Одночасно відбулося засідання суду. Магістрат вирішив розпочати новий процес проти досі невідомого вбивці 25 дівчат у районі Граса. Вже наступного дня заарештували Домініка Дрюо, у халупі якого було зрештою знайдено одяг і волосся всіх жертв. Спочатку Дрюо все заперечував, але його катували, тож він мусив зізнатися. Наступного дня його повісили. А незабаром життя знову потекло звичним річищем.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Гренуй ішов ночами, уникав міст, обминав гамірні вулиці, лягав спати на світанку, вставав увечері і йшов далі. Жер усе, що траплялося по дорозі: траву, гриби, квіти, мертвих пташок, черв'яків. Він взагалі не хотів більше жити, хотів повернутися до Парижа й померти. У кишені він мав маленьку скляну пляшечку з парфумами. Пляшечка була майже повна. Для виступу в Грасі він витратив якусь краплю. Решти вистачило б, щоб зачарувати цілий світ.
25 червня 1767 року Гренуй був уже в Парижі. То був найспекотніший день року. Було точнісінько так, як у день Гренуєвого народження. Новим мостом він перейшов на правий берег і далі до ринку й до Кладовища невинних. Територія кладовища лежала перед ним, наче звалище смерті.
Навкруги не було видно жодної живої душі. Трупний сморід став таким важким, що пощезали навіть могильники. Лише за північ тут почала збиратися всіляка потолоч: злодії, вбивці, розбійники, проститутки, дезертири, неповнолітні злочинці. Запалили невелике вогнище, щоб зварити їжу й розігнати сморід. Коли Гренуй вийшов з аркад і змішався з ними, вони спочатку зовсім не звернули на нього уваги. Та раптом він відкоркував пляшечку, вилив на себе весь вміст і нараз засяяв неземною красою.
Вони відчули непереборну тягу до цієї людини-янгола. 20 чи 30 людей оточили Гренуя і почали тиснути, відпихати, виштовхувати одне одного, кожен хотів дотягтися до середини. Вони кинулись на янгола, навалилися на нього, збили з ніг. Кожен хотів доторкнутися до нього, урвати собі бодай шматочок від нього. Вони позривали з нього одяг, повидирали волосся, здерли шкіру з тіла, обскубли його, вп'яли кігті й зуби в його м'ясо, напавши на нього, мов гієни. Ось блиснув ніж, другий, посипались удари, задзвеніли сокири, з тріском розрубуючи суглоби та кістки. За півгодини Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лику земного.
Коли канібали знову зібралися біля вогнища, то не наважувалися поглянути одне на одного. Вбивство чи інший нікчемний злочин кожен з них вже учинив за своє життя. Але зжерти людину?.. Вони думали, що на таке страхіття не будуть спроможні ніколи й нізащо. Але при всій незручності вони не відчували навіть натяку на нечисте сумління. В їхніх похмурих душах раптом заворушилося щось приємно-світле. Вони надзвичайно пишалися собою. Вони вперше зробили щось із любові.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу