Потім Аладдін поклав між собою та царівною меч і проспав поряд з нею до ранку, а візирів син провів у брудному льоху найчорнішу в своєму житті ніч. А коли настав світанок, з'явився джин і полетів разом з царівною та візировим сином у палац. Зранку цар відвідав дочку і помітив, що обличчя в неї сумне та сердите. Цариця дізналася від дочки про те, що сталося, але наказала нікому про це не розказувати, бо подумають, що вона згубила розум.
Вночі джин знову зробив все так само, як і минулої ночі. Як і першого разу, візирового сина Аладдін кинув у льох, поклав між собою та царівною меч і спокійно заснув поряд з нею. А на світанку раб із роду джинів повернувся і відніс царівну й візирового сина назад у палац. Зранку цар не розумів, що з дочкою не так. Він розгнівався, і царівна мусила розповісти про все. Цар пообіцяв відправити до неї ввечері сторожу. Потім цар наказав візиру розпитати сина, що ж трапилося вночі. Син зізнався батькові-візиру, що царівна Будур каже щиру правду, і попросив, щоб його звільнили від цього шлюбу, бо він не витерпить ще одну ніч у холодному льосі. Візир пообіцяв сторожу, але цар передумав, і шлюб царівни з візировим сином було розірвано.
Невдовзі цар забув про цю справу. А вже минуло три місяці – термін, після якого він обіцяв Аладдіновій матері віддати царівну за її сина. Аладдін, який лічив не тільки дні, а й години, знову послав матір до царя. Жінка нагадала цареві про обіцянку, але той зрозумів, що її син – бідняк. Тоді візир підказав цареві, щоб той загадав Алладіну подарувати йому сорок золотих тарелів із такими самими самоцвітами, як ті, що він перед тим прислав, і хай їх несуть сорок рабів та сорок невільниць.
Вийшла Аладдінова мати із палацу й гірко промовила, що син не має рабів та невільниць. Повернувшись додому, вона розповіла все Аладдінові і порадила забути царівну Будур. Коли мати пішла на базар, Алладін потер лампу, і джин вислухав його прохання. За якусь мить джин приніс усе, чого зажадав Аладдін. Повернувшись з базару, Аладдінова мати побачила рабів і невільниць, золоті тарелі й коштовні самоцвіти. Вона відразу ж повела рабів та невільниць до палацу.
Цар був приголомшений і сказав матері, що весілля можна відгуляти навіть сьогодні. Аладдінова мати, повернувшись додому, розповіла синові, що цар кличе його. Хлопець мерщій подався в свою кімнату й потер лампу. Він побажав собі побувати у лазні, найкраще вбрання, сорок невільників верхи на конях, дванадцять невільниць для матері. Нарешті мати подалася в супроводі невільниць до палацу. Аладдін сів верхи на баского коня, вишикував перед себе та позад себе невільників і теж вирушив до палацу.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Цар чекав Аладдіна, сидячи в тронній залі. Він привітав та обійняв Аладдіна, посадовив його праворуч від себе. За вечерею цар повів з Аладдіном розмову, і хлопець відповідав так розумно, красномовно та шанобливо, що всіх зачарував. Після вечері цар послав по суддю та свідків, і вони написали шлюбну угоду. Коли Аладдін підвівся, щоб іти додому, цар схопив його за полу й хотів вести до царівни. Та Алладін відмовився і сказав, що спершу зведе для неї палац. Цар дозволив побудувати його перед своїм палацом. Вдома Алладін наказав джину побудувати мармуровий палац. А зранку цар був просто вражений. Візира аж зсудомило від заздрощів, він сказав цареві, що це все чари. І в палаці, і в місті, і в усьому царстві почалося бучне свято.
Після прийому у царя Аладдін поїхав до свого палацу, щоб підготуватися до зустрічі царівни Бадр аль-Будур. Надвечір всі поїхали на головний майдан. Аладдін теж виїхав на майдан, а царівна з вікна палацу дивилася на нього, і в серці її спалахнуло кохання. Потім цар і Аладдін повернулися кожен у свій палац, а коли настав вечір, візири й вельможі повели Аладдіна до лазні. Він скупався й поїхав до свого палацу. Царівна була вже готова. В супроводі візирів, невільниць та рабинь вона подалася до палацу Аладдіна. Сім разів показали наречену Аладдінові – щоразу в іншому вбранні, – а потім царівна Будур оглянула палац, дивуючись з його пишноти. Нарешті накрили столики для весільної вечері, і всі їли, пили й веселилися.
Коли ж настав ранок, Аладдін перевдягнувся, поснідав, сів на коня й поїхав у палац до царя. Той радісно зустрів його, обійняв і посадовив по праву руку від себе, а еміри та вельможі підійшли й привітали його. Аладдін запросив царя у свій палац. Коли цар прибув до палацу Алладіна, царівна Бадр аль-Будур вийшла із своїх покоїв рада та весела, поцілувала батькові руку, і цар обійняв її, поцілував та привітав.
Аладдін щодня виїздив зі своїм почтом у місто, і його невільники кидали городянам золото. Він заходив у мечеть і творив там полуденну молитву. І всі полюбили його, і слава про нього покотилась по всій країні. Аладдін почав творити справедливий суд у царстві, став першим царевим порадником, і робив щедрі дарунки шановним людям.
Несподівано сталася біда: на царя пішов війною інший цар з величезним військом. Цар теж зібрав військо і наставив Аладдіна полководцем. Аладдін знищив силу-силенну ворогів, а багатьох узяв у полон. Він повернувся звитяжцем у місто на чолі свого війська.
Чаклун-магрібинець, покинувши місто, де жив Аладдін, довго блукав, поки повернувся у свою країну. Думка про скарб не виходила йому з голови, і він люто кляв Аладдіна. Склав чаклун його гороскоп, поворожив на піску і побачив, що Аладдін за допомогою лампи розбагатів, став найвизначнішою та найповажанішою людиною в місті й одружився з дочкою самого царя. І чаклун, оскаженівши, мовив сам собі, що Алладіну не жити.
Магрібинець вирушив до тієї країни, де жив Аладдін. Прибувши в місто, він поворожив на піску і побачив, що чарівна лампа – в палаці, а не в Аладдіна. Чаклун подався до мідника й попрохав зробити йому десяток ламп. Мідник відразу виконав його замовлення. Магрібинець забрав лампи, заплатив мідникові гроші й побіг додому. Він поклав лампи в кошик, а тоді вийшов на вулицю й став гукати, чи не хоче хтось обміняти старі лампи на нові. Кожний, хто чув ці вигуки, казав, що цей чоловік несповна розуму. А магрібинець простував вулицями та майданами, аж поки дістався до Аладдінового палацу. Царівна Бадр аль-Будур саме сиділа біля вікна. Почувши вигуки магрібинця, вона засміялася: навіщо йому старі лампи?
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Аладдін того дня забув замкнути чарівну лампу у себе в кімнаті. Тож якась невільниця побачила її й сказала царівні, що в кімнаті господаря стоїть стара лампа. Царівна Будур наказала виміняти стару лампу на нову. Невільниця взяла в Аладдінових покоях лампу й віддала служникові, а той одніс її магрібинцеві, діставши взамін нову лампу. Магрібинець, упізнавши свою лампу, кинув усі лампи й помчав геть. Вночі він потер лампу і наказав джину перенести його, а також палац Аладдіна з усім, що є в ньому, до того міста, де жив магрібинець. І джин покірно виконав його бажання.
Наступного ранку цар прокинувся, відчинив вікно і, позирнувши в нього, побачив перед своїм палацом порожнє місце. Він заломив руки й гірко заплакав і послав по свого візира, а той нагадав, що говорив про чари. Аладдін нічого про це все не знав, бо був на полюванні. По нього приїхали люди царя, закували, зв'язали йому руки й повезли у палац. І коли його везли містом, городяни, дивлячись на нього, щиро журилися. А тоді всі як один схопили зброю й подалися слідом за Аладдіном – побачити, що робитиме з ним цар. Аладдіна привезли під палац, і цар наказав зітнути йому голову з плечей. Городяни, почувши це, почали ламати двері й бити вікна, бо хотіли вбити царя. Візир порадив цареві помилувати Алладіна. І цар послав сказати народові, що він помилує Аладдіна, але той мусить віднайти дочку. Аладдін попросив дати йому сорок днів.
Два дні сидів Аладдін в домі у матері, журячись і побиваючись. Особливо сумував він за своєю дружиною. А третього дня вирушив на пошуки. Нарешті він згадав про перстень і наказав джину віднести його у палац, де знаходиться дружина. Джин переніс Аладдіна у країну Магріб, куди раб лампи за велінням чаклуна переніс його палац. Зрадів Аладдін, побачивши палац, і став думати-гадати, як повернути царівну Будур.
Зранку невільниця, яка увійшла до царівни в покої, щоб одягти її, визирнула у вікно й побачила Аладдіна. Царівна покликала його, бо магрібинця саме не було вдома. Алладін спитав дружину про свою лампу і вона розповіла, як виміняла в магрібинця стару лампу на нову. Царівна пожалілася, що чаклун щодня приходить до неї і вмовляє, щоб вона забула Алладіна і стала йому за дружину. Аладдін дізнався також, що чаклун носить лампу за пазухою. Хлопець дещо придумав. Він наказав дружині, щоб одна із невільниць весь час стояла біля потайних дверей і відчинила йому, коли він прийде. Аладдін вийшов з палацу й подався в степ. Там він зустрів якогось селянина і помінявся з ним одежею. Потім він повернувся в місто, купив на базарі два диргеми дурману й пішов до палацу потайними дверима. Аладдін наказав дружині прикинутися перед чаклуном, ніби вона забула Алладіна і хоче повечеряти разом. Та в келих вина царівна повинна була кинути дурман, а коли чаклун упаде, погукати Алладіна.
Незабаром з'явився магрібинець і, побачивши, що царівна привітна до нього, дуже зрадів. Вона попросила повечеряти разом, тож він пішов на базар, щоб купити все, що треба для вечері. Під час вечері невільниці весь час підливали йому вина, аж поки голова в нього пішла обертом. Останній келих йому подала сама царівна, непомітно кинувши туди дурман. За хвилину чаклун впав долілиць непритомний. Тоді невільниця мерщій погукала Аладдіна й відчинила йому двері. Аладдін зайшов і зітнув магрібинцеві голову. Потім попросив усіх вийти з кімнати, дістав лампу і викликав джина. Алладін наказав йому повернути цей палац на те місце, де він стояв раніше. Джин переніс палац і поставив його на те місце, де він стояв. І Аладдін зі своєю дружиною царівною Бадр аль-Будур жили радісно й щасливо.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.