Та містер Домбі хотів лише від дружини визнання її провини, а вона вважала його людиною, яка постійно принижувала її гордість.
Флоренс, яка колись мріяла про дружну сім'ю, із жахом помітила, що Едіт уникає її. Якось дівчина вирішила поговорити з Едіт про те, що сталося, але мачуха запевнила її у своїй любові і не пояснила свого відчуження.
"І знову Флоренс опинилася у цілковитій порожнечі, як це було раніше". Єдине, що її втішало, — це те, що тепер вона могла любити і матір, і батька, не розриваючись між почуттями і обов'язками, не кривдячи ні того, ні другого.
Одного разу між подружжям знову виникло непорозуміння, свідками якого стали Каркер і Флоренс. Містер Домбі вимагав від Едіт, щоб наступного дня вона прийняла його гостей, а дружина твердо заявила, що в цей час її не буде вдома. Едіт намагалася поговорити з чоловіком наодинці, але містер Домбі заявив, що Флоренс має коритися волі батька і не брати приклад із мачухи.
Вони говорили одне одному в присутності свідків жахливі речі, але ні голос, ні тон не видавали хвилювання чи занепокоєння ситуацією, що склалася. І тільки тоді, коли Едіт заговорила про розлучення, містер Домбі, сміючись, сказав, що ніколи не допустить, щоб ім'я "Домбі і Син" було на вустах недостойних людців, які будуть обговорювати подробиці сімейного життя хазяїна.
Едіт встала, спокійним, але сильним рухом зірвала з голови коштовну діадему, з рук прикраси, кинула їх під ноги і, посміхнувшись, вийшла з кімнати.
Із усього цього Флоренс зрозуміла одне: мама любить її. Але наступного дня, коли вони зустрілися, Едіт заборонила дівчині підходити до неї і називати її матір'ю. Перелякана Флоренс знепритомніла і опам'яталася вже на ліжку у своїй кімнаті.
Едіт не повернулася додому. Пізно вночі містер Домбі зайшов у кімнату дружини і знайшов там усі коштовності і сукні, що подарував їй, дарчий запис, зроблений ним перед весіллям, і записку, в якій Едіт повідомляла, що пішла від нього.
Флоренс усе бачила, а вранці пішла до батька, щоб висловити йому свою любов і відданість. Почувши легкі кроки доньки, містер Домбі вийшов із кімнати, пішов назустріч Флоренс, "злісно підняв руку і вдарив її з такою силою, що вона ледь не впала на мармурову підлогу". І в цей момент Флоренс раптом "побачила всю жорстокість, байдужість, зненависть", які знищили її мрії про любов батька. "Вона зрозуміла, що немає в неї батька, і, осиротіла, вибігла із його будинку".
РОЗДІЛ XLVIII
Втеча Флоренс
Одинока дівчина бігла по вулиці, покинута, згорьована і перелякана. Флоренс бігла, не знаючи куди, аж поки опинилася перед Старим Мічманом. Капітан Катль був вражений, побачивши перед собою не дівчинку, а прекрасну молоду жінку. Флоренс ледь стояла на ногах. Капітан заспокоїв дівчину, нагодував її, провів у кімнату дядечка Соля і попросив відпочити.
РОЗДІЛ XLIX
Мічман робить відкриття
Флоренс, змучена тілесно і душевно, проспала цілий день. Прокинувшись, вона намагалася заспокоїтися і подумати над тим, що їй робити далі. Вона вже бачила себе гувернанткою у сім'ї, де багато діток любитимуть її.
Капітан Катль не розпитував Флоренс про те, що сталось. Старий моряк просто робив усе, щоб молода леді заспокоїлась і почувала себе у безпеці.
Коли Флоренс відновила сили, капітан став розповідати про загибель корабля, на якому плив Уолтер. Він говорив довго і плутано, але Флоренс зрозуміла, що Уолтер не тільки не втонув, а й повернувся в Англію. Її щастю не було меж, коли вона побачила чоловічий силует і впізнала друга. Дівчина кинулася йому на шию, обняла як брата. Вони довго говорили про подорож Уолтера, а потім Флоренс розповіла, чому покинула батьківський дім.
Для Уолтера Флоренс стала ще дорожчою.
РОЗДІЛ L
Нарікання містера Тутса
Наступного дня Уолтер запропонував капітану віддати Флоренс найкращу кімнату. Туди вони занесли меблі, а після роботи, стоячи на порозі будинку, заговорили про долю дядечка Соля. Уолтер не вірив, що дядечко загинув, і сподівався на його повернення. Далі мова зайшла про Флоренс. Юнак запропонував запросити до місіс Домбі компаньйонку. Їхню розмову перебив містер Тутс, "який без усяких церемоній забіг у кімнату" і став говорити про свої почуття до Флоренс, про те, що предмет його кохання покинула дім містера Домбі і "ніхто не знає, де вона знаходиться і куди пішла". Дізнавшись, що Флоренс у сусідній кімнаті, містер Тутс страшенно зрадів, кинувся до дівчини, "схопив її руку, поцілував, випустив із своїх рук, знову схопив, опустився на коліно і розплакався..." Коли він почув, що Флоренс хоче бачити Сьюзен, то кинувся з кімнати виконувати її бажання. Його не було декілька днів. У ці дні Флоренс помітила, що Уолтер уникає її. Вона не розуміла причини такого ставлення і вирішила відверто поговорити з юнаком. Розмова закінчилась освідченням молодих людей у взаємному коханні.
РОЗДІЛ LI
Містер Домбі і вищий світ
Містер Домбі не хотів нічого чути ні про дружину, ні про дочку. "Він іде своїм шляхом, приховуючи у своїх грудях всі думки і почуття і не розділяючи їх ні з ким". Але боротьба в його внутрішньому світі відбувається. Про це свідчать зморшки на щоках і чолі, що покрили їх густою сіткою.
І слуги, і сусіди, і представники вищого світу, і клерки в конторі обговорюють велику катастрофу в будинку містера Домбі. "Все, що говориться і робиться з цього приводу, робиться дружно усіма, за винятком містера Домбі. Містер Домбі перебуває наодинці з вищим світом".
РОЗДІЛ LII
Секретні відомості
Добра місіс Браун і її дочка Еліс сиділи Мовчки у своїй убогій кімнаті. Раптом почулися кроки і на порозі з'явився містер Домбі. Жінки чекали гостя, адже стара сама запросила його, пообіцявши розповісти, де знаходяться люди, які цікавлять його. Але ці новини повинна розповісти невідома особа, яка от-от з'явиться.
Містер Домбі заходив по кімнаті, неначе не знав, залишатися йому чи піти геть. Коли в кімнаті з'явився Роб Точильник, місіс Браун готова була кинутися йому на шию. У руках хлопець тримав клітку з папугою містера Каркера. Хазяїн поїхав за кордон, а Роб мав опікувати птаха. Більше у нього не залишилося обов'язків, крім, хіба що, дивитися в обидва ока за тим, що відбувається навколо.
Стара почала випитувати у Роба все, що він знає про місіс Домбі, і хлопець неохоче розповів про від'їзд красуні в Діжон, про її таємний зв'язок з містером Каркером.
Під час цієї розмови містер Домбі був у іншій кімнаті і все добре чув. Він щедро заплатив жінкам за важливі новини. Провівши гостя, Еліс сказала, що гордість містера Домбі не знає меж, і ніхто не знає, як він вчинить, дізнавшись про негідну поведінку дружини і містера Каркера.
РОЗДІЛ LIII
Нові свідчення
Містер Домбі, дізнавшись про вчинок Каркера, задумав покарати зрадника. І перше, що він зробив, — це звільнив Джона Каркера зі служби. Сестра, дізнавшись про цю новину, підтримала Джона, а той не засуджував містера Домбі, адже добре знав, скільки горя завдав хазяїнові їхній брат.
Херієт і Джон не знали, як будуть жити далі, а допомога прийшла, звідки на неї не чекали. Містер Морфін, який увесь час служив разом з Джеймсом у фірмі, добре знав темні справи Каркер-завідувача, співчував Джону, а тому знайшов звільненому нову роботу.
Пізно ввечері, коли Херієт була сама, у вікно хтось постукав. Це була жінка з темним довгим волоссям, яка колись знайшла притулок у цьому будинку і яка повернулася пізніше з матір'ю, щоб пожбурити в обличчя Херієт дрібну пожертву.
Херієт впустила Еліс у кімнату і вислухала трагічну і дивну історію життя цієї ще красивої, але згорьованої жінки.
Мати не цікавилася життям Еліс, аж поки та не перетворилася на красуню. Місіс Браун була скупа і бідна і задумала використати дочку. З неї зробили іграшку. Вона була замішана у грабунках, але не отримала своєї частини. Її піймали, засудили, а той, хто був винен найбільше, нічим не допоміг. І ось тепер Еліс повернулася, щоб відплатити своєму ворогові — Джеймсу Каркеру. Але давнє почуття не загинуло. Жінка прийшла до його сестри, щоб та попередила брата: містер Домбі знає, де він ховається, і не зупиниться ні перед чим. Еліс не хотіла, щоб містер Каркер постраждав з її вини. "Нехай його ворог розшукає його сам, але без її допомоги".
РОЗДІЛ LIV
Утікач
Едіт сиділа в номері французького готелю. Вона була так само горда й непокірна. Такою ж вона залишалася і в присутності містера Каркера, який зняв для неї цей номер. Але коли Каркер спробував наблизитися до Едіт, вона схопила ніж і крикнула, що вб'є його, якщо він посміє ступити ще крок. Жінка примусила Каркера сісти і висловила всю свою ненависть до нього. Її очі горіли диявольським полум'ям, коли вона дивилася на Каркера, і він злякався.
Раптом у передпокої почувся стукіт. Хтось гримав у зачинені двері. Едіт зайшла у спальню, і Каркер почув, як у замку повернувся ключ. Він здогадався, хто це може так несамовито стукати, і жах заповз у його серце. Каркер, напружуючи всі сили, висадив двері спальні, побачив вихід, узяв лампу і, скрадаючись, вийшов під зоряне небо.
РОЗДІЛ LV
Роб Точильник втрачає місце
Каркер вийшов на вулицю у тривозі, яка була викликана приниженням і безсилою злістю. "Він не міг боротися з панічним жахом. Страх досяг таких розмірів, що Каркер готовий був сліпо кинутися назустріч будь-якій небезпеці, тільки б не зустрітися з людиною, яку він дві години тому вважав такою, що не заслуговує на увагу". Горда жінка відкинула його, як черв'яка. Душу цієї жінки він повільно отруював і сподівався, що перетворить її на рабиню. Він хотів обдурити, а сталося так, що сам залишився обдуреним.
На станції Каркер замовив карету, і всю дорогу його переслідував жах. Але коли він від'їхав від Діжона досить далеко, на пам'ять стали приходити згадки про Едіт, яка затягла його у свої тенета і цим помстилася за своє приниження. Потім він згадав, як заздрив дочці і синові містера Домбі, з якою майстерністю утримував на відстані всіх, хто був дорогий хазяїнові, "як обвів його колом, через яке ніхто, крім нього, не міг переступити". А зараз він мусив тікати. "Каркер ненавидів Едіт, ненавидів містера Домбі, ненавидів самого себе, але він тікав і нічого іншого не міг зробити".
На одній зі станцій Каркер пересів у поїзд і поїхав у глиб країни.