На той час Гек уже знав усе про Томову пригоду від валлійця й удови Дуглас. Але, на думку Тома, вони не сказали йому про одну річ. Гек вважав, що той, хто тягав горілку з "номера другого", потяг звідти і гроші, але Том сказав, що ці гроші ніколи там і не були, бо вони у печері. Друзі відразу домовилися йти туди. Вони прихопили їжі, люльки, порожні мішки і сірники.
Десь після дванадцятої години дня хлопці на маленькому човнику вирушили в свою мандрівку. Том показав дірку, через яку виліз з Беккі. Тепер цей хід належав тільки йому і Геку. Вони вирішили показати хід ще тільки Джо Гарперу та Бену Роджерсу.
Хлопці перетягли з човна весь вантаж і влізли в печеру. Вони знайшли на скелі хрест, зроблений димом від свічки. Саме там Том побачив індійця Джо з свічкою в руці. Тут було чотири галереї. Три з них хлопці оглянули і нічого не знайшли. В четвертій знайшли маленьку нішу, де лежало кілька ковдр, старі піджаки, шкурка від шинки та обгризені курячі кістки. Але скриньки з грошима не було. Хлопці обшукали все, але дарма. Том сказав, що гроші "Під хрестом". Вони знов заходилися шукати. Нишпорили довго й старанно і нарешті сіли відпочити. Тоді Том сказав, що з одного боку скелі є сліди ніг і кілька крапель воску від свічки, а з другого боку скелі цього нема. Це означає, що гроші таки під скелею.
Том витяг свій ніж, і не встиг він викопати й чотирьох дюймів, як ніж стукнув об щось дерев'яне. Незабаром вони викопали й витягли кілька дощок. Під ними був хід, що вів під скелю. Хлопці пішли туди і знайшли скриню із скарбом. Там було ще кілька рушниць та деякі старі речі. Невдовзі хлопці пересипали гроші в мішки і перетягли їх нагору, на ту скелю, що була позначена хрестом. Рушниці вирішили залишити, бо планували грати тут у розбійників.
Коли сонце схилилося на пруг, вони поплили додому. Причалили до берега, як тільки стемніло. Том вирішив сховати гроші у вдови Дуглас на горищі її дровника.
Дійшовши до будинку валлійця, хлопці зупинилися перепочити. Старий валлієць побачив хлопців і повів до вдови Дуглас. Друзі уже встигли скласти мішки на візок і потягли його з собою, а старому збрехали, що збирають брухт.
У вдови Дуглас зібралися всі імениті жителі містечка. Тут були Течери, Гарпери, Роджерси, тітка Поллі, Сід, Мері, священник, редактор газети і ще багато людей, усі вдягнені в найкращі вбрання. Вдова зустріла хлопців дуже лагідно, тітка Поллі почервоніла, бо хлопці були геть брудні. Вдова Дуглас відвела хлопців до спальні і сказала, щоб умилися і вдягли два нові костюми, які підготувала для них.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
ТОМІВ СЮРПРИЗ
Гек уже хотів тікати через вікно, але увійшов Сід. Він розкрив хлопцям таємницю, чому влаштували вечірку: валлієць хоче розповісти усім, що це Гек вислідив розбійників, але цією таємницею уже нікого не здивуєш. Том зрозумів, що це Сід усім роздзвонив. Том дав Сідові ляпаса і випровадив його стусанами за двері.
За кілька хвилин гості вдови вже сиділи за столом і вечеряли; дітей посадовили в їдальні за маленькі столики, згідно з звичаєм тих місць і тих часів. Містер Джонс вибрав слушний момент і виголосив коротку промову. Він подякував удові за честь, зроблену йому та його синам, але водночас пояснив, що тут є ще одна особа, скромність якої… І так далі, і так далі, і так далі. Він з великою сценічною майстерністю розкрив перед слухачами таємницю участі Гека в оцій усій справі. Місіс Дуглас удала, ніби вона страшенно здивована, і осипала Гека похвалами. Вдова тут же заявила, що вона вирішила взяти Гека до себе в дім і дати йому хороше виховання, а згодом, коли в неї будуть зайві гроші, вона допоможе йому розпочати яке-небудь скромне діло.
Раптом Том сказав, що Гекові це не потрібно, бо той багата людина. Том вибіг із кімнати, але скоро повернувся з мішками. Він висипав на стіл купу золотих монет. Побачивши таку силу грошей, усі затамували дух. Том про все розповів. Згодом полічили гроші. Їх виявилося трохи більше за 20 000 доларів.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
ЗВОРОТНА СТОРОНА БАГАТСТВА
Така величезна сума грошей, та ще золотом, здавалася майже неймовірною. Де б не з'являлися Том і Гек, їх шанували, вихваляли, милувалися з них. Місцева газетка надрукувала їхні біографії.
Вдова Дуглас віддала Гекові гроші в банк під шість відсотків річних, а суддя Течер, на просьбу тітки Поллі, зробив те саме з Томовими грошима. Кожен хлопець мав тепер просто-таки величезний прибуток: по долару щодня. У ті старі часи харч і квартира для хлопчика коштували всього лише долар з чвертю за цілий тиждень, включаючи витрати на навчання, одяг і на баню.
Суддя Течер був дуже високої думки про Тома і сподівався, що з хлопчика буде колись або великий юрист, або великий полководець.
Геку не подобалося, коли вдовині слуги умивали його, чистили йому одяг, причісували його гребінцем і щіткою, щоночі клали його спати на огидно чисті простирала. Він мусив їсти виделкою і ножем, мусив користуватися серветками, тарілками, чайними чашками, мусив учитися по книзі, мусив ходити до церкви. Три тижні він мужньо терпів ці муки, нарешті не витримав і одного чудового дня зник. Том знайшов його у діжці за старою різницею. Гек уже вирішив не повертатися до вдови, але Том переконав його повернутися. Він сказав, що Гека не приймуть у розбійники, коли він не матиме пристойного вигляду, бо здебільшого розбійники належать до вищих кіл. Гек пообіцяв повернутися до вдови Дуглас, а Том сказав, що сьогодні вони зберуть хлопців, організують ватагу і опівночі виголосять присягу на труні і розпишуться кров'ю.
ЗАКІНЧЕННЯ
Тут кінчається наш літопис. Оскільки це історія хлопчика, вона повинна зупинитися саме тут: якби її вести далі, то вона перетворилася б на історію дорослої людини. Більшість героїв цієї книги живе й досі; вони благоденствують і цілком щасливі.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу