Вальтер Скотт — Айвенго (переказ з цитатами)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 6 з 6

Він говорив пошепки, але дівчина добре чула його слова.

— Ребекко, ти чуєш мене?

— Я не хочу слухати тебе, жорстокий, безсердечний рицарю, — відповіла нещасна.

— Але ти розумієш мої слова? — наполягав він. — Тому що я сам боюся свого голосу. Не розумію, навіщо вони привели нас сюди, і що на нас чекає. Ця арена, це крісло, цей хмиз... Я знаю, для чого вони, але не вірю, що це реальність, — це якесь страшне марення, якого не сприймає мій розум.

— А я все бачу і розумію, — відповіла Ребекка, — знай, що цей хмиз спалахне і спалить моє земне тіло перед тим, як я перейду у кращий світ.

— Усе це, Ребекко, пусті примари. Послухай мене, ти ще можеш бути щасливою тут, на землі. Сідай позад мене на коня, він ще ніколи не зраджував свого вершника. Сідай, за годину ці звинувачення і переслідування залишаться далеко позаду нас, перед нами відкриється новий світ, для тебе — розваг, для мене — слави. Нехай звинувачують, нехай викреслять ім'я Буа-Гільбера зі списку рабів Церкви, мені байдуже, я зневажаю їх. Я кров'ю змию будь-які плями на моєму гербовому щиті!

— Храмовнику, — зупинила його Ребекка, — ти не можеш ні на волосок відкласти те, що чекає на мене. Мене оточують ненависники, а ти — один з найбільших моїх ворогів. Залиш мене, заради Бога!

Цієї миті до них підійшов Альберт Мальвуазен, занепокоєний їхньою надто довгою розмовою.

— Вона визнала свою провину, — запитав він Буа-Гільбера, — чи все ще рішуче заперечує?

— Вона дійсно рішуча, — відповів Буа-Гільбер.

— Тоді, — сказав Мальвуазен, — ти мусиш від'їхати на своє місце. Тіні стають довшими. Ходімо, доблесний Буа-Гільбере, надіє нашого ордену, в недалекому майбутньому його голова.

Говорячи це, він поклав руку на повід коня Буа-Гільбера, ніби бажаючи відпровадити його на належне місце.

— Віроломний негіднику, зніми руку! — вигукнув Буа-Гільбер і, вирвавши повід з руки Мальвуазена, поїхав на другий кінець арени.

Пройшло вже дві години, а судді все ще дозволяли звинуваченій чекати на свого рятівника. Однак ніхто вже не сподівався, що хтось з'явиться захищати жидівку, звинувачену в чаклунстві. І підбурені Мальвуазеном рицарі почали перешіптуватися, вважаючи, що час, відведений Ребецці, минув. Та цієї миті на полі з'явився вершник, який швидко наближався до арени. Сотні голосів вигукнули: "Захисник! Захисник!" Незважаючи на упередженість і забобони, натовп одноголосно вітав рицаря, який виїхав на арену. Однак, придивившись уважніше, присутні розчаровано зітхнули. Кінь, проскакавши далеку відстань, здавалось, був готовий впасти від втоми, і сам вершник, який сміливо виїхав на арену, ледве тримався в сідлі.

На запитання герольда щодо його звання, імені й мети приїзду невідомий рицар рішуче відповів:

— Я рицар благородного походження і приїхав сюди, щоб виправдати і списом і мечем цю дівчину, Ребекку, доньку Ісака з Йорку, і переконати присутніх, що звинувачення проти неї безпідставне і облудне, а також прилюдно заявити, що Бріан де Буа-Гільбер — зрадник, вбивця і брехун. Тут, на цій арені, я доведу це мечем. Бог, Свята Марія і святий Георгій, захисник усіх рицарів, допоможуть мені.

— Незнайомець повинен спочатку довести, що він справжній рицар з почесної родини, — сказав Мальвуазен. — Рицарі нашого ордену не змагаються з невідомими.

— Моє ім'я, — сказав рицар, знімаючи шолом, — добре відоме, моє походження, Мальвуазене, не гірше від твого. Я — Уілфрід Айвенго.

— Я не буду битися з тобою зараз, — сказав храмовник глухим голосом. — Нехай загояться твої рани, знайди собі кращого коня і тоді я вважатиму за можливе зустрітися з тобою, щоб вибити з тебе хлоп'яче зухвальство і удавану хоробрість.

— Гордий храмовнику, — відповів Айвенго, — може ти забув, що двічі падав на землю від ударів мого списа? Згадай арену в Акрі. Згадай турнір в Ешбі, пригадай, як вихвалявся в Ротервуді, як заклав свій золотий ланцюг, обіцяючи зустрітися з Уілфрідом Айвенго, щоб повернути собі честь, заплямовану ним. Якщо ти не будеш битися зі мною зараз, я оголошу тебе, храмовнику боягузом, це почують не тільки члени твого ордену, це буде знати вся Європа.

Буа-Гільбер нерішуче глянув на Ребекку, а потім, повернувшись до Айвенго, гнівно вигукнув:

— Саксонський собако! Бери свій спис і готуйся до смерті, яку сам накликав на себе.

— Чи гросмейстер дозволяє розпочати бій? — запитав Айвенго.

— Я не можу відмовити тобі, — сказав Бомануар, — якщо дівчина не заперечує визнати тебе своїм захисником. Але хотілося б, щоб ти був у кращому стані. Ти завжди був ворогом нашого ордену, та було б більш справедливо, щоб це був чесний поєдинок.

— Ні, зараз і не інакше, — відповів Айвенго. — Це Божий суд, і я віддаю себе на його волю, Ребекко, — звернувся він, під'їхавши до неї, — чи визнаєш мене своїм захисником?

— Так, — сказала вона, — так, я визнаю тебе захисником, якого мені послало Небо. Але ж ні — ні! Твої рани ще не загоїлися. Не бийся з тим зухвалим чоловіком, навіщо тобі тепер помирати?

Але Айвенго уже зайняв свою позицію, опустив шолом і підняв спис. Буа-Гільбер зробив те саме. Застібаючи шолом, його зброєносець зауважив, що смертельно бліде обличчя рицаря раптом спалахнуло.

Герольд, переконавшись, що суперники готові до бою, двічі голосно повторив французькою мовою: "Виконуйте свій обов'язок, доблесні рицарі!" Виголосивши слова, він від'їхав набік і нагадав, що ніхто з присутніх під загрозою смерті не повинен ні словом, ні дією втручатися у поєдинок. Гросмейстер, тримаючи в руці рукавичку Ребекки, вимовив по-французьки: "Починайте!" — і кинув її на арену.

Протрубили сурми, і рицарі на великій швидкості кинулися назустріч один одному. Стомлений кінь Айвенго і його не менш стомлений вершник, як і слід було очікувати, впали після першої сутички. Усі передбачали такий кінець поєдинку, але, хоч спис Айвенго лише торкнувся щита Буа-Гільбера, той, на подив усіх присутніх, захитався в сідлі і теж впав на землю.

Айвенго, визволившись з-під лежачого коня, скочив на ноги і підняв меч. Та його противник не піднімався. Поставивши ногу йому на груди і приклавши меч до його шиї, Айвенго наказав рицареві здатися або готуватися до смерті. Буа-Гільбер мовчав.

— Не вбивай його, рицарю, — вигукнув гросмейстер, — без сповіді і без відпущення гріхів, не вбивай тіло і душу. Ми визнаємо його переможеним.

Потім він спустився на арену й наказав зняти шолом з переможеного рицаря, який лежав із заплющеними очима. Його обличчя все ще було темно-багряним. Потім очі лежачого раптом розплющилися, хоч погляд залишився тьмяним і нерухомим, рум'янець поволі зійшов з обличчя, і воно вкрилося блідою пеленою смерті. Він помер не від меча суперника, а став жертвою власних суперечливих пристрастей.

— Це, дійсно, Божа воля, — промовив гросмейстер, підвівши очі до неба. — Хай же буде воля Твоя!"

Переказ:

Загін вершників на чолі з Річардом І поспішає придушити заколот принца Джона та вбити Буа-Гільбера, але пізно: душа ворога покинула своє тіло.

Король Англії пробачає свого брата Джона. Седрік-саксонець втрачає сподівання на відновлення саксонської королівської династії, проте король Річард завдяки щирості завойовує прихильність Седріка. Норманські та саксонські знаті також знаходять шлях до примирення.

Айвенго невдовзі одружується з Ровеною, а Ребекка разом із батьком Ісаком кидають Англію в пошуках інших земель, більш прихильних до євреїв.

Айвенго — вірний васал короля Ричарда, може досягнути високих вершин влади, але передчасна загибель Річарда у Франції перекреслила сподівання лицаря.

[1] Pax vobiscum (лат.) ("пакс вобіскум") – Мир вам!

[2] Гросмейстер — у даному випадку — верховний суддя, Магістр Ордену.

Переклад І. Муращик

Коментар

Своєрідність історичних романів В. Скотта, у тому числі "Айвенго", полягає:

• у сюжеті: історія зображується через долі окремих людей, а історичні факти поєднуються з вигаданими;

• у героях: діють історичні особи та вигадані персонажі, представники різних соціальних класів, вищих і нижчих верств суспільства. Відсутній поділ на позитивних і негативних героїв;

• у конфліктах: історичні конфлікти поєднуються із соціальними, національними, моральними;

• в історичному підході: відображення ходу історичного процесу в русі; зумовленість подій і характерів соціально-історичними умовами;

• в авторській позиції: автор прагне об'єктивного відображення подій, але висловлює свої думки устами ідеалізованих героїв (поєднання реалізму та романтизму);

• у мові: стиль наближено до історичної епохи, проте мова сучасна, але без новітніх зворотів і слів.

1 2 3 4 5 6