Після дуелі він замикається у своєму кабінеті, намагаючись розібратися у своїх почуттях, і доходить висновку, що усі його прикрості відбуваються тому, що він женився на Елен. Він розуміє, що боявся признаватися собі раніш у тому, що Елен — розпусна жінка. Вночі він віддає наказ складати речі для від'їзду в Петербург, тому що не може більше залишатися з дружиною під одним дахом. Проте вранці Елен приходить до нього. Вона усе знає про дуель і говорить з чоловіком гнівно і суворо, наче винен він, а не вона. П'єр усіляко намагається ухилитися від розмови, говорячи, що їм краще розлучитися, Елен відповідає, що самий факт роз'їзду її не лякає, але вона відпустить чоловіка тільки в тому випадку, якщо він дасть їй маєтність. Характер батька несподівано прокинувся у П'єрі, він приходить у сказ і відчуває, що ладен вбити дружину. Він хапає зі столу мармурову дошку, розбиває її, кричить."Геть!" так, що всі у домі почули цей крик. Елен перелякано тікає. Через тиждень Безухов віддає дружині доручення на керування усіма великоросійськими маєтками, що складало більшу частину його маєтністі, і один їде в Петербург.
Минуло два місяці, як у Лисі Гори прийшла звістка про загибель князя Андрія. Кутузов у листі розповів, як князь Андрій із прапором в руках впав на бойовищі, але ні серед загиблих, ні серед полонених Болконського немає. Княжна Мар'я мала намір повідомити про те, що трапилося, дружину Андрія, княгиню Лізу, але не наважується це зробити, розсудивши, що тій, у її стані, краще нічого не знати. Незабаром у "маленької княгині" починаються довгі і важкі пологи. Чекають на лікаря, за яким послали у Москву. Вночі несподівано разом з акушером, бо вони з'їхалися на останній станції, приїздить князь Андрій. На сходах його зустрічає княжна Мар'я. Він запитує, чи одержали його листа, але не чекаючи відповіді, йде на половину маленької княгині. Коли він увійшов у кімнату, дружина навіть не зрозуміла, що трапилося. "Вона не здивувалася, що він приїхав; вона не зрозуміла того, що він приїхав. Його приїзд не мав ніякого відношення до її страждань і їх полегшення". Її очі дивилися на. всіх з дитячим страхом: вона боялася тільки страждань. Зайшов акушер, Князь Андрій вийшов, пішов до княжни Мар'ї, але говорити вони не могли: чекали і прислуховувалися. Андрій пішов до дружини і сів у сусідній кімнаті чекати. Він чув стогін, потім крик, але не міг повірити, що так може кричати його дружина. Підійшов до дверей, та його не пустили до дружини. Несподівано він почув, як кричить новонароджений. Спочатку він не розумів, що то за крик, "навіщо туди принесли дитину". Утямивши все радісне значення того крику, князь Андрій заплакав, як дитина. З кімнати дружини виходить лікар, намагаючись не дивитись на князя Андрія. Він входить до дружини і бачить, що вона померла. На обличчі її застиг вираз, який наче говорив: "Я вас любила і нікому дурного не робила, і що ви зі мною зробили? Що ви зі мною зробили?" Через дві години князь Андрій увійшов до старого князя Болконського. Той вже все знав, обхопивши сина за шию, він заплакав, як дитина. Похорон відбувся на третій день, а на п'ятий похрестили маленького князя Миколу Андрійовича.
Стараннями старого графа Ростова участь його сина в дуелі Безухова і Долохова зам'яли, Миколу не тільки не позбавили звання, а навіть призначили ад'ютантом московського генерал-губернатора. Ростов зближається з Долоховим, той поступово видужує, відверто розмовляє з Ростовим, розповідає, що в нього є двоє-троє друзів, є мати, яку він обожнює, а на інших людей він звертає увагу остільки, оскільки вони потрібні або шкідливі. Особливо шкідливі, на його думку, жінки. Усі вони — від графинь до кухарок — продажні тварі, ще жодної гідної Долохов не зустрічав, хоча мріє про це. Завдяки армійським знайомствам Миколи в будинку Ростових з'являється багато нових людей, у тому числі й Долохов. Він подобається усім, крім Наташі, тому що вона вважає, що в дуелі Долохова і Безухова правий був П'єр. Наташі здається, що Долохов лютий і байдужий. Потім вона помічає, що він ніби закохується в Соню,— спостереження досить близьке до істини. Через якийсь час Долохов просить руки Соні, але дівчина відмовляє йому, пояснюючи, що кохає іншого. Наташа розповідає про все Миколі, додаючи, що упевнена, що брат не одружиться з Сонею. Микола говорить із Сонею, радить їй ще раз подумати над пропозицією Долохова, тому що сам він нічого не може їй обіцяти.
Наташа, Соня, Микола і Денисов їдуть на бал, який щороку влаштовував вчитель танців Іогель. Наташа вперше одягнена в "дорослу" сукню, їй подобається усе навколо, вона закохана в усіх. Денисов не зводить з неї очей, він у захваті від її грації й уміння танцювати. Микола підказує сестрі вибрати на мазурку Денисова, тому що той відмінно її танцює. Наташа діє за порадою брата. Гості в захваті дивляться на них. Увесь вечір Денисов не відходить від Наташі.
Ростов не бачиться з Долоховим два дні, потім одержує записку, у котрій той перед від'їздом в армію запрошує друга в Англійський клуб. Ростов приходить. Долохов грає у карти і втягує в гру й Ростова. Поступово вся гра зосереджується на Ростові: він програє сорок три тисячі, не розуміючи, навіщо Долохов так із ним обходиться. Микола викликає Долохова в сусідню кімнату, говорить, що не може виплатити весь борг відразу. Той зауважує, що нічого не поробиш: кому щастить у коханні, не везе у картах — адже Соня закохана в Миколу. Ростов скаженіє і пропонує Долохову одержати гроші завтра ж.
Наташа співає (вона навчається співу, але співає не дуже майстерно: неправильно бере подих, не витримує паузи). Усі говорять, що голос ще неопрацьований, проте насолоджуються її співом, у якому чутна непідроблена щирість. Микола слухає сестру, і раптово йому здається, що усі його прикрості, борг Долохову — ніщо в порівнянні з цим прекрасним співом. Приїжджає старий граф, і Микола йде до батька. Спочатку він бере розв'язний тон, але, не бачачи опору з боку батька, кається і навіть плаче. У той же час Наташа розповідає матері, що Денисов освідчився їй і просить її руки. Графиня не вірить своїм вухам. Наташа добре розуміє стан Денисова, говорить, що той освідчився зненацька. Вона просить матір навчити її, як, не ображаючи Денисова, відмовити, бо відчуває до цього сильного і бравого чоловіка тільки жалість. Так вона й повідомляє Денисову, що не може вийти за нього заміж, графиня додає, що відмова пояснюється молодістю дочки. Наступного дня Денисов їде з Москви. Микола проводжає його, а сам затримується на декілька днів — батьку потрібен час, аби зібрати гроші на погашення боргу сина.
Частина друга
Після свого розриву з дружиною П'єр Безухов поїхав у Петербург. Дорогою він міркує про сенс життя, про ту силу, що управляє світом. На заїжджому дворі П'єр знайомиться з одним подорожнім. Той впізнає у П'єрі графа Безухова, говорить, що знає про нещастя, яке його спіткало, і хоче йому допомогти. Цей подорожній, як з'ясовується, належить до "Братерства вільних мулярів" (масонів). У відповідь П'єр признається, що не вірить у бога, подорожній заперечує, що П'єр просто не знає бога — "бог, безумовно, існує, але зрозуміти його важко". Масон немов угадує ті думки, що хвилюють молодого Безухова,— про сенс життя, про призначення людини. П'єр захоплюється бесідою. Масон запевняє його, що одним лише розумом неможливо досягти чого-небудь. "Вища мудрість має одну науку — науку усього, науку, що пояснює усю світобудову і місце у ній людини". Для того щоб осягнути цю науку, на думку масонів, треба займатися внутрішнім самовдосконаленням, тобто осягати бога. Після від'їзду масона П'єр подивився у книгу реєстрації подорожніх і довідався, що той масон був Осип Олексійович Баздєєв. Вночі П'єр не може заснути й усе міркує про розмову з масоном. Після прибуття в Петербург Безухов приймається за читання, одержуючи "незвідану ще їм насолоду вірити в можливість досягнення досконалості у можливість братерської і діяльної любові між людьми". Через тиждень до нього приходить якась людина і повідомляє, що завдяки клопотанню високопоставленої особи П'єра приймуть у братерство раніше призначеного терміна. Той погоджується, підтверджує, що тепер вірить у бога. П'єра присвячують у масони з усіма належними цьому обряду таїнствами, які не викликають у нього належного захвату, бо здаються якимись штучними. Він дає клятву, що вступає в масонство, щоб протистояти злу, що царює у світі. П'єра приводять у масонське товариство, де він бачить багатьох людей, яких знав або зустрічав раніше у світі. Наступного дня до П'єра приїжджає князь Василь і намагається умовити його помиритися з дружиною. Проте Безухов рішуче відмовляється і виставляє тестя геть. Ще через тиждень, залишивши масонам значну суму на пожертвування, П'єр їде у свої малоросійські маєтки. Його нові "брати" дають йому листи в Київ і Одесу до місцевих масонів.
Дуель Безухова з Долоховим, "незважаючи не суворе ставлення государя", була зам'ята, навіть ніхто із секундантів не постраждав. Проте у світі вона мала широкий розголос, у результаті чого в усьому обвинуватили П'єра, адже "після його одруження дівчатам на виданні та їхнім матерям нічого було чекати від нього". Коли Елен повертається в Петербург, її приймають прихильно, а вона розігрує роль дружини, що покірно переносить іспит долі і кепську вдачу свого чоловіка. Елем сяє у салоні Анни Павлівни Шерер, яка говорить тепер, що П'єр "божевільний молодик, зіпсований розбещеними ідеями нашого часу", не соромиться вона говорити й те, що ніколи не бажала цього шлюбу, бо передбачала такий кінець. Анна Павлівна Давала свій черговий вечір для "вишуканого товариства" і, як завжди, мала "частувати" гостей цікавим гостем. Цього разу це був Борис Друбецький, який приїхав кур'єром з прусської армії, де був ад'ютантом у дуже "важливої особи". Він вже цілком оволодів законом, за яким роблять кар'єру: "для успіху на службі потрібні не зусилля, не хоробрість, не праця, а треба було тільки вміння поводитися з тими, хто винагороджує за службу". Елен звертає на нього увагу. Борис рветься зробити кар'єру всіма засобами, заводить "потрібні знайомства".