Від нетерплячки Цибуліно місця собі не знаходив. З години на годину чекав він повернення листоноші. Минав час, а Павук все не вертався.
На четвертий день в'язнів вивели на прогулянку. Але серед них Цибуліно не знайшов свого батька, і ніхто не міг сказати, що з ним сталося. Цибуліно повернувся до своєї камери і кинувся на ліжко. Він уже втратив усі надії.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Про пригоди Павука Кривонога і Павука Півосьмака
Павук-листоноша, вибравшись з тюрми, пішов собі вулицею міста і мало не загинув під колесами велосипеда. На щастя, він побачив поблизу отвір водостоку і швиденько туди спустився. Тільки зліз він туди, як його хтось покликав по імені. То був давній знайомий Кривонога, далекий родич його покійного батька Півосьмак (мав сім з половиною лапок, бо одну необережно зачепили мітлою).
Кривоніг не хотів втрачати час, сказав що йде до двоюрідного брата, бо не хотів розповідати всю цю історію про Цибуліно, Вишеньку і Крота. Півосьмак напросився іти разом.
Вони вийшли на зелені поля. Був погожий літній день, у запашних травах ласкаво шелестів легенький вітерець. І тут Півосьмак встряг у сварку з Коником. Навколо них зібрався цілий гурт коників, сонечок. І от це збіговисько помітив поліцай Горобець. Він одразу взяв собі Півосьмака на замітку, бо хотів з'їсти.
Павуки Кривоніг і Півосьмак прожогом метнулися в нірку до Коника, а той причинив двері і став на сторожі. Півосьмак тремтів зі страху, а Павук Кривоніг уже почав каятися, адже через Півосьмака він запізнювався.
Півосьмак заявив, що поки Горобець тут, він і кроку з нори не ступить. І Кривоногові він теж заборонив виходити. Клятий Горобець ні на мить не віддалявся. Аж надвечір мандрівники рушили в дорогу. Павук Кривоніг був дуже засмучений з того, що прогаяв цілий день.
Протягом ночі вони змогли б надолужити втрачений час, але раптом Півосьмак заявив, що дуже стомився і хоче відпочити. Вони знайшли затишний закуток у ринві якоїсь церкви і розташувалися на ночівлю. Нічого й казати, що Павук Кривоніг усю ніч не міг очей стулити.
Тільки-но почало розвиднятися, він розбудив супутника і наказав йти. Але довелося іще почекати, бо Півосьмак ретельно чистив усі свої сім з половиною ніг.
Ранок пройшов без особливих пригод. Опівдні їх знову помітив Горобець, і вони вскочили в якийсь тунель. Вийшли з тунелю тоді, коли переконалися, що небезпека минула. Павук Кривоніг швидко йшов уперед, хоч був стомлений.
Раптом повз них проповзла зелена гусінь. Вона кричала тікати, бо йдуть кури. Одна з курей занесла над Кривоногом свій страхітливий дзьоб! Він скинув з шиї свою поштарську сумку з листами, кинув її супутникові і ще встиг крикнути: "Віднеси до…" Але він уже не встиг сказати, кому треба віддати листи, бо в цю мить курка його проковтнула.
Загибель Кривонога врятувала життя Півосьмакові. Павук пролив сльозу за померлим другом і помітив поштарську сумку, яку перед самісінькою смертю кинув йому Кривоніг. Півосьмак прочитав листи і чим далі читав, тим більш сльози туманили його зір. Павук вирішив виконати прохання друга і пішов до замку. Там він легко знайшов дорогу на горище, де його радо зустрів двоюрідний брат Кривонога. Півосьмак розповів йому про всі свої пригоди. Разом віддали вони листи Вишеньці, який до цього часу перебував у комірчині на горищі. Родич запросив Півосьмака відпочити протягом літа в замку, і старий балакун охоче прийняв це запрошення. Він страшенно боявся вертатися назад.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Про Лимончика, що не знав арифметики
Одного ранку Лимончик-тюремник, який приносив до камери юшку і воду, сказав Цибуліно, що його батько дуже хворий, навіть не може вийти з камери.
Того дня в'язнів вивели на прогулянку. Вони повиходили в двір і почали крокувати по колу один за одним. Раптом Цибуліно почулося, ніби його хтось кличе. Це був Кріт. Цибуліно так поспішав підійти до того місця, де почув голос Крота, що наступив на п'яти в'язневі, який ішов перед ним. Той обернувся і буркнув: "Дивись під ноги!". А хлопчик попросив його передати усім, щоб були готові сьогодні до втечі.
Коли Цибуліно знов наблизився до того місця, де почув голос Крота, він стишив ходу. Кріт сказав, що підземний хід готовий, і він на один крок ліворуч від Цибуліно. Треба тільки стрибнути на те місце – і земля провалиться. Цибуліно передав це усім в'язням. Один з них відвернув увагу Лимончика, що пильнував їх, а тоді, за наказом Цибуліно, один в'язень провалився під землю. На поверхні землі утворилася дірка, досить широка, щоб туди могла пролізти людина. Цибуліно передав по колу в'язнів сигнал: "З кожним кругом під землю тікатиме той в'язень, якого я штовхну ногою". І почалося. За кожним поворотом кола один із в'язнів ступав на крок ліворуч і зникав у дірці під землею. Коли в'язні обійшли двір ще п'ять чи шість разів, Лимончик став стурбовано оглядати їхнє коло, яке покоротшало. Потім він вирішив, що це йому тільки так здалося.
Згодом Лимончик почав рахувати в'язнів. Але вони йшли замкнутим колом, і тюремник ніяк не міг запам'ятати, з якого в'язня почав рахунок. Лимончик не був сильний в арифметиці. Він знов почав рахувати спочатку, і кількість в'язнів знов ніби збільшилася. Тоді він вирішив облишити рахування, щоб зовсім не заплутатися.
Цибуліно весь час думав про батька і хотів лишитися у в'язниці заради нього. Цибулоне був замкнений у тюремній камері і про його втечу нічого було й думати.
А в'язнів у дворі залишалося все менше і менше. Приголомшений Лимончик уже не знав, що думати. У дворі залишилося всього четверо в'язнів і Цибуліно. Всі четверо прожогом кинулися до дірки і один за одним щезли під землею. А Цибуліно стояв і сумно дивився їм услід. Раптом він відчув, що хтось смикає його за ноги. Друзі здогадалися, що він хоче залишитися в тюрмі, і просто стягли його в підземний хід.
Лимончик збагнув, у чім річ і попросився з утікачами, бо все одно принц накаже повісити його за втечу в'язнів.
Кріт гукнув, і сотня кротів з'явилася з-під землі. Вони вирішили рятувати і батька Цибуліно. За кілька хвилин дісталися до камери Цибулоне. Цибуліно перший вскочив усередину. Його батько лежав на тапчані непритомний. Ледве-ледве встигли вони перенести його до підземного ходу. В ту ж мить до камери вдерлися тюремники Лимончики, які спантеличено металися з камери в камеру по всій тюрмі, адже скрізь було порожньо.
Коли тюремники нарешті дотямили, що всі в'язні втекли, вони вжахнулися від думки про ті страшні кари, які накладе на них принц. Тоді вони покидали зброю і один за одним кинулися в підземний хід, виритий кротами. Тюремники вийшли в поле і розбрелися по селянських хатах. Скинули з себе військову форму і перевдяглися у простий одяг.
Старий Кріт і Цибуліно подумали, що тюремники біжать за ними підземним ходом навздогін. То вони вирили для себе новий хід убік.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Катюзі – по заслузі
Принц Лимон улаштував велике свято для підданих, щоб вони не думали про свої злидні. Це були кінські перегони. То були незвичайні перегони: коні мусили бігти і тягти коляски з загальмованими колесами. Коням було дуже тяжко тягти ці коляски. Коли принц Лимон дав сигнал починати, бідолашні коні вдарили копитами в землю, щосили напружилися, вигнули спини, на вудилах виступила піна, а коляски – ані руш. Тоді Лимони стали нещадно хльоскати їх батогами.
Лимон став сам шмагати коней. В змучених переляканих коней аж ноги з натуги підламувалися, мало не лопалися жили. Йому подобалося мучити коней. Глядачі обурювалися, але змушені були дивитися на це змагання. І раптом принц побачив, як біля самих його ніг розверзлася земля. Спершу з'явилася ніби розколина, потім друга. Далі на поверхні з'явився горбочок, на якому розкрилася дірка, і з неї показалась чиясь голова, плечі… Вискочив Цибуліно. Кріт з нори кричав вернутися, бо вони втрапили не туди. Але Цибуліно не слухав. Він побачив просто перед себе блідого переляканого принца Лимона з батогом у руці. Цибуліно весь спалахнув від гніву. Хлопчик вихопив у нього з рук батіг і щосили оперіщив принца через плечі. Принц був настільки приголомшений, що не зумів ухилитися від першого удару. Цибуліно ще дужче оперезав принца по спині. Тоді правитель повернувся і дременув навтікача.
За Цибуліно з-під землі стали вискакувати в'язні, що втекли з тюрми, і люди зустріли їх радісними вигуками. Батьки обіймали синів, жінки чоловіків. В одну мить поліцаїв розігнали, натовп ринув на арену, підхопив на плечі і поніс звільнених в'язнів.
Перелякані на смерть придворні Лимони хотіли були втікати на своїх колясках. Але колеса були загальмовані і не рушили з місця. Люди схопили придворних і пов'язали їм руки й ноги.
Тим часом принц Лимон встиг ускочити до своєї карети і щодуху помчав геть. Але він побоявся втікати до свого палацу і поїхав у поле. Карета полетіла шкереберть, і принц сторч головою вгруз у величезну купу гною.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Синьйор Помідор встановлює податок за погану погоду
У день перегонів у замку графинь Черешень синьйор Помідор скликав усіх мешканців села до зали, яка служила також місцем для суду. Помідор хотів оголосити селянам новий наказ. Відтепер графині були не тільки власницями тутешнього повітря, за яке брали податок, а й власницями дощу. Тепер усі селяни мали платили по сто лір за кожен звичайний дощ, по двісті лір за кожну бурю з громом і блискавкою, по триста лір за кожен снігопад і по чотириста лір за кожен градобій.
Майстер Виноградинка думав про Цибуліно, який би міг урятувати селян від цих податків. Тим більше, що Помідор вирішив, що селяни повинні платити управителеві замку суму в два рази більшу від тієї, яку зажадали графині. А також треба було платили за росу, іній, туман і всі інші види вологи. Всі люди перелякано подивилися на вікна. Вони надіялися побачити ясне небо, але угледіли, що надходить буря. Помідор теж глянув у вікно, і його товстелезна червона пика враз розпливлася в радісній усмішці.
Коли ж і справді налетіла буря з громовицею, то синьйор Горох аж затанцював на радощах. Нещасні сільські люди дивилися на дощ, як на страшне лихо.