Редл відповів, що йому вже не цікаво вбивати бруднокровців, бо він багато місяців полює лише на Гаррі. Том зізнався, що був злий, коли замість Гаррі у щоденнику знову почала писати Джіні. Вона побачила Гаррі зі щоденником і, звичайно, злякалася. Тому Джіні викрала щоденник. Вона розповіла щоденнику, що Гаррі володіє парселмовою. Отож Том змусив Джіні написати на стіні слова про її смерть, а самій чекати тут унизу. Вона впиралася, плакала, але її життя уже дотліває: вона забагато вклала в цей щоденник, тобто в Тома. І завдяки цьому Редл нарешті зможе покинути ці сторінки.
Далі Гаррі дізнався дещо ще жахливіше, бо Том сказав: "Волдеморт – це моє минуле, теперішнє й майбутнє!" Він витяг з кишені чарівну паличку Гаррі і почав креслити нею в повітрі, написавши три мерехтливі слова: ТОМ ЯРВОЛОД РЕДЛ. Тоді змахнув паличкою – і літери, з яких складалося його ім'я, помінялися місцями: Я ЛОРД ВОЛДЕМОРТ. Він так називав себе ще в Гоґвортсі, бо не збирався вічно носити ім'я на честь свого батька-маґла. Адже в його жилах по материнській лінії текла кров самого Салазара Слизерина. Том створив собі нове ім'я, бо знав, що прийде час, і він стане найвидатнішим чаклуном усього світу. Гаррі заперечив і сказав, що найвидатніший чаклун світу – Албус Дамблдор. Після цих слів Гаррі звідкись почала линути музика. Вона була моторошна, примарна, неземна. З'явився малиновий птах завбільшки як лебідь. Він мав розкішний золотий хвіст завдовжки як у павича і блискучі золоті пазурі, які стискали якусь пошарпану річ. Птах кинув ту річ до ніг Гаррі, а тоді сів йому на плече. Птах-фенікс приніс Гаррі старий шкільний Сортувальний капелюх. Редл реготав з того, що Дамблдор прислав своєму оборонцеві: співочого птаха і старого капелюха.
Гаррі сказав Волдеморту, що бачив його справжнього торік, ледь живого, бо той – бридка потвора. Редл сказав, що вони з Гаррі дивовижно схожі: обидва покручі, сироти, обох виховували маґли, мабуть, єдині парселмовці у Гоґвортсі з часів великого Слизерина. Навіть і зовні трохи схожі… Раптом Редл роззявив рота й засичав до кам'яного обличчя Слизерина, але Гаррі зрозумів, що той казав: "Заговори до мене, Слизерине, найвидатніший з гоґвортської четвірки!" Велетенське кам'яне обличчя Слизерина заворушилося. У кам'яній пащі утворилася діра, з якої виповз велетенський змій, якому Редл прошепотів вбити Гаррі.
Змій кинувся до Гаррі. Хлопець кинувся тікати, але впав. Ось-ось його тіло мали проштрикнути гострющі зуби. На боротьбу з Василіском кинувся фенікс. Птах проштрикнув очі змія. Кров цебеніла на долівку, а змій у агонії бризкав слиною. Та осліплений змій далі намагався вбити Гаррі. Хлопець схопив Сортувального капелюха і настромив собі на голову. "На поміч! Допоможіть!" – думав Гаррі. Раптом капелюх зібгався, ніби його стисла невидима рука. Щось дуже важке і тверде впало Гаррі просто на голову. То був розкішний срібний меч, на руків'ї якого виблискували великі рубіни. Гаррі схопив обома руками меча і підняв його над головою. Він з усієї сили увігнав меча по саме руків'я у змієве піднебіння, бо той уже збирався вкусити хлопця.
Змій був вбитий, але один з найдовших отруйних зубів упився в руку Гаррі, а тоді раптом зламався, коли Василіск бебехнувся на підлогу. Гаррі витяг зуб, але отрута вже розтікалася по всьому його тілу. Фенікс Фоукс притулив свою прекрасну голову до його рани. Птах плакав, а Гаррі відчував, що зцілюється. Кружальце перлистих сліз сяяло довкола рани, якої вже майже не було. Редл скерував на Фоукса чарівну паличку. Пролунав постріл, але Фоукс знову злетів. Птах кинув Гаррі щоденник. Хлопець схопив з підлоги василісковий зуб і застромив його в саму серцевину щоденника.
Пролунав жахливий, пронизливий крик, і зі щоденника струменем ринули цілі потоки чорнила. Редл забився у корчах і щез. Чарівна паличка Гаррі лунко впала на підлогу, і все стихло. Гаррі підняв свою чарівну паличку й Сортувального капелюха, а тоді смикнув за руків'я і витяг з Василіскового піднебіння блискучого меча.
Джіні ожила і почала пояснювати, що хотіла все розповісти йому за сніданком, але не змогла через Персі. Потім вони попрямували крізь лунку темряву назад до тунелю і почули Рона, який встиг уже зробити отвір у завалі. Ґільдерой Локарт сидів і щось мугикав собі під ніс. Рон пояснив, що професору відбило пам'ять, бо той наслав сам на себе чари забуття. З допомогою фенікса Гаррі, Рон, Джіні і Локарт полинули нагору. Усі міцно вхопилися за феніксового хвоста і полетіли. Вони приземлилися на мокру підлогу туалету Плаксивої Мірти, а потім Фенікс привів їх до кабінету професорки Макґонеґел.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Щасливий Добі
У кабінеті були батьки Рона, вони кинулися до врятованої Джіні. Були тут також професор Дамблдор і професорка Макґонеґел. Фоукс умостився на Дамблдоровому плечі. Гаррі поклав на стіл Сортувального капелюха, меча і рештки Редлового щоденника, а тоді почав розповідати їм усе. Та Гаррі не згадував про Редлів щоденник і про Джіні. Хлопець з надією глянув на Дамблдора, що легенько усміхався.
Гаррі відлягло від серця, а місіс Візлі не могла повірити, що Відомо Хто зачарував Джіні. Дамблдор пояснив Візлі, що лорд Волдеморт колись називався Томом Редлом. Після школи він десь зник, багато мандрував, страшенно захопився темними мистецтвами і спілкувався з найлихішими чаклунами. Він стільки разів піддавав себе жахливим магічним перевтіленням, що коли з'явився знову – вже як Волдеморт – його неможливо було впізнати.
Дамблдор запевнив, що Джіні не покарають, а потім запропонував влаштувати бучний бенкет. Коли Дамблдор залишився лише з Роном і Гаррі, то повідомив їм, що вони отримають спеціальну нагороду за заслуги перед школою, а також кожен по двісті очок для Ґрифіндору. Ґільдерой Локарт досі нічого не пам'ятав, тож Рон повів його до лікарні.
Залишившись з Гаррі, Дамблдор подякував йому за справжню відданість, бо інакше Фоукс нізащо не прилетів би до нього. Гаррі сказав Дамблдору про те, що його хвилювало: чому він, Гаррі, має багато спільного з Редлом, тобто Волдемортом. Дамблдор пояснив, що Волдеморт – останній живий нащадок Салазара Слизерина. Разом з шрамом Волдеморт передав Гаррі тієї ночі і деякі свої здатності, наприклад здатність розуміти зміїну мову. Волдеморт передав Гаррі частинку себе самого. Гаррі володів багатьма якостями, які Салазар Слизерин цінував у своїх улюблених учнях: зміїною мовою, винахідливістю, рішучістю, певною зневагою до правил, але Сортувальний капелюх віддав Гаррі у Ґрифіндор, бо хлопець сам про це попросив. Дамблдор сказав: "Цим ти і відрізняєшся від Тома Редла. Те, ким ми є насправді, Гаррі, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору". Доказом того, що Гаррі – істинний ґрифіндорець, був меч. Гаррі побачив ім'я, викарбуване знизу під руків'ям: Ґодрік Ґрифіндор. Бо тільки істинний ґрифіндорець міг витягти цей меч з капелюха.
Коли Гаррі уже виходив від Дамблдора, з'явився розлючений Луціус Мелфой, за яким біг Добі. Луціус не був радий, що Дамблдор повернувся. Дамблдор сказав, що решта одинадцять членів Ради зв'язалися сьогодні з ним. Вони почули про загибель доньки Артура Візлі й захотіли, щоб він негайно повернувся. А ще вони розповіли, що Луціус погрожував проклясти їхні родини, якщо вони не погодяться відправити Дамблдора у тимчасову відставку.
Містер Мелфой зблід, а потім ще й дізнався, що напади вдалося спинити. Дамблдор показав йому щоденник Редла. Гаррі увесь той час дивився на Добі. Ельф витворяв щось дуже дивне. Багатозначно вп'явшись у Гаррі своїми великими очима, він показав на щоденник, тоді – на містера Мелфоя, а тоді почав лупцювати себе кулаком по голові. Гаррі зрозумів, що Луціус Мелфой підкинув цей щоденник Джіні у книгарні "Флоріш і Блотс". Він тоді взяв її старий підручник із трансфігурації і засунув у нього щоденника.
Дамблдор порадив Мелфою не роздавати більше нікому старих шкільних речей Волдеморта. Луціус Мелфой покликав Добі і покинув кабінет. Мелфой копнув Добі, а той заверещав від болю. І тут Гаррі сяйнула одна ідея. Він попросив у Дамблдора щоденник, скинув один черевик, стягнув з ноги шкарпетку, запхав у неї щоденника і побіг за Мелфоєм. Наздогнавши Мелфоя, подав йому брудну шкарпетку. Мелфой зірвав шкарпетку зі щоденника, пожбурив її в Добі, і сказав, що Гаррі, як і його батьки, лізе не в свої справи. Добі тримав у руках шкарпетку і дивився на неї, як на найкоштовніший скарб. "Господар дав Добі шкарпетку", – здивовано вимовив ельф. Домовик не вірив своєму щастю.
Мелфой кинувся до Гаррі, бо через нього втратив слугу. Але Добі крикнув, що Мелфой не зашкодить Гаррі. Щось гучно ляснуло, і містера Мелфоя відкинуло назад. Він покотився сходами додолу і гепнувся внизу. Потім Добі наказав йому негайно забиратися.
Гаррі спитав ельфа, чому той казав, що небезпека не пов'язана з Тим Кого Не Можна Називати. Добі пояснив, що то був ключ до розгадки: Добі натякнув, адже лорда Темряви, до того, як він змінив своє ім'я, можна було вільно називати. Добі з Гаррі обійнялися, а потім ельф зник.
У Гоґвортсі відбувся гучний бенкет. Святкування тривало цілу ніч. Геґрід повернувся, Ґрифіндор другий рік поспіль завоював кубок гуртожитків, а професорка Макґонеґел оголосила, що іспити відмінено.
Решта літнього семестру запам'яталася яскравим сонячним сяйвом. Гоґвортс повернувся до звичного розпорядку, Луціуса Мелфоя позбавили членства в Раді опікунів школи, Джіні Візлі знову щасливо усміхалася.
Швидко минав час, і ось уже пора їхати додому на "Гоґвортському експресі". Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Джордж і Джіні зайняли ціле купе. Поїзд уже підходив до вокзалу Кінґс Крос, коли Гаррі довідався від Джіні, що Персі має дівчину. Це та староста з Рейвенклову Пенелопа Клірвотер. Тому він і був такий засмучений, коли на неї напали.
Гаррі дав свій телефонний номер Ронові і Герміоні, щоб вони дзвонили до нього, коли він буде в Дурслів. Герміона вважала, що дядько і тітка пишатимуться Гаррі, коли дізнаються, що він зробив. Та Гаррі пожартував, що Дурслі луснуть зі злості, коли дізнаються, що він стільки разів міг загинути, але цього не сталося.