Двері було замкнено. Вдова кинулась назад. Але двері, які вона щойно пройшла, теж було замкнено чиєюсь дбайливою рукою. Був уже вечір, відімкнути не було кому. Мадам Грицацуєва сіла і, думаючи про свою вдовину долю, дожидала ранку.
Була тиха година, коли ранок іще молодий і чистий. У цей час Грицацуєва почула кроки в коридорі. Кінець коридора блиснув голубий жилет Остапа. Вдова покликала: "Ховрашок!" і затарабанила по склу. Великий комбінатор обернувся. Жінка підстрибувала за дверима, немов чижик у клітці. "Чому ж ти не йдеш, моя курочко? Твій тихоокеанський півничок так втомився на засіданні Малого Раднаркому", — знущався з неї Остап. Вдова заплакала. Нарешті вона зрозуміла, що Остап – зрадник. У Остапа було ще трохи вільного часу. Він заклацав пальцями і, ритмічно погойдуючись, тихо проспівав:
Частинка чорта в нас
Сидить і жде всякчас
Жіночих чарів шал
У груди сипле жар…
Вдова лютувала і питала, навіщо він вкрав ситечко і стілець. "Значить, якщо молодий, здоровий чоловік позичив у провінціальної бабусі непотрібне їй, через кепське здоров'я, кухонне приладдя, то це він злодій? Так вас треба розуміти?" — говорив Остап. Він сказав, що розлучається. "Обніматись ніколи, прощай, кохана! Ми розійшлись, як у морі кораблі", — додав Остап. Він став на підвіконня, стрибнув на землю і зник. На крики вдови набрів, прокинувшись, сторож. Він випустив ув'язнену, пригрозивши штрафом.
РОЗДІЛ XXIX
АВТОР "ГАВРИЛІАДИ"
Коли мадам Грицацуєва покидала негостинний стан канцелярій, до Будинку народів уже сходилися службовці. Поміж них рухався Никифор Трубецькой Ляпіс, дуже молодий чоловік з баранячою зачіскою і нескромним поглядом. Насамперед Никифор Ляпіс пішов до буфету, поїв, а потім неквапно почав обходити свої володіння. Перший візит він зробив до редакції щомісячного мисливського журналу "Герасим і Муму". Товариша Наперникова ще не було, і Никифор Ляпіс рушив до "Гігроскопічного вісника". Там він запропонував свій вірш – "Баладу про гангрену". У ній розповідалося про Гаврила, який через темноту свою вчасно не пішов до аптеки і загинув тому, що не змазав ранки йодом. Редактор страшну баладу взяв, пообіцявши заплатити у вівторок.
У журналі "Будні морзиста" Ляпіса зустріли гостинно. Там потрібні були вірші про побут. Ляпіс-Трубецькой знову почав вірш про листоношу Гаврила, який, пронизаний кулею фашиста, приносить, проте, лист за адресою. Вірш сказали переробити про радіостанцію. Засмучений Никифор Ляпіс-Трубецькой пішов знову в "Герасим і Муму". Наперников уже сидів за своєю конторкою. Почалася стара пісня про Гаврила, але вже з мисливським ухилом. Витвір ішов під назвою: "Молитва браконьєра". В остаточній формі вірші звучали:
Гаврило в засідці ждав птаха,
Гаврило птаха вполював… і т. д.
Поснідавши в їдальні, Ляпіс знову взявся до роботи. Білі штани миготіли в пітьмі коридорів. Він входив до редакцій і продавав багатоликого Гаврила.
Найсумнішим було те, що Ляпісу грошей ніде не дали. Він пішов у секретаріат "Верстата". Як на біду, одразу ж зіткнувся з роботягою Персицьким. Ляпіс попросив 3 карбованці. Персицький пообіцяв 50 копійок, але вийшов і привів з собою з десяток співробітників "Верстата". Персицький став висміювати Ляпіса за його вірші про Гаврила. До того ж, Ляпіс писав таке, чого зовсім не знав і не розумів. Наприклад, він навіть не знав, що таке домкрат. Ляпіс просив грошей, жаліючись, що все, що мав, витратив на стілець на аукціоні… Та на біду, хтось проліз у його вікно і розпанахав всю оббивку стільця. "Для ремонту напишіть нового Гаврила", — жартували з Ляпіса.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XXX
У ТЕАТРІ КОЛУМБА
У кімнаті Іванопуло було так жарко, що зсохлі вороб'яніновські стільці потріскували. Остап лежав. Іполит Матвійович дивився у вікно. Там, кривими провулками мчала гербова карета. Вона мала призначення перевозити сміття. На козлах сидів бравий дідок з пухнастою сивою бородою. Якби Іполит Матвійович знав, що кучер не хто інший, як граф Олексій Буланов, славетний гусар-схимник, він, напевне, гукнув би на дідка, щоб поговорити з ним про прекрасні часи.
Раптом Остап спитав Іполита, як його звали у дитинстві, і дізнався, що "Киса". Киса оглянув спиту Остапа, де були синяки найдивовижніших обрисів. Вороб'янінов сказав, що схоже на цифру вісім. Остап признався, що такі арифметичні знаки прописала йому велика самопадна ручка з пером №86. Ручка впала йому на спину тої самої хвилини, коли він засунув руки в нутро редакторського стільця. Остап соромив Кису, що той дістав лиш один стілець, а всі інші знаходив він.
Стілець, що зникнув у товарному дворі Жовтневого вокзалу, ще досі був темною плямою на блискучому плані концесійних робіт. Чотири стільці в театрі Колумба – це була певна здобич. Але театр виїздив у подорож по Волзі з тиражним пароплавом "Скрябін" і сьогодні показував прем'єру "Одруження" останнім спектаклем сезону. Остап вирішив їхати з театром.
Чоловіки пішли на прем'єру. На квитки грошей не було, тому Остап сказав, що треба звертатися не до каси, а до віконця адміністратора. Остап пробився до віконечка і заглянув всередину. Адміністратор спитав Остапа, хто він такий. "А я все-таки думаю, що ви мене знаєте", — сказав Остап. Його погляд був такий чистий, такий ясний, що рука адміністратора сама призначила Остапові два місця в одинадцятім ряду. Згодом адміністратор згадав, де він бачив ці чисті очі. Він бачив їх у Таганській тюрмі 1922 року, коли і сам сидів там через дріб'язкову справу.
Вистава почалася, і друзі побачили своїх чотири стільці на сцені. На один з них падала акторка. Іполит і Остап вирішили, що треба якнайшвидше "рятувати" стільці.
Другого дня весь театр Колумба сидів у буфеті Курського вокзалу. Концесіонери теж були там. Коли усі вже збиралися рушати, Іполит Матвійович зіткнувся віч-на-віч з трунних справ майстром Безенчуком. Безенчук зняв картуз і радісно остовпів. Він розповів, що привіз у Москву свої труни, бо чув, що тут епідемія і ховати людей ні в чому. Остап, що з цікавістю слухав од слова до слова, встряв у розмову і сказав, що з трунами краще їхати в Париж, бо саме там лютує грип. Безенчук оглянувся і побачив, що епідемії в Москві нема.
Поїзд давно вже повіз і концесіонерів, і театр Колумба, і іншу публіку, а Безенчук усе ще очманіло стояв над своїми домовинами.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
СКАРБИ МАДАМ ПЄТУХОВОЇ
РОЗДІЛ XXXI
ЧАРІВНА НІЧ НА ВОЛЗІ
Остап ще в поїзді розвідав, що пароплав "Скрябін" повинен був зробити рейс від Нижнього до Сталінграда, зупиняючись біля кожної пристані і влаштовуючи тираж виграшної позики. Для того з Москви виїхала ціла установа: тиражна комісія, канцелярія, духовий оркестр, кінооператор, кореспонденти центральних газет і театр Колумба. Театр мав по дорозі показувати п'єси, які популяризували ідею держпозик. Та для сторонніх на "Скрябіні" місця не було.
Коли тиражний пароплав мав уже відпливати, Остап почув у метушні, що захворів художник, який мав плисти разом з усіма. Остап швидко підбіг та запропонував свої послуги. Через п'ять хвилин великий комбінатор сидів у білій каюті товстенького завідувача господарства плавучого тиражу і домовлявся про умови роботи. Остап мав зробити художні плакати, написи і закінчити транспарант. Ну, і, звичайно, загальний догляд за художньою частиною. Йому виділяли окрему каюту. Він сказав, що мусить взяти з собою помічника – хлопчика-асистента.
Остап дістав перепустку на себе і на моторного хлопчика, поклав у кишеню ключ од каюти і вийшов на гарячу палубу. Іполит чекав все ще на березі. Остап Бендер полюбляв ефекти. Тільки перед третім гудком, коли в Іполита Матвійовича уже не було сумніву, що його кинуто напризволяще, Остап помітив свого партнера і покликав його, показавши перепустку.
У каюті першого класу Остап допитував Іполита, чи вміє той малювати. Обидва не вміли. "Ну, днів зо два можна буде мотати, а тоді викинуть. За ці два дні ми повинні встигнути зробити все, що нам потрібно. Становище трохи погіршало. Я довідався, що стільці в каюті режисера", — говорив Остап.
РОЗДІЛ XXXII
НЕЧИСТА ПАРА
"Скрябін" пристав до пристані "Барміно". Було іще рано. Тим-то тираж вирішили почати о 10 годині. Великий комбінатор малював гасло: "Усі на тираж! Кожен трудящий повинен мати в кишені облігацію держпозики". Він старався, але брак здібностей все-таки давався взнаки. Напис поліз униз, тому Остап перевернув доріжку навиворіт і знов заходився малювати. Тепер він був обережнішим. Іполит Матвійович сумлінно виконував обов'язки хлопчика: збігав униз по гарячу воду, розтоплював клей, чхаючи, сипав у відерце фарби і запобігливо заглядав у вічі вибагливому художникові. Готове і висушене гасло концесіонери понесли вниз і прикріпили до борта.
Товстунець, що найняв Остапа, побіг на берег і звідти дивився на роботу художника. Букви гасла були не однакові і трохи перекошені. Та доводилося задовольнятись і цим.
На берег зійшов духовий оркестр і почав видувати хвацькі марші. На звуки музики з усього Барміна збіглись люди. На берег зійшли члени тиражної комісії. Почався мітинг. Колумбівці видивлялись на збори з пароплава. Тиражний апарат методично викидав комбінації цифр. Колеса обертались, виголошували номери, бармінці дивились і слухали.
Тим часом Остап побіг на палубу. Вороб'янінов став біля виходу з коридору першого класу. Великий комбінатор забіг в каюту Сестріна – режисера театру, і виніс один стілець. Чоловіки занесли стілець до рубки стернового. Там не було нікого. Остап одніс стілець на корму і повчально сказав, що стілець стоятиме тут до ночі, прикритий плакатами.
Тиражні операції закінчились. Глядачі розсілися на берегових схилах. Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд з театру Колумб представляли свій ансамбль. Потім на імпровізованій сцені колумбівці розіграли легкий водевіль, зміст якого полягав у тому, як Бавило виграв 50 000 карбованців і що з того вийшло. Берег був цілком задоволений. Другим номером виступив віртуоз-балалаєчник. Берег укрився усмішками. Концерт закінчився російськими танками. Поки "Скрябін" готувався до дальшої плавби, духовий оркестр знову зійшов на берег і всім на втіху почав грати танки.