Коли Хаул повернувся, то сказав, що купив крамничку й будиночок біля неї у Маркет-Чіппінгу. Хаул ще більше застудився. Тому пішов прилягти.
Майкл радів, що вони житимуть у Маркет-Чіппінгу, адже він частіше бачитиме Летті.
Хаул сказав, що піде на похорон пані Пентстеммон, і попросив Софі почистити його сіро-червоний костюм. Вона хотіла зняти з костюма заклинання і розрізала його на сім нерівних частин. Це мало би віднадити Хаула від того, щоб його носити. А тоді вона заходилася вшивати в блакитно-срібний костюм останні трикутнички, але костюм був трохи малим після перешивання. Тому Майкл за допомогою своїх чарів збільшив костюм.
Софі понесла костюм Хаулу. Він спав, а стара поглянула у вікно. З вікна Хаулової спальні було видно подвір'я Хаулової сестри.
Зранку Хаул з'явився у величезному блакитному костюмі: за ніч костюм надзвичайно збільшився. Тому Софі швиденько принесла шматки сіро-червоного костюма з комори, куди заховала їх напередодні. Хаул пішов у ванну, а звідти вийшов у чорному костюмі. Усе в нього було чорне, навіть волосся і сережка у вусі.
За допомогою чарів Хаул перетворився на рудого сетера, такого ж, як людина-пес. Два однаковісінькі сетери повільно крутилися по кімнаті і гарчали, люто дивлячись один на одного, настовбурчуючи шерсть і готуючись до бійки. Софі і Майкл розтягнули псів. Хаул надіявся, що на похороні ніхто не зверне уваги на бродячого пса. І він вийшов на вулиці Портхавена.
Розділ 16, у якому багато всілякого чаклунства
Софі саме готувала їсти на демонові, коли раптом ніби нізвідки пролунав хрипкий голос Хаула: "Тримайся, Кальцифере! Вона мене знайшла!". Кальцифер стрепенувся, потім весь потемнів до синьо-чорного кольору. У кімнаті щось діялося. Майкл підбіг до вікна. Магічний вихор підхопив половину з того, що було в кімнаті. Череп так сильно роззявляв рота, що аж колами скакав по столу. Сувої підстрибували. Нуртували чарівні порошки в склянках. Із полиці впала якась книга, у кутку безладно бренькала Хаулова гітара. А Кальцифер вгорі метався дедалі відчайдушніше.
Софі і Майкл кинулися в комору, схопили два оксамитні плащі й накинули їх на себе. Майкл перетворився на коня, Софі – на рудого чолов'ягу. Вони пішли на вулицю, за ними побіг і людина-пес, який чомусь ставився до всього, що відбувалося, надзвичайно спокійно. На вулиці стовпилося дуже багато людей, і всі вони дивилися вгору. Там була чорна хмара і шалено крутилася. Крізь сутінь пробивалися білі спалахи, одначе ці незвичайні зблиски були зовсім не схожими на світло. І як тільки Софі та Майкл підійшли трохи ближче, згусток магії перетворився на темний імлистий клубок розлючених змій. Потім клубок розпався надвоє. Хмари вели боротьбу над морем. У цю бурю потрапив якийсь нещасний корабель. Його щогли хиталися під поривами вітру, а в борт нещадно вдаряли хвилі. Команда відчайдушно намагалася спустити вітрила. До людей, що спостерігали за цим усім, долинули дивні, дзвінкі, високі верескливі голоси. Раптом на пірс повилазило кільканадцять мокрих і слизьких на вигляд жінок із зеленувато-бурим волоссям. Вони кричали і простягали мокрі довгі руки до інших верескливих жінок, які погойдувалися на хвилях. У всіх них замість ніг були риб'ячі хвости. Софі здогадалася, що це русалки з прокляття.
На одній хмарі стояв Хаул, а на іншій – Відьма. Хмара, на якій стояв Хаул, спалахнула фонтаном рожевого полум'я. Гарячий вітер промчав над гаванню, з-під кам'яних плит пірса пішла пара. Зненацька Хаул з'явився на палубі корабля. Тепер чарівник став малюсінькою чорною фігуркою, яка вчепилася за грот-щоглу. Хмара з Відьмою обернулася червоним птахом і спікірувала на корабель. Корабель зник. Русалки проспівали тужливу ноту. Там, де хвилину тому був корабель, здіймалися хвилі. Але червоний птах розігнався так, що не встиг зупинитися. Він із оглушливим сплеском занурився у воду.
На пірс линула хвиля. Вона намочила Софі, змила русалок. Знову прокотилася хвиля, і з'явилося два чудовиська. Усі зрозуміли, що битва ще не закінчилась, і поспішили до будинків та складів на набережній. Софі спіткнулася спершу об канат, а потім об поріг якогось будинку. З коня вистромилася рука і підхопила її. Чудовиськ ставало багато, але Майкл сказав, що це ілюзія.
За слідами чудовиськ Майкл і Софі зайшли на болота за містом, там, де вони ловили падаючу зірку. Люди чекали на видовище, але нічого не було, тому багато людей пішло. Та згодом ті, що залишилися, побачили в небі бліду вогненну кулю. Вона перетворилася на невиразно окреслений стовп диму. Почувся оглушливий гуркіт. Люди дивилися на стовп диму, який поволі розсіювався, аж доки він не злився із болотним туманом. Та навіть і після цього люди все одно дивилися у той бік. Софі та Майкл іще якийсь час чекали, а потім побрели назад у Портхавен.
Говорити їм не хотілося. Весело було тільки людині-псу. Згодом друзі побачили кота, який виявився Хаулом. Усі вернулися у замок. Хаул був страшенно втомлений, він не переміг Відьму. Хаул сказав, що Відьма в усьому покладається на свого вогненного демона, а сама ховається за його спиною. Кальцифер сказав, що Відьмин демон старший за нього, і хоч Кальцифер сильніший, той демон знає такі речі, до яких би Кальцифер зроду не додумався.
Тепер Відьма знала, що Замок у Портхавені.
Розділ 17, у якому Мандрівний Замок переїжджає
Хаул з Майклом взялися за переміщення Замку. Вони ставили якісь позначки. Майкл намалював на підлозі пентаграму, вписану в коло. Хаул теж малював якісь позначки. Потім він взяв Кальцифера на совок. Демон складався з довгого трикутного блакитного обличчя, яке корінилося в якійсь чорній грудочці. Хаул з Кальцифером стали в пентаграму. Згодом Хаул виклав Кальцифера назад у вогнище. Кімната замку змінилася, "злившись" з новою. Чарівник перемалював кольори на дверях. Хаул відчинив двері, повернувши ручку жовтим униз. Назовні виявилася вуличка в Маркет-Чіппінгу. Хаул зачинив двері, повернув ручку вниз оранжевим – і знову відчинив двері. Тепер від самого порогу вела широка в'їзна алея, поросла травою й оточена купками дерев, які у цю мить були розкішно залиті косими променями призахідного сонця. Удалечині виднілася велика кам'яна арка зі статуями. Це була покинута вілла на краю долини. Хаул знову закрив двері – а тоді відкрив їх, повернувши ручку вниз фіолетовим. Це було біля самих Пустирищ, і там росли чудові квіти.
Софі було якось дивно, що вони переїхали. Усе начебто залишалося, як і раніше, але все стало якось не так. Було незрозуміло, чому Мандрівний Замок стоїть тепер на самому краю Пустирищ. Софі згадала Кальцифера, який перелякано сидів на совку. Щось він їй нагадував. Своїм виглядом, і взагалі. Софі сказала Кальциферу, що він колись точно був падаючою зіркою. Демон сказав, що це правда. І тепер він міг розповісти Софі, що п'ять років тому Хаул спіймав його, і вони уклали угоду, ще не знаючи, на що пішли.
Наступного ранку ручка над дверима виявилася поверненою вниз чорним, і, хоч як не обурювалася Софі, двері не відкривалися, а Софі хотілося побачити квітник на Пустирищах.
Повернувся Хаул і взяв у руки череп, назвавши його "бідний Йорик". Чарівник був все ще у всьому чорному, але волоссю уже повернув світлий колір.
Хаул із Майклом зробили у коморі прохід, він виводив на сходи, які все життя сполучали крамницю із власне домом. Хаул підкликав Софі, аби вона подивилася на крамницю. На полицях тепер красувалися квіти, адже Софі просила Хаула, щоб це була квіткова крамниця. Зокрема, там стояла ваза, повна троянд із провощеного шовку, а також букетик оксамитних квіток первоцвіту. Хаул відчинив двері на вулицю, і при цьому дзеленькнув той самісінький дзвіночок, що його Софі чула все своє життя. Софі вийшла на ще зовсім порожню вулицю. Був ранній ранок. Свіжопофарбований фасад крамниці виблискував жовтою і зеленою барвами. Вигадливі букви у вітрині складалися у слова: С. Дженкінс, ЖИВІ КВІТИ БЕЗ ВИХІДНИХ. Хаул провів її у садок, який Софі знала з дитинства. Садок став тепер удвічі меншим, тому що його більш віддалену частину зайняло подвір'я Мандрівного Замку Хаула. За цегляною кладкою внутрішнього двору Мандрівного Замку Софі розгледіла стіну власного рідного дому, але в ній тепер було вікно Хаулової спальні.
Хаул зачинив двері Мандрівного Замку і повернув ручку вниз фіолетовим. Двері відкрилися. Хаул і Софі побачили розкішні, розбуялі квітами кущі. Вони пішли галявиною. Тут було чудово. Між кущів, які аж вгиналися під вагою фіолетових, червоних і білих квітів, у мокрій траві яскріли розсипи квітів дещо дрібніших. Тут росли гігантські різнобарвні братки, дикі флокси, різнобарвний люпин, тигрові лілії, високі білі лілії, іриси. Тут траплялися і в'юнки завбільшки із капелюх, і волошки, і маки, і невідомі трави дивної форми та ще дивнішого кольору. Хаул сказав, що звідси Софі може брати квіти для крамниці.
Хаул і Софі зненацька опинилися на березі озерця, порослого лататтям. Над озерцем стелилася імла. Замок йшов за ними. Хаул сказав далі не йти, бо там далі голі пустирища Відьми. А тут квіти насадив чарівник Саліман, який збирався перемогти Відьму, змусивши Пустирища заквітнути. Саліман вивів на поверхню гарячі джерела – і тоді тут забуяла розкішна рослинність. Усе в нього складалося пречудово, доки його не впіймала Відьма. Хаул сказав, що був незнайомий з Саліманом.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 18, у якому знову з'являються Опудало і міс Ангоріан
Наступного ранку вони знову відчинили квіткову крамницю. Як і передбачав Хаул, провадити цей бізнес виявилося надзвичайно просто. Кожного дня, рано вранці, якомога раніше, треба було всього-на-всього відчинити двері, повернувши ручку вниз фіолетовим, і нарізати квітів. Незабаром це стало цілком звичним. Софі брала ціпок та ножиці і шкутильгала уздовж кущів, розмовляючи із ціпком, намацуючи ним дорогу або пригинаючи галузки з найгарнішими трояндами. Майкл винайшов великі бляшані ночви з водою, які літали услід за ним. Людина-пес теж ходив разом із ними. Софі нарізала оберемки квітів, а Майкл навантажував свої ночви.
Поки Софі з Майклом рвали квіти, Хаул майже завжди встигав зникнути.