Він почав з безглуздих заяложених каламбурів, на які публіка ніяк не реагувала, а потім оголосив Воланда і його сеанс чорної магії, запевнивши, що найцікавіша частина виступу — повне викриття цієї магії. Воланд вийшов на сцену і велів подати крісло, яке з'явилося невідомо звідки. Воланд сів і подивився на публіку. Потім звернувся до Коров'єва, при цьому назвав його — Фагот, із запитанням, чи змінилося населення Москви. Фагот відповів ствердно. Воланд сказав, що городяни і все місто змінилися зовні, з'явилися трамваї, автобуси... Публіка чекала, вважаючи, що ця промова передує фокусам, які буде показувати маг. Фізіономія Бенгальського виразила непорозуміння, він висунувся із-за куліс і сказав, звертаючись до публіки, що іноземний артист висловлює захоплення тим, як змінилися "у технічному відношенні" Москва та її мешканці. Воланд подивився на Бенгальського і запитав у Фагота, чи висловив він захоплення. Фагот, звертаючись до мага "мессір", відповів, що ніякого захоплення той не висловлював, що Бенгальський просто бреше. У залі наверху розсміялися, Бенгальський же витріщив очі. Воланд продовжував свою думку і запитав, чи змінилися москвичі внутрішнє. Римський зблід, в кулісах почали переглядатися. Але Воланд запропонував Фаготу показати "що-небудь простеньке". Фагот спіймав у повітрі колоду карт і стрічкою пустив її коту, той перехопив її і пустив назад, Фагот розкрив рота і проковтнув всю колоду. У залі бурхливо аплодували. А Фагот сказав, що тепер уся колода знаходиться у громадянина Парчевського, поруч із повісткою в суду справі несплати аліментів громадянці Зельковій. Зал заворушився, і, дійсно, той, кого звали Парчевський, дістав колоду з кишені. Хтось з гальорки крикнув, що це старий фокус, що той у партері з цієї ж компанії. Фагот відповів, що, напевне, і той, хто говорить, теж з його компанії, бо тепер колода у нього. Слова Фагота справдилися, колода дійсно виявилася тепер на гальорці, але, роздивившись уважно, цікаві побачили, що то вже не карти, а гроші. Хтось у партері весело попросив зіграти і з ним у таку колоду, Фагот сказав, що всі гратимуть. Він вистрілив у повітря і з-під купола почали падати гроші. їх, звісно, почали ловити, хтось повзав у проході, хтось когось штовхнув, хтось когось й вдарив, а когось вже й вивели із залу. Напруження зростало, але Фагот дунув, дощ грошей припинився. Двоє молодих людей весело перезирнулися і направилися в буфет.
Бенгальський знову вийшов на сцену і заговорив гучним голосом, що всі глядачі стали свідками випадку масового гіпнозу і що маестро Воланд зараз викриє цей фокус, і гроші щезнуть так само, які з'явилися. Він аплодував, але ніхто його не підтримав, бо слова ці не сподобалися публіці. Запала мовчанка, яку порушив Фагот, запевнивши, що гроші справжні. Потім він сказав, що Бенгальський йому добряче набрид, бо заважає виставі, і запитав у публіки, щоб з ним таке зробити. Чийсь голос запропонував відірвати конферансьє голову. Фагот погодився і в цю ж мить кіт стрибнув на голову Бенгальському, двічі повернув її, відірвав і передав Фаготу. Кров юшила з розірваних артерій, а безголове тіло сіло долу. Фагот взяв голову за волосся і запитав, чи буде вона й падалі верзти усяку нісенітницю. Голова обіцяла, що більше не буде. Тут жіночій голос перекрив увесь гам, що стояв у театрі, і попросив не мучити Бенгальського. Фагот звернувся до публіки і запитав, чи простити того, і спочатку лише окремі голоси, а потім і весь зал підтримали цю пропозицію. Фагот звернувся до Воланда, чекаючи його наказу. Воланд задумливо відповів, що глядачі — люди як люди: люблять гроші, але таке було завжди, з чого б ті гроші не робили, що вони легковажні, але іноді здатні на співчуття, взагалі вони нагадують колишніх москвичів, ось тільки квартирне питання їх зіпсувало. Воланд наказав надіти голову. Кіт насунув голову на тіло конферансьє так, наче вона й не була відсутня, лапами він змахнув зі фрака і сорочки сліди крові. Фагот підняв Бенгальського на ноги, але далеко той іти не міг, бо стало йому погано, він жалісно скрикував і просив віддати голову. Його спробували покласти на диван, але Бенгальський став буйним, викликали "швидку допомогу" і відправили конферансьє до лікарні.
На сцені у цей час відбувалися нові чудеса. Фагот запропонував відкрити дамський магазин. І відразу з'явилися величезні дзеркала, килими, вітрини з вишуканими паризькими сукнями, капелюхами, взуттям, парфумами. Звідкись з'явилася рудоволоса красуня, яку, що правда, псував довгий шрам на шиї. Вона хриплим голосом, але дуже солодко запрошувала у магазин. Спочатку ніхто не наважувався піднятися на сцену, але потім одна брюнетка зухвалого вигляду таки піднялася. Вона вибрала туфлі, потім сукню, і стала така приваблива, коли у новому вбранні дивилася на себе у дзеркало, що зал аж зітхнув. Після цієї хороброї дами на сцену з різних кінців залу кинулися жінки. Почувся чоловічій голос, який стверджував, що не дозволить цього, і відповідь жінки, щоб цей деспот і міщанин не ламав їй руку. Руда дівка, кіт і Фагот вправно поралися біля відвідувачок магазину, допомагаючи вибирати сукні, піжами, халати, взяття, парфуми тощо. Коли Фагот сповістив, що через хвилину магазин закривається, розпочалося щось неймовірне: жінки хапали все, що попадалося в руки. Почувся постріл, і зі сцени все зникло, останньою щезла велика купа старих суконь і взуття, що познімали з себе відвідувачки магазину.
І тут почувся голос почесного гостя сьогоднішньої вистави, голови Акустичної комісії театрів Аркадія Аполлоновича Семплеярова, який висловив бажання, щоб маг викрив свої фокуси і повернув на сцену конферансьє, доля якого, стверджував цей голос, цікавить глядачів. Фагот сказав, що тут немає чого викривати, мовляв, і так все ясно. Але Семплеяров вимагав викриття. Фагот погодився, але попросив дозволу у Семплеярова на один коротенький номер, який дав слова викрити. І поставив Семплеярову досить хамське запитання: де він був вчора увечері. Відповідь дала літня, дорого вбрана жінка, як з'ясувалося потім, дружина Аркадія Аполлоновича, сказавши, що той був на засіданні Акустичної комісії, але вона не розуміє, яке це має відношення до магії. Фагот підтвердив, що вона дійсно не розуміє, бо вчора її чоловік ні на якому засіданні не був, а відпустив машину і шофера, сів в автобус і поїхав до артистки районного театру Міліци Андріївни Покобатько, де пробув до четвертої години ранку. Від цих слів несподівано і страшно розреготалася молода далека родичка Семплеярова, починаюча актриса з Саратова, яка проживала тепер у квартирі Аркадія Аполлоновича і його дружини і сиділа у цій же ложі. Вона сказала, що давно вже це підозрювала, інакше б ця бездарність Покобатько не отримала б роль Луїзи. Потім вона розмахнулася парасолькою і вдарила Семплеярова по голові. Фагот сказав, що це один із випадків викриття, якого так домагався Аркадій Аполлонович. Його дружина кричала на молоду родичку, що вона не має права торкатися її чоловіка. Але та знову залилася страшним реготом і сказала, що хто-хто, а вона має на це право. Дружина Семплеярова покликала міліцію. Кіт вискочив до рампи і закричав людським голосом, що сеанс закінчено, "маестро, уріжте марш!". Оркестр "урізав". Сцена стала пуста — щезли маг у кріслі, Фагот і котяра Бегемот.
Глава 13
ЯВЛЕННЯ ГЕРОЯ
Іван спустив ноги з ліжка і подивився на невідомого, який прошепотів: "Тсс!". Це був чоловік років тридцяти восьми, темноволосий, з гострим носом і зі збентеженими очима. Переконавшись, що Іван один, він увійшов у кімнату. Тільки тоді Іван побачив, що незнайомець одягнутий у лікарняну одежу. Пошепки гість попросив дозволу сісти. Так само пошепки Іван запитав, як йому вдалося прийти, адже ґрати замкнені. Таємничий гість сказав, що він викрав ключі у Параскеви Федорівни і має змогу виходити на балкон. Іван поцікавився, чи може його гість втекти, чи дуже високо, але той сказав, що не може втекти не тому, що високо, а тому, що не має куди тікати. Гість запитав, чи не буйний Іван, бо він не любить шуму, а особливо людського крику. Іван відверто відповів, що вчора в ресторані він одному типу "по морді засвітив". Гість осудив це й додав, що Іван погано висловлюється, адже у людини не морда, а скоріш-таки обличчя. Він запитав Івана про його професію і був прикро вражений, коли довідався, що той поет. І попросив Івана відверто сказати йому, гарні він пише вірші чи погані. Іван сміливо визнав, що погані, і дав слово більше не писати.
У коридорі почувся шум, і гість сховався на балконі. Коли все затихнуло, він повернувся і сказав, що привезли новенького, який все щось про валюту говорить, кляне Пушкіна і божиться, що у них на Садовій оселилася нечиста сила. Гість запитав Івана, чому той тут знаходиться і знову був вражений, коли поет сказав, що через Понтія Пілата. Іван, відчуваючи довіру до невідомого, почав розповідати всю історію на Патріарших ставках. Гість слухав дуже зацікавлено, а під кінець розповіді був у захваті. Коли Іван закінчив розповідь, гість сказав, що Івану дуже поталанило, адже не можна було поводитися так зухвало з тим, кого вони зустріли на Патріарших. Іван благав сказати, хто ж то був. Гість взяв з нього слово, що він не буде буйствувати, що не буде уколів і іншого клопоту. Іван обіцяв. Тоді гість впевнено і виразно сказав, що вчора на Патріарших ставках Іван зустрівся із сатаною. Іван був приголомшений. Він сказав, що цього не може бути, адже сатана не існує. Гість здивувався, що саме Іван говорить це, адже він був свідком подій, які повинні були переконати його в існуванні сатани. Гість дивувався й тому, що Берліоз не впізнав його: хай Іван, людина неосвічена, некультурна, що навіть опери "Фауст" не знає, міг не здогадатися, але Берліоз був начитаний і хитрий, чому ж він не зрозумів, хто перед ним? Втім, зауважив гість, Воланд може кому завгодно очі запорошити. Іван пригадав, що бачив літеру "В" на візитній картці, то виходить, що Воланд дійсно міг бути у Понтія Пілата, чому ж Івана рядять у божевільні, треба ж діяти, бо той казна-що може наробити. Гість спробував заспокоїти Івана і нагадав, що поет уже мав намір впіймати Воланда, але нічого з того не вийшло.