Капітан і рибалки на пристані були здивовані уловом психів.
У лікарню вони повернулися пізно ввечері. Кенді заснула в Біллі на грудях, а коли прокинулася, Макмерфі домовився, що вона прийде до Біллі в суботу о другій ночі.
Прибувши у лікарню, лікар повів "гострих", що не їздили на рибалку, дивитися на палтуса, якого він спіймав і який лежав у багажнику машини. Макмерфі не пішов, сказавши, що геть виснажений, а Гардинг пояснив усім, що Рендл втомився, бо мав тяжкі випробування з крихіткою Кенді у каюті. Цього вечора Вождь почувався дуже щасливим і вважав, що це заслуга Макмерфі.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина ІV
Наступного дня міс Рекет почала свій наступний маневр. Вона хотіла довести пацієнтам, що Макмерфі використовує їх для того, щоб просто заробити. Сестра навіть вивісила звіт про фінансові справи пацієнтів за останні кілька місяців. Було видно, що фінанси стабільно тануть у всіх пацієнтів, окрім одного. "Гострі" кинулися жартувати, що Макмерфі, схоже, повсякчас на них підзаробляє, а він і не заперечував. Якось сестра влаштувала так, що Макмерфі не було на зібранні (він чекав у фойє на міжміський дзвінок з Портленда). Міс Рекет почала обговорення Рендла Патрика Макмерфі. Дехто вважав, що він справді хворий, але сестра сказала: "як лисичка в казці". Біллі Бібіта ці слова образили, бо Рендл був його особливим другом і героєм. Сестра почала переконувати, що Макмерфі зовсім не дурний. Наприклад, вибивши право влаштувати казино у старій ванній, він просто вигравав гроші і вже здав на депозит у касу лікарні 300 доларів. Потім вона сказала, що поїзд на риболовлю теж приніс Макмерфі прибуток, бо всі здавали по 10 доларів, а за бензин заплатила лікарня.
Того самого дня, коли хлопці пішли до крамнички у лікарні, вони говорили, що геть не згодні з тим, що говорила старша сестра, але з дечим погодилися. І все одно, вважали Макмерфі гарним хлопцем. Зрештою Гардинг сказав: що поганого в тому, що Макмерфі трішки заробить? Тоді Біллі Бібіт запитав, яку ж вигоду мав Макмерфі, коли вчив його танцювати. Вождю здавалося, що тільки він і Біллі ще вірили у безкорисливість Макмерфі. Але того-таки вечора Біллі перейшов на бік Гардинга, бо Макмерфі повідомив Біллі, що Кенді у суботу приїде до нього, тож треба їй вислати грошей на дорогу і випивку.
Вождь усе ще вірив, що Макмерфі – велет, який спустився з неба, щоб урятувати їх від Комбінату, що Макмерфі занадто величний, щоб перейматися грошима. Та одного разу Вождь схилився до загальної думки пацієнтів. Бо якось у старій ванні, коли вони були там вдвох, Макмерфі попросив Вождя піднести пульт. Вождю це вдалося. Пізніше Макмерфі повів мову, граючи в карти з хлопцями, про силу тіла і силу духа і про пульт. Ніби не хотячи, дуже повільно, він підштовхував хлопців до того, що вони вирішили, що ніхто не може зрушити пульт. Хлопці навіть зробили ставки, дехто і на 20 доларів. Тоді Макмерфі повів усіх у стару ванну і наказав Вождю підняти пульт. Той підніс, хоч почувався, ніби допоміг Макмерфі видурити гроші. Після того Рендл зібрав виграш і дав Вождю 5 доларів. Вождь не взяв, мало не заплакав і сказав: "Ти завжди у виграші". Макмерфі хотів щось сказати, але промовчав. Він потер двома пальцями перенісся і заплющив очі. "У виграші, заради Бога, – мовив він із заплющеними очима. – Отакої: у виграші!"
А після обіду у душі дещо сталося. Пацієнтів, що їздили на рибалку, міс Рекет наказала помити спеціальними засобами, щоб вони не поширили яку-небудь заразу по всій лікарні. Усіх повели в душ, де чорні хлопці лили голим хлопцям на голову спеціальний засіб. Коли черга дійшла до Джорджа, усі здогадалися, що буде. Джордж ніколи не мився з милом. Навіть не брав ні в кого рушника, щоб витертися. Санітари з вечірніх змін добре знали, що ліпше його не чіпати й не змушувати чинити інакше. Всі чорні хлопці про це знали. Але сьогодні мазь вичавлював той санітар, якому розбили ніс під час баскетболу, і він не міг опустити всій шанс помститися. Він вичавив мазь Джорджу на живіт, потім на голову, хоч той просив не робити цього. Макмерфі попросив чорного не робити цього, почав його обзивати. Та коли посунув його від Джорджа, почалася бійка. Чорний врізав Макмерфі у вилицю. Вони почали битися, другий санітар почав допомагати, і тоді Вождь схопив одного і пожбурив у душ. Вождь ще винив себе після розмови з Макмерфі, тому загладити провину міг лише в той спосіб, який обрав. Третій чорний побіг по міс Рекет і санітарів з буйного відділення.
Макмерфі і Вождю вчепили на руки шкіряні кайданки. Їх обох завели у буйне відділення. Там їм трапилася добра медсестра, яка дала Макмерфі цигарку, а Вождю – жуйку. Сестричка обробила рани Макмерфі і сказала, що міс Рекет – армійська сестра, яка влаштувала армійський шпиталь. Рендл і Бромден ночували у буйному відділенні. Зранку там будили пацієнтів сиреною. Макмерфі відмовився від таблеток, і Вождь зробив так само. Тоді медсестра на посту подзвонила по міс Рекет. Старша сестра прийшла у супроводі санітарів і заявила, що на вчорашньому груповому зібранні усі погодилися, що Макмерфі піде на користь трішки шокової терапії, якщо він не зрозуміє своїх помилок. Але коли він визнає, що помилявся, продемонструє розумний контакт, то на цей раз лікування буде скасоване. Та Макмерфі лише пожартував з її слів і сказав, що китайським комунякам було б чого у неї повчитися. Макмерфі і Вождя повели у центральний корпус, де на них чекала електрошокова терапія. Вождь думав, що не буде плакати і верещати при Макмерфі. Під дверима кабінету вони бачили, як на каталці вивозили пацієнта після шокової терапії.
Макмерфі заліз на стіл без сторонньої допомоги, він навіть жартував, коли скроні йому намащували графітової мастю, а між зуби вставляли гумову трубку. Вождь бачив, як Рендла вигинало на столі так, що він торкався до стільниці лише зап'ястками та п'ятками. Коли Макмерфі перекинули на каталку, надійшла черга Вождя. Перед його очима пройшло багато епізодів з життя. Він згадував батька, що народився лише з іменем, і коли одружився з Мері Луїзою Бромден, взяв її прізвище. Пригадав стареньку бабусю, яка гралася з ним маленьким, рахувала його пальчики і приказувала:
"Травка-равка-горицвіт,
Бігли кури до воріт…
Рибачиха навздогін,
Заганяє у загін…
Полетіли гуси вслід:
Хто на захід, хто на схід…
Ну а третій – глянь ондо –
Над зозулиним гніздом.
Гусачок униз летить,
І тепер виходиш ти".
Коли бабуся померла в Даллазі, її поховали на міському цвинтарі. Але якось вночі батько і дядько Побігун-Пострибун Вовчик викопали її тіло і повісили на дереві (деякі північноамериканські племена не ховали померлих у землі, а підвішували на деревах, ближче до неба. Вони вірили, що померлі згори наглядають за племенем)…
Того тижня Макмерфі ще тричі піддався шокотерапії. Щойно він отямлювався після чергової дози, щойно відновлював здатність підморгувати, як з'являлася міс Рекет разом з лікарем, і вони починали допитуватися, чи готовий він уже визнати свої проблеми й повернутися у відділення. Та він відповідав, нехай вона поцілує його в зад. Тоді сестра вибивала дозвіл на чергову шокотерапію. Одного разу, коли вона вже повернулася йти геть, він просто крізь уніформу вщипнув її за дупу. Вождь намагався вмовити Рендла грати за її правилами, щоб не було більше шокотерапії. Він запевняв, що йому не боляче. Не брав навіть їх пігулок.
Наприкінці тижня Вождь вийшов з буйного й повернувся у своє відділення. Гардинг зрадів появі Вождя, який тоді насмілився і зламав санітару руку. Хлопці кинулися до Вождя і запитували про Макмерфі, про те, чи правда, що на нього не діє електрошокова терапія. Вождь розповів усе, що міг, і ніхто, здавалося, навіть не здивувався, що він отак раптом почав розмовляти з людьми, бо його ж вважали глухонімим.
Наступного дня на зібранні сестра сказала, що Макмерфі зовсім не реагує на ЕШТ, тож можуть знадобитися радикальніші методи. Вона бачила, що поки Макмерфі нагорі, звідки нікому не видно, як вона його пом'яла, його слава росте і росте, тож вона вирішила повернути його у своє відділення. Хлопці розуміли, що для Макмерфі найкраще буде, коли він втече з лікарні. Коли він повернувся, хлопці сказали, що мають план: вони вночі підпалять матрац, а коли приїдуть пожежники, серед рейваху виштовхнуть Макмерфі за двері. План був бездоганним, але саме на цей день він призначив побачення дівчині Кенді, яка мала проникнути у відділення до Біллі. Рендл говорив, що з втечею нема чого квапитися, бо спочатку треба, щоб Біллі позбувся цноти. Біллі мав за тридцять, а його мати працювала у приймальні лікарні. Це була дебела натоптана пані, яка приятелювала з міс Рекет. Коли пацієнтів кудись водили, Біллі доводилося зупинятися біля стола матері, щоб отримати цьом. Усі хлопці соромилися цього не менше за Біллі, а Макмерфі навіть ніколи не дражнив його цим.
Наступила субота, день, коли мала приїхати Кенді. Опівночі, коли чорні санітари пішли, на свою зміну заступив старий пан Тьоркл. Макмерфі домовився з ним і розповів, як поводитися, коли дівчина з'явиться. Ще кілька тижнів тому Макмерфі домовився, що пан Тьоркл впустить дівчину через вікно, бо у фойє може сидіти наглядачка. Потім старий мав відкрити ізолятор, щоб там усамітнилися Біллі і Кенді. Тьоркл просив за послугу випивки і дівчину. Біллі не міг на це погодитися, але Рендл відвів Біллі вбік і пояснив, що заки він закінчить, Тьоркл точно уже спатиме п'яний.
Дівчина запізнювалися, а усі хлопці чекали з паном Тьорклом, який додумався, що запізнюється вона тому, що ніде не світиться. Не встигли хлопці ввімкнути світло у лікаревому кабінеті, як з'явилася Кенді. З нею була ще й Сенді – та, яка не приїхала на риболовлю. Виявилося, що вона кинула придурка-чоловіка. Сенді не могла повірити, що опинилася у божевільні.
Раптом у відділення прийшла наглядачка, бо помітила багато світла, але всі хлопці з дівчатами встигли сховатися у вбиральні. Тьоркл сидів з ними, бо встиг уже обкуритися і не розумів, що відбувається. Ситуацію врятував Градинг. Згодом усі кинулися на сестринський пост, у провізорську, де все перевернули.