знайшли, чим порушити цю мовчанку.
ХІІІ
ЗМОВА
Жульєну спало на думку, що ця чарівна молодь змовилася знущатися з нього. Він підозрював, що Матильда хоче переконати його у своєму коханні, щоб зробити з нього посміховисько. Ця жахлива думка легко знищила в його серці зародок кохання, "яке було породжене тільки винятковою вродою Матильди, або, вірніше, її царственною поставою й чарівними туалетами". Та в нього вистачило здорового глузду зрозуміти, що він зовсім не знає її душевних якостей.
З часу свого жахливого відкриття щодо почуттів Матильди Жульєн почав відхиляти всі слова приязні, з якими зверталася до нього мадемуазель де ла Моль. А вона нічого не розуміла і страждала.
Жульєн вирішив на деякий час покинути Париж і вмовив маркіза відпустити його. Матильда дізналася про це і ввечері передала листа Жульєну, в якому зізнавалась у своїх почуттях. Читаючи цей лист, Жульєну раптом спало на думку, що він, син теслі, переміг маркіза де Круазнуа, цього красеня з вусиками, у розкішному мундирі, який довгі роки Мріє про руку Матильди і побожно слухає кожне її слово.
Через деякий час Жульєн знайшов привід відмовитися від поїздки, і маркіз де ла Моль сказав, що радий цьому, адже йому приємно бачити Жульєна. Юнака збентежили ці слова, адже він мріяв звабити дочку свого благодійника, "розладнати, можливо, її шлюб з маркізом де Круазнуа". Але насолода перемоги заглушила голос доброчестя, він почував себе героєм і повторював раз у раз, що це перемога і над маркізом де Круазнуа, і над усім світом аристократії.
Відповідь Жульєна Матильді "зробила б честь дипломатичній обережності самого шевальє де Бовуазі". Він почував себе богом.
ХІV
Думки молодої дівчини
Уперше в житті погордлива душа Матильди пізнала кохання. "Її найменше лякала думка вчинити погано й порушити правила, священні в очах таких людей, як де Кейлюс, де Люз, де Круазнуа... Страшилася вона тільки одного: щоб її не засудив Жульєн". У свої дев'ятнадцять років "Матильда вже втратила надію зустріти людину, хоч трохи відмінну від загального шаблону". І ось тепер вона покохала чоловіка, який стоїть на найнижчих щаблях суспільства і усім відрізняється від чоловіків її кола. "Глибина, незбагненність Жульєнової вдачі могли б злякати й жінку, яка зав'язувала з ним звичайні стосунки, а вона збиралась зробити його своїм коханцем, можливо — своїм володарем".
Жульєн вирішив перевірити, чи той лист Матильди не гра, наперед погоджена з графом Норбером. Він вдав, що від'їжджає. "Матильда не склепила очей цілу ніч".
Другого дня, "тільки-но він зайшов у бібліотеку, мадемуазель де ла Моль з'явилась у дверях. Жульєн передав їй свою відповідь". У наступному листі Матильда вимагала від нього рішучої відповіді. Третій лист містив усього кілька рядків: Матильда писала, що чекає його вночі у своїй кімнаті.
ХV
Чи це не змова?
Отримавши третього листа, Жульєн знову став думати про те, що його хочуть погубити чи зробити з нього посміховисько. Гарно ж він буде виглядати в місячну ніч, лізучи по драбині на другий поверх у кімнату Матильди. Жульєн вирішив не відповідати на листа і виїхати у справах. Він почав збирати речі в дорогу, як раптом подумав, що Матильда може бути щирою у своїх почуттях. Тоді він буде боягузом у її очах, назавжди втратить прихильність цієї дівчини і сам все життя зневажатиме себе.
Жульєн довго розмірковував над тим, що в кімнаті Матильди його можуть чекати декілька змовників, що який-небудь слуга може його застрелити ще на драбині, але він не міг не піти.
Він перезарядив маленькі пістолети, перевірив драбину під вікнами Матильди. Це нагадало Жульєну, як колись у Вер'єрі він ліз у вікно кімнати пані де Реналь. Але тоді йому не доводилося не довіряти особі, заради якої він наражав себе на таку небезпеку.
ХVІ
Перша година ночі
О пів на першу ночі місяць "залляв яскравим світлом фасад палацу, що виходив у сад". "Пробило першу годину; але у вікнах графа Норбера ще світилось. Ніколи в житті Жульєн не відчував такого страху; він бачив самі тільки небезпеки в усій цій справі, зовсім утративши мужність". Але о першій годині п'ять хвилин юнак тихенько піднімався по драбині, тримаючи пістолет у руці. "Коли він уже наблизився до вікна, воно безшумно відчинилось": Матильда чекала його. "Жульєн не знав, як йому поводитись, і не почував ніякого кохання". Він спробував обняти дівчину, але вона відштовхнула його. "Запанувало збентеження — однаково сильне в обох. Жульєн пересвідчився, що двері були зачинені на всі засуви". Він навіть зазирнув під ліжко.
Жульєн заговорив про свої підозри. Він виявив гостре почуття задоволеного честолюбства, і Матильда була неприємно вражена його переможним тоном. Її терзало каяття, але вона "твердо вирішила, що коли у нього вистачило сміливості з'явитись до неї, — вона віддасться йому". "Після довгих вагань Матильда нарешті змусила себе стати його ніжною коханкою".
Після цієї ночі її охопили горе і сором, замість безмежного раювання, описуваного в романах.
ХVІІ
Старовинна шпага
Наступного дня Матильда навіть не глянула на Жульєна. Обличчя її було сухе і зле. "Жульєн, охоплений болісною тривогою, був тепер за тридев'ять земель від торжества, яке відчував у перший день".
Матильда боялася, що Жульєн може розголосити її таємницю, адже вона сама зробила його своїм володарем, який має над нею безмежну владу.
А Жульєн, який ще три дні тому не відчував до Матильди любові, тепер був упевнений, що кохає її. "Він мріяв про ніжну коханку, що забуває саму себе, ощаслививши свого коханого", а "обурена пиха Матильди повставала проти нього".
На третій день незрозумілої ворожості Жульєн вирішив відверто поговорити з Матильдою і вже "через декілька хвилин вони заявили, одне одному, що все між ними скінчено".
У душі Жульєна піднялася жахлива внутрішня боротьба.