Їм трапився провідник, і вони рушили в дорогу.
Переїзд виявився важким, бо дорогою на них напали вовки. Згодом П'ятниця влаштував поєдинок з ведмедем. Індіанець першим почав сутичку, кинувши у ведмедя каменюкою, і звір побіг за ним. Чоловік швидко виліз на дерево, а ведмідь поліз слідом. Мандрівники побачили, що П'ятниця заліз на тонкий кінець великої гілляки, а ведмідь саме добрався до половини гілляки. П'ятниця гукнув, що тепер буде вчити ведмедя танцювати. І він заходився підскакувати та розгойдувати гілляку; ведмідь захитався, але не зрушив з місця і тільки озирався, як би то йому цілим і здоровим повернутись назад. П'ятниця довго танцював на гілляці, а ведмідь так потішно перебирав ногами, що мандрівники нареготались удосталь.
Вовче виття й наближення ночі примусили чоловіків поспішити і покинути вбитого П'ятницею ведмедя. Дуже скоро вони побачили мертвого коня і над ним з дюжину вовків за роботою. Приблизно сотня вовків стала переслідувати мандрівників. Вершники зімкнулися в щільний ряд і почали стріляти, бо були добре озброєні. Вовки налякалися пострілів та вогню. Зграя спинилась, але не втекла. Тоді чоловіки разом гукнули. Вовки, почувши крик, повернулись і почали відступати.
Наближалась ніч, і в лісі вони побачили перед собою 3 вовчі зграї. Та вовки не нападали, і чоловіки їхали далі. Так вони доїхали до початку другого лісу, через який пролягала їхня путь, і страшенно здивувались, побачивши біля просіки ще одну величезну вовчу зграю. У просіці мандрівники побачили трупи коня й двох людей, роздертих хижаками. На пропозицію Робінзона усі злізли з коней і сховались за одним довгим поваленим деревом. Вовки почали скакати на колоду, але люди завзято боронилися зброєю. Робінзон звелів посипати порохом доріжку вздовж колоди, та якомога ширшу. Коли вовки полізли через порохову доріжку, Робінзон клацнув незарядженим пістолем коло самого пороху, він зайнявся і обпалив вовків, які тепер трохи відступили. Чоловіки востаннє вистрілили разом, а потім усі хором гукнули, і вовки пустилися тікати. Мандрівники моментально кинулись на вовків і узялись рубати їх шаблями, цілком слушно розміркувавши, що скигління та виття цих тварюк будуть зрозуміліші для їхніх товаришів, ніж постріли; так воно й сталося: вовки повтікали й дали людям спокій. Убитих вовків було штук 60.
За годину чоловіки добрались до містечка, де вирішили заночувати, і знайшли там усіх озброєними й страшенно переляканими. Виявилось, що минулої ночі вовки й кілька ведмедів удерлись до містечка й настрахали всіх жителів.
14 січня, відбувши свою подорож протягом найсуворішої та найхолоднішої пори року, Робінзон прибув до Англії. Всі чеки, які він привіз з собою, йому негайно оплатили. Його головною керівницею та порадницею була тут добра бабуся, вдова капітана. Вона була дуже вдячна за надіслані гроші. Робінзону вже спадало на думку, чи не доручити їй свої товари і гроші, а самому поїхати назад у Лісабон, а потім у Бразилію, але згодом він вирішив залишитися вдома і, якщо буде змога, продати свою плантацію.
Робінзон написав про це рішення в Лісабон своєму давньому другові, і той відповів, що продати її — справа неважка. Маєток можна було продати двом купцям, які управляли плантацією замість колишніх опікунів, добре знали їй ціну, бо жили в Бразилії й були багаті. Через 8 місяців Робінзон дізнався, що купці погодились на пропозицію й доручили своєму агентові в Лісабоні виплатити Робінзону 33 000 восьмериків. Крім цієї суми покупці зобов'язалися виплачувати капітанові по 100 мойдорів щорічно, а після його смерті — по 100 мойдорів його синові, з прибутків плантації.
Так завершився перший період Робінзонового життя. Хоч він продав свій маєток у Бразилії, але ніяк не міг викинути з голови цієї країни. Його дуже тягло знову в мандри по світах і особливо хотілось побувати на своєму острові. Майже 7 років Робінзон нікуди не виїздив з Англії. За цей час він взяв під свою опіку 2 племінників, синів одного з братів. Робінзон одружився і мав 3 дітей — 2 синів та дочку. Але коли його дружина вмерла, а племінник-моряк з добрим прибутком вернувся з подорожі в Іспанію, Робінзон вирішив пливти на його судні купцем в Ост-Індію. Це сталося 1694 року.
Під час цього плавання Робінзон відвідав свою нову колонію на острові, бачився там з іспанцями й довідався про всю історію їхнього життя та життя тих негідників, яких залишив на острові. Матроси кривдили іспанців, тому останні були змушені вжити проти них насильства. Поселенці нападали на материк і захопили в полон одинадцять чоловіків та п'ять жінок, у яких на той час, коли Робінзон приїхав на острів, народилося щось із 20 дітей.
Робінзон пробув трохи на острові, залишив поселенцям всілякі запаси і двох робітників: тесляра та коваля. Крім того, він розбив острів на ділянки, зберігши за собою право власності на всі його землі, й поділив їх між поселенцями згідно з їхнім бажанням. Улаштувавши все таким чином, він переконав поселенців не кидати острова і поїхав.
Прибувши в Бразилію, Робінзон купив там і відправив поселенцям вітрильне судно, навантажене різними необхідними для них речами. Крім того, він послав на острів сім жінок, щоб населення зростало.
Пізніше 300 караїбів, з'явившись на острові, напали на поселенців і зруйнували їхні плантації, але після багатьох боїв поселенці повернули собі свої плантації й досі живуть на острові, але про все це з описом пригод з Робінзонового життя наступних 10 років він, можливо, згодом розповість окремо.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу