Вона перевела погляд на сина і запитала, як склався день. Ріе відповів: як завжди. Це означало, що вакцина, яку прислали у другій партії, майже не діяла, що смертність знову зростала, а хворі страждали ще більше. Того дня зробили висновок, що до бубонної форми приєдналася чума, яка переноситься диханням людини й уражає легені. На засіданні у префекта добилися ще більш суворих заходів, щоб зменшити ризик зараження. Ріе подивився на матір із ніжністю і вперше запитав, чи не боїться вона. Мати сказала, що у її роки нема вже чого боятися. Запитала, чи є новини від його дружини. Ріе отримав телеграму, в якій дружина запевняла, що її справи гарні, але він був певен: вона тільки хоче заспокоїти його. їхню розмову перервав дзвоник, який сповістив про прихід Тарру. Господар і гість розташувалися у кабінеті, їх розділяла лампа, яка стояла на столі так, що обличчя їхні були у сутінках. Тарру відразу сказав, що говоритиме відверто, бо знає, доктор його зрозуміє. Події, зазначив Тарру, обігнали тих, хто намагався їм протидіяти, через місяць усі лікарі будуть зайвими. Санітарна служба організована погано, а префектура вагається організувати всіх чоловіків для спасіння життя людей, бо незадоволення зростає, префект боїться нового заколоту. Тарру запропонував свої послуги в організації добровільних дружин, бо офіційні заходи, на його думку, схожі на боротьбу не з чумою, а з нежитю. Якщо тепер не взяти на себе відповідальність, то загинуть усі. Ріе відповів, що він погодиться з радістю, адже люди його професії завжди потребують допомоги, але повинен застерегти Тарру, що робота, на яку він наважився, дуже небезпечна, і запитав гостя, чи добре той усе обміркував. Наче не почувши запитання, Тарру спитав доктора, що він думає про проповідь отця Панлю. Питання здалося Ріе природним, і він відповів, що думка про колективну божу відплату не втішає його, бо він дуже багато бачив страждань у лікарнях, та й люди, хоча й говорять так, не дуже вірять у таку відплату, адже вони насправді набагато кращі, ніж інколи здаються. Тарру запитав, чи вважає Ріе, як і отець Панлю, що чума має свої позитивні сторони, бо відкриває людям очі, примушує їх думати. Доктор відповів, що такі властивості мають усі хвороби, можливо, що після чуми хтось і зміниться на краще, але треба бути божевільним, сліпим або мерзотником, щоб примиритися з чумою. Тут Ріе знову запитав, чи добре Тарру все зважив, але той у відповідь знову поставив питання, яке, здавалося, не стосувалося їхньої розмови. Тарру запитав, чи вірить доктор у Бога. Ріе визнав, що немає віри, він давно вже блукає у темряві, але не вважає це чимось оригінальним. Отець Панлю, на його думку, кабінетний учений, він мало бачив смертей, тому бере на себе право говорити від імені істини. Але будь-який сільській піп, який чув останній подих людин, думає так само, як і Ріе: спочатку треба зарадити у біді, а потім розміркувати про її позитивний вплив. Ріе зрозумів, що Тарру не хоче відповідати на поставлене до нього питання, і запропонував облишити цю розмову. Але Тарру посміхнувся й попросив дозволу поставити ще одне запитання, бо відповіді доктора багато важать. Ріе теж посміхнувся. Тоді Тарру запитав, чому доктор так самовіддано робить свою справу, коли він не вірить у Бога. Ріе сказав, що вже дав відповідь: якби він вірив, то кинув би лікувати хворих, а передав їх на милість божу, але "справа у тім, що ніхто, навіть отець Панлю, який вірить у те, що вірить, не вірить у такого бога, тому що ніхто цілковито не покладається на його волю". Ріе ж вважає, що іде вірним шляхом і бореться проти встановленої світобудови. Можливо, це виглядає дещо погордливо, але є хворі, і він повинен захистити їх. Тарру стиха запитав, проти кого ж діє Ріе. Але той не міг відповісти на це запитання. Змолоду, коли обирав професію, він його собі не ставив, але потім побачив смерть і зрозумів, що не зможе до неї звикнути. Ріе подивився на Тарру і сказав дуже відверто, якщо порядок визначає смерть, то, можливо, для Бога було б краще, якби не вірили в його існування, а усіма силами боролися проти смерті. Тарру зрозумів, що мав на увазі доктор, але змушений був визнати, що всі перемоги над смертю лише тимчасові. Ріе спохмурнів, однак вперто сказав, що це не дає йому права відмовитися від боротьби, навіть коли чума примушує його терпіти поки що поразку. Тарру з хвилину мовчки дивився на доктора, потім підвівся й пішов до дверей. Коли доктор наздогнав його, Тарру стояв, дивлячись собі під ноги, і раптом запитав, хто ж навчив цьому доктора. Ріе, не вагаючись, відповів,— людське горе. Доктор вийшов разом із Тарру, бо йому треба було ще поїхати до старого астматика. У коридорі вони зустріли мати доктора. Тарру познайомився з нею, навіть озирнувся, дивлячись їй услід. Потім він висловив бажання супроводжувати доктора у передмістя до хворого старого. Вони спускалися сходами, на яких було дуже темно, бо все у місті тепер було негаразд, і ніхто не знав — чи то наказ про економію, чи просто недбайливість. У цій темряві доктор почув голос Тарру, який сказав: можливо, Ріе визнає це смішним, але він переконаний, що доктор має рацію. Доктор знизав плечима, хоча у темряві цього видно не було, і додав, що він сам нічого не знає, можливо, Тарру знає. Але Тарру цієї ж миті ледве втримався на ногах, бо наскочив у темряві на доктора і схопився за його плече. Але спокійно відповів, що він учений і знає про життя все. Тільки на вулиці вони зрозуміли, що час дуже пізній. Доктор велів Тарру зайти завтра у лазарет, де йому введуть вакцину, хоча це не гарантує, що він не заразиться. Вони вже їхали передмістям, коли доктор запитав, чому Тарру все ж вирішив утрутитися в боротьбу, той відповів, що так він робить із моральних міркувань, які базуються на розумінні ситуації. Наступного дня Тарру взявся до роботи і створив першу добровільну дружину, на зразок якої незабаром повинні були створюватися й інші.
Оповідач не має наміру перебільшувати значення цих дружин у боротьбі з чумою, бо вважає, що, надаючи великого значення добрим учинкам, підносять таким чином зло. Адже в такому випадку легко припустити, що добрі вчинки мають таку ціну лише тому, що вони дуже рідко зустрічаються, а злість і байдужість більш розповсюджені серед людей. Оповідач переконаний: зло, яке існує у світі, майже завжди результат невігластва, і добра воля може спричинити таку ж біду, як і зла, якщо вона недостатньо освічена. Люди — скоріш добрі, ніж злі. Але вони тою чи іншою мірою перебувають у темряві незнання, це й називається добродійністю або пороком, а найстрашніший порок — невігластво, яке впевнене, що йому все відомо, бо впевненість ця дозволяє вбивати. Тому не така вже й велика заслуга тих, хто самовіддано взявся за організацію санітарних дружин, бо вони знали, що інакше вчинити неможна. Ці дружини допомогли зрозуміти, що боротися проти чуми треба всім миром. Хоча деякі новітні моралісти стверджували, що нічого зробити неможливо, що краще стати на коліна. І Тарру, і Ріе, і їхні друзі могли по-різному заперечувати доводам цих моралістів, але їхні висновки завжди підкорялися тому, що вони знали: треба боротися і не ставати на коліна. Справа була в тому, щоб не дати загинути від чуми величезній кількості людей, а для цього існував лише один засіб — побороти чуму. Ця істина не здатна викликати захват, бо вона просто логічна.
Ось чому логічно, що старий лікар Кастель спрямував усю свою енергію й віру на виготовлення нової вакцини і сподівався отримати першу партію найближчим часом. Кастель і Ріе вважали, що вакцина, зроблена з мікробів, які вразили місто, буде більш дійова, ніж та, що привезли здалеку.
Так само логічно, що Гран, особистість зовсім не героїчна, став у цей час адміністративним центром дружин. Частина дружин, створених Тарру, працювала в густо заселених районах, вела облік горищ і підвалів, що потребують дезинфекції, слідкувала за дотриманням санітарних норм. Інші дружини допомагали лікарям, забезпечували перевезення хворих, навіть самі сідали за кермо санітарних машин і фургонів для перевезення трупів. Усе це потребувало обліку, який і взяв на себе Гран. Оповідач і вважає, що саме Гран і був представником того спокійного героїзму, який надихав дружини у їх роботі. Гран відразу погодився допомагати, бо йому була властива добра воля. Коли Ріе палко подякував йому за допомогу, він навіть здивувався й сказав, що з чумою треба боротися, це ж так просто зрозуміти, от якби на світі все було так просто. І повертався до своєї недописаної фрази. Інколи вечорами, коли статистичні обчислення були закінчені, Ріе і Гран бесідували. З часом до них приєднався і Тарру. Гран із задоволенням відкривав приятелям свою душу. Вони з цікавістю слідкували за працею Грана, яку він не кидав навіть під час чуми. Врешті-решт ці бесіди стали для них засобом зняття напруги й утоми від боротьби з чумою. Гран повідомляв приятелям про всі свої пошуки, досягнення й розчарування: то він замінив один епітет на інший, то був пезадоволений конем, на якому скакала його амазонка, то розпитував Ріе і Тарру про Булонський ліс, де він сам ніколи не бував, але був перекопаний, що алеї там "повні квітів". Саме у цей час Гран почав припускати у своїй роботі в мерії прорахунки. Начальник зробив йому суворе зауваження. Він знав, що Гран допомагає роботі дружин, але вважав за потрібне нагадати, за що йому платять гроші, й додав: "...той, хто хоче приносити користь у ці страшні часи, повинен в першу чергу бездоганно виконувати свою роботу. Інакше решта теж буде ні до чого". Розмовляючи з Ріе, Гран визнав доцільність такого погляду, але він ніяк не міг розплутати кінець фрази. Це страшенно втомило його, але він продовжував робити облік і опрацьовувати статистичні відомості для санітарних дружин. Часто він заходив у лазарет до Ріе, розташовувався де-небудь у передпокої і робив свою справу, не помічаючи, що повітря ніби загуснуло від запаху дезинфекційних засобів і самої хвороби. У такі години він чесно намагався викинути з голови свою амазонку і робити те, що належить.
Ріе вважав, що це і є справжній герой, бо він мав справжню доброту і справжній, хоча, можливо, смішний, ідеал.