Хлопці знайшли вишневу рідину, якийсь сироп, у складі якого було 20 відсотків алкоголю. Сироп вимішали з горілкою і портвейном і влаштували вечірку. Усі реготали, а тоді влаштували перегони на візках, які знайшли у коморі. Сіфелт усамітнився з Сенді, а на кінець у нього стався приступ. Гардинг посипав парочку двома жменями пігулок, що взяв з провізорської. Він жартував, що на світанку міс Рекет усіх розстріляє. Пан Тьоркл відчинив ізолятор для Біллі й Кенді, а повернувшись звідти, просто відрубався, тож його всадили на візок. Вождь теж почував себе п'яним, він підхопив на руки Макмерфі і Сенді й бігав з ними по вітальні, а вони верещали як діти.
Коли усі вже були надто п'яні, а дехто й спав, Гардинг склав план втечі Макмерфі. Потрібно було вдати, що Рендл зв'язав руки пану Тьорклу, вчинив гармидер, відімкнув сітку на вікні і втік. А дівчата могли відвезти Макмерфі десь далеко, наприклад, у Канаду або Тіхуану, ба навіть у Неваду. Макмерфі запропонував хлопцям тікати разом з ним. Але Гардинг відповів, що через кілька тижнів буде готовий і вийде через центральний вхід. Він хотів показати дружині, що може зробити це таким чином. Вождь сказав, що не знає, куди податися. Та й комусь треба лишитися тут подивитися, чи не вертаються старі порядки.
О п'ятій ранку Макмерфі вирішив трохи поспати. Разом з Сенді він влігся у своє ліжко. Решта теж рушили у спальню. Тьоркл ще пішов по простирадла, щоб подерти на смужки та зімітувати, що його зв'язав Макмерфі. Вождь ліг у своє ліжко і дивився, як спали Макмерфі і дівчина, тулячись плечима. Саме так їх знайшли чорні хлопці, коли о шостій тридцять прийшли вмикати світло у спальні. Макмерфі заспав, відділенням поповзли перешепти. Чорні хлопці зігнали у вітальню усіх: і "гострих", і "хроніків". Сенді була одягнена, але боса й без панчіх, а Макмерфі був лише у боксерах з китами.
Коли прийшла сестра і побачила розгардіяш, а в білизняній знайшла пана Тьоркла, обплутаного простирадлами, то відразу подзвонила в центральний корпус і повідомила про його звільнення. Поки вона дзвонила, сам Тьоркл і Сенді відчинили сітку на вікні і втекли. Гардинг сказав Макмерфі, щоб той теж тікав, бо сітка була досі відчинена, але Рендл відповів, що втомлений, п'яний і його нудить. Гардинг непокоївся. Сестра повернулася і помітила, що немає Біллі Бібіта. Вона почала всюди шукати його і знайшла в ізоляторі разом з Кенді. Сестра почала докоряти Біллі, говорила, що не сподівалася, що він зв'яжеться з такою жінкою, що його мама буде дуже засмучена, коли вона все їй розповість. Реакція була такою, як вона очікувала. Біллі загикався, трусився і говорив, що в усьому винен Макмерфі, Гардинг і решта, які дражнили його. Сестра почала його заспокоювати і відвела у кабінет лікаря, щоб заспокоївся.
Коли нарешті прибув лікар, і сестра усе йому розповіла, він пішов у кабінет і зайшов там мертвого Біллі: той знайшов у шухляді стола якісь інструменти і перерізав собі горло. Сестра сказала Макмерфі, що це він винен і у смерті Чезика, і у смерті Біллі, бо він грається життями, наче уявив себе Богом. Коли вона розвернулась і пішла на сестринський пост, Макмерфі рушив до неї. Вождь думав, що далі мало все статися так, як сталося, хоч він міг спробувати зупинити Макмерфі.
Рендл розтрощив скляні двері, сестра заверещала, а він потягнувся до неї і спереду роздер на ній уніформу до самого низу, і сестра знов заверещала, її груди вивалилися. Він почав душити її, а лікарі, медсестри і санітари кинулися віддирати дебелі руки від її шиї. Коли їх відірвали, він скрикнув. Це був зойк зацькованої тварини, повний страху, ненависті, знемоги й непокори.
Ще кілька тижнів Вождь провів у лікарні. Все змінювалося. Сіфелт і Фредриксон виписалися під особисту відповідальність, за два дні виписалося ще троє "гострих", а шестеро перевелися в інше відділення. Лікаря хотіли звільнити, але підстав для звільнення не знайшли. Міс Рекет тиждень провела в лікарняному корпусі, а в цей час відділенням керувала добра сестричка-японка. Гардинг домігся у неї, щоб відкрили стару ванну, і там він грав з хлопцями у карти.
Міс Рекет з'явилася у відділенні з товстою пов'язкою на шиї. На ній була нова біла уніформа. Гардинг підійшов і спитав, що сталося з Макмерфі. Вона написала на листочку, що він повернеться. Хлопці чули багато чуток про нього: що він втік, що його забрали назад до колонії, що йому призначили особливе лікування.
Сестра не могла вже керувати з колишньою владністю, бо накази доводилося писати на аркушиках паперу. Вона втрачала пацієнтів одного по одному. Коли виписався Градинг, а Джордж перевівся в інше відділення, з тих, хто їздив на рибалку, лишився тільки Вождь, Мартіні і Сканлон.
Якось вранці, після тритижневої відсутності Макмерфі, міс Рекет зробила свій останній хід. У відділення вкотили каталку з табличкою в ногах, на якій було написано: "Макмерфі, Рендл. П. Післяопераційний. Лоботомія". Сканлон і Мартіні не могли повірити, що це колишній Макмерфі. Але вони бачили його руді бакенбарди, татуювання, великі руки. Після обіду Сканлон, Мартіні і Вождь кепкували з тіла на каталці, яке Сканлон обізвав жалюгідною бутафорською підробкою. Спостерігаючи, як інші хлопці підходили і дивилися на тіло, Вождь міркував, а що в такому випадку зробив би Макмерфі. Вождь був впевнений, що Макмерфі не лишив би щось отаке, підписане його іменем, сидіти у вітальні наступні двадцять а чи тридцять років. Старша сестра ним скористається як прикладом того, що буде, якщо опиратися системі.
Уночі Вождь взяв подушку і почав душити Макмерфі. Кремезне тіло довго боролося за життя. Він борсався, доки Вождь не ліг зверху. Після всього до Вождя обізвався Сканлон. Він сказав, що вона здогадається, і радив тікати. Вождь сказав, що всюди зачинено. Тоді Сканлон сказав, що Макмерфі колись вже підказав йому, як можна втекти. Вождь зібрався і пішов у стару ванну. Він рвонув пульт у вікно з сіткою і отримав вихід на свободу. Хотів взяти з собою Сканлона, але почув рипіння черевиків чорних хлопців. Вождь стрибнув у вікно і помчав через двір у той бік, куди, він колись бачив, побіг собака – до шосе. Ніхто не ловить самовільників з психлікарні, знав Вождь, а Сканлон відповість на всі питання щодо померлого.
Якийсь хлопець-мексиканець підкинув Вождя на північ. Вождь брехав йому, що він професійний індіанець-рукоборець, якого мафія хотіла замкнути у божевільні. Хлопець дав Вождеві шкірянку, щоб прикрити зелений костюм і 10 доларів. Вождь взяв адресу, щоб колись вислати позичені гроші. Він планував поїхати в Канаду, але спершу хотів зупинитися на річці Колумбія. Хотів зазирнути у Портленд, Гуд-Рівер, Даллз – подивитися, чи не лишилося когось з односельців, побачити місцевість навколо їхньої тіснини, відновити її ясно в пам'яті.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу