Їм на зустріч вийшов Крістофер Робін. Хлопчик не показав, що хвилювався і провів Пуха додому.
А весь цей час Тигра гасав по Лісі й голосно гарчав, щоб швидше розшукати Кролика. І нарешті дуже Маленький та Сумний Кролик почув його. Тепер Кролик був дуже радий бачити Тигру.
Пригода 18, у якій Паць стає героєм
На півдорозі від Пухової хатки до Пацевої хатки було Задумливе Місце, де Пух та Паць іноді зустрічалися, коли йшли один до одного в гості, і думали, що б його таке зробити.
І от одного осіннього ранку Пух із Пацем сиділи в Задумливому Місці й думали, що б їм таке зробити. Пух говорив, що треба провідати Іа, бо, мабуть, його хатку здуло вітром. Паць хотів провідати Крістофера Робіна, хоч його не було вдома. Потім Пух вирішив провідати усіх-усіх, щоб побажати Дуже Щасливого Четверга. Друзі підвелися, але Паць одразу ж сів знову: віяв страшенний вітер. І коли Пух допоміг йому стати на ноги, вони рушили.
По дорозі першою трапилася їм хатка Вінні-Пуха, і, можете собі уявити, що коли вони зайшли до неї, господар –Вінні-Пух – був удома і запросив їх трохи підкріпитися. Далі вони подалися до Кенги і так змучилися, що довелося їм затриматися й там, аби ще раз гарненько підкріпитися. Коли друзі вийшли знову надвір, їм здалося, що дуже холодно, і вони щодуху помчали до Кролика. Там вони хвилинку посиділи і за хвилинку... почвалали далі. Тепер вітер дув їм у спину.
Крістофер Робін у цей передобідній час був уже вдома, і він так зрадів друзям, що вони засиділися майже до обіду, а тоді ще майже підобідали і поспішили на Пухову Галявку, щоб провідати Іа й не запізнитися на Справжній Обід у Сови.
Провідавши Іа і переконавшись, що його хатка ще не впала, друзі поспішили до Сови. У неї вони влаштувалися якнайзручніше і вже чекали запросин на обід, як раптом сильний вітер захитав житло Сови.
Пухів стілець посунувся на Пацеве крісло. Настінний годинник плавно ковзнув по грубці, збиваючи по дорозі вазони, і, нарешті, все це разом гепнулося на те, що хвилину тому було ще підлогою, а тепер намагалося стати стіною. Уся кімната затремтіла, мов у лихоманці... й настала тиша.
Паць виліз з-під скатертини, Сова – з-під столу, і разом вони витягли Пуха з-під крісла. Він навіть склав пісеньку про цю пригоду. Сова хвилювалася, бо через двері неможливо було вийти. Пух почав думати, що робити. Він хотів, щоб Паць виліз Сові на спину, і вона підлетіла з ним до поштової скриньки, через щілину якої Паць міг вибратися назовні.
Паць негайно повідомив, що не зуміє протиснутися крізь щілину. Сова сказала, що за останній час щілина для листів значно побільшала, спеціально для великих листів. Але її спина не могла витримати Паця. Тоді Пухові сяйнула Блискуча Думка: прив'язати мотузку до Паця, а Сова злетить до поштової скриньки, тримаючи другий кінець мотузки в дзьобі, просуне мотузку між дротинами й опустить її на підлогу, а вже після цього Сова і Пух смикнуть за кінець, і Паць любесенько підніметься вгору на тому кінці. Придумати нічого кращого ніхто не міг...
Паць став підніматися вгору. Невдовзі підіймання було завершено. Паць відімкнув поштову скриньку й заліз у неї. Відв'язавши себе від мотузки, він почав пропихатися в щілину і, врешті, опинився на волі. Він побачив, що дерево повалилося, а на дверях лежить величезна гілляка. Паць пообіцяв друзям, що за пів години приведе Крістофера. Сова тим часом вирішила розповісти Пухові історію про свого дядечка Роберта… Пух заплющив очі...
Пригода 19, у якій Іа-Іа знаходить совушник і Сова переїздить на нову квартиру
Тепер Замок Сови скидався на звичайне повалене дерево. Їй потрібне було нове житло.
Зранку Пух отримав повідомлення від Кролика: "Я нашукую нову адрисю для Суви ти також Кролик". Кролик усім написав такі листи. Але у Пуха була серйозніша справа: придумати Хвалебну Пісню про старе житло Сови.
Нарешті, Пух склав довгу пісню про пригоду з житлом Сови і пішов заспівати її Пацеві.
Іа-Іа теж отримав повідомлення від Кролика. Ослик сумував, що йому пізно все повідомляють, а у п'ятницю, за його підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи з ним востаннє розмовляли. Кролик сказав ослику, що він сам винен, бо ніколи не провідує нікого з друзів, а закопався тут і чекає, щоб усі приходили до нього. Іа замислився і сказав, що йому дійсно треба більше крутитися на людях, відповідати на візити. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то він зможе й вийти.
Пух розшукав Паця, і вони подалися до Дрімучого Пралісу. Ведмедик сказав, що створив пісню, і Паць почервонів. Пух заспівав Пацеві Хвалебну Пісню – всю від першого до сьомого куплета, а Паць тільки стояв та мовчки червонів. Адже ніколи й ніхто ще не співав про нього, про Паця, що він такий цяця! І коли пісня скінчилася, Пацеві дуже закортіло попросити Пуха, щоб він повторив той самий куплет, де було: "О славний Пацику! Тобі Хвалу співаю!..". Коли Пух із Пацем наблизилися до колишнього Совиного замку, то побачили там усіх, окрім Іа. Крістофер Робін пояснював кожному по черзі, що робити, а Кролик після нього пере пояснював. Друзі витягали з поваленого житла речі Сови. Манатки Кенга зв'язувала в клунки.
Коли надійшли Пух із Пацем, усі дуже зраділи. Вони припинили роботу, щоб трохи перепочити та послухати нову Пухову пісню. Сова показала невеличку дощечку з написом "Совушник" для свого майбутнього житла. Коли вона показувала її, хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць та Крихітка Ру. А це прибіг Іа й сказав, що знайшов житло для Сови.
Кролик, Сова, Кенга, Ру, Тигра лишилися розбирати речі, а решта пішли дивитися на новий будинок.
Невдовзі усі наближалися до хатки, що її знайшов Іа-Іа. Але ще до того, як вони підійшли до неї, Паць став підштовхувати ліктем Пуха, а Пух – Паця. Виявилося, що Іа привів усіх до хати Паця й сказав, що це нове житло для Сови. Крістофер Робін не знав, що робити – сміятися чи плакати. І тоді Паць зробив Шляхетну Справу. Він зробив її наче в якомусь дивному сні, пригадуючи всі ті чудесні слова, що їх уклав Пух у Хвалебну Пісню. Паць віддав свою хатку Сові, а сам переїхав до Пуха.
Пригода 20, й остання, в якій ми залишаємо Крістофера Робіна та Вінні-Пуха в Зачарованому Місці
Крістофер Робін назавжди кудись ішов. Ніхто не знав, чому і куди. Але всі відчували, що це мусить трапитися. Навіть Кузьчин Синок, якому здавалося, що він одного разу бачив ногу Крістофера Робіна, сказав собі, що запахло Великими Змінами.
І от одного дня Кролик підготував Оголошення, в якому йшлося, що всі мають зібратися біля Пухової хатки на зустріч. Зібралися всі, навіть Іа-Іа, якому Кролик доручив внести Лизорюцію. Ослик витяг із-за вуха згорнутий у сувій папір і неквапно його розгорнув. Він прочитав Поему, яку створив сам. Твір називався віршотвором. Він закінчувався словами любові до Крістофера. Усі дружно заплескали осликові. А Пух сказав, що вірш отвір незрівнянно кращий за його вірші. Кролик оголосив, що усі мають підписатися під віршем і віднести його Ккістоферові.
І резолюцію підписали: Пх, Сува, Пац, Іаі, Кролик, Кенга, Велика Ляпка (це був підпис Тигри) і Три Маленьких Ляпки (це був підпис Крихітки Ру). А тоді всі подалися до Крістофера Робіна.
Збившись докупи, вони розгублено переступали з ноги на ногу, і кожен чекав, щоб заговорив хтось інший, і тільки підштовхували одне одного та шепотіли: "Ну, давай ти". Помаленьку виштовхали наперед Іа-Іа. Ослик щось говорив, але було неможливо щось зрозуміти. Іа вручив Крістоферові Робіну паперовий сувій, сердито озирнувся на інших і з притиском сказав: "Увесь Ліс сюди збігся! Ні ступити, ні продихнути! Ніколи в житті не бачив такого безглуздого збіговиська тварин і, головне, не там, де треба. Невже ви не розумієте, що Крістофер Робін хоче побути на самоті? Я пішов!". І він понуро потрюхикав геть.
Інші теж почали розходитись, і, коли Крістофер Робін дочитав Віршотвір до кінця і підвів очі, щоб сказати "Дякую", перед ним стояв лише один Вінні-Пух. Крістофер і Пух пішли кудись, і хлопчик спитав: "Пуше, що ти любиш робити більш за все на світі?". Пух не знав, як відповісти, а потім сказав, що любить, коли він з Пацем приходить до Крістофера, і хлопчик каже: "Може, треба вже підкріпитися?", а Пух каже: "Ну, я не проти, а як ти, Пацю?" – і день такий веселий-веселий, і всі пташки співають...
Крістофер сказав, що він любить робити нічого: коли його питають "Що ти збираєшся робити, Крістофере Робіне?", а він каже: "Та нічого", а тоді йде й робить. "Наприклад, коли просто кудись собі йдеш і слухаєш те, чого ніхто не чує", – додав Крістофер.
Друзі йшли, думаючи про Се й про Те, і помаленьку прийшли до Зачарованого Місця, яке мало назву Капітанський Місток, оскільки було розташоване на самісінькій верхівці найвищого пагорба в Лісі. Там росло шістдесят із лишком дерев, і Крістофер Робін знав, що це місце зачароване, бо ніхто не міг порахувати, скільки тут дерев – шістдесят три чи шістдесят чотири. Звідси було видно все на світі.
І раптом Крістофер Робін почав оповідати Пухові про різні цікаві речі – про людей, яких чомусь називають Королями та Королевами, і ще про інших, званих Купцями, і про те місце, що зветься Європою, і про загублений острів посеред моря, куди не допливають кораблі, і як зробити Помпу (якщо треба), і як висвячували колись у Лицарі, і які товари надходять до нас із Бразилії.
А Вінні-Пух казав: "Ого!" або "А я й не знав!" – і думав, як було б чудово, аби в голові в нього була не тирса, а Справжній Розум. І так потроху-потроху Крістофер Робін переповів геть усе, що знав, а тоді замовк. Пух запитав про висвячування в Лицарі: чи Ведмідь може стати Лицарем. Крістофер узяв лозину й, легенько торкнувши нею Пуха по плечі, сказав: "Підведись-но, сер Вінні-Пух де Ведмідь, найвірніший з усіх моїх Лицарів". Пух підвівся, подякував, як і належить, коли тебе посвятили в Лицарі. А далі він знову замріявся, і в тій мрії і він сам, і Сер Помпа, і Сер Бразилія, і Купці жили всі разом, і в них була конячка, і всі вони були вірними Лицарями доброго короля Крістофера Робіна. Щоправда, час від часу Пух похитував головою і бурмотів собі під ніс: "Я, здається, щось наплутав".
А далі він став думати про всі ті речі, про які Крістофер Робін захоче йому розповісти, коли повернеться звідти, куди збирається йти, і як тоді важко буде бідолашному ведмедикові з тирсою в голові нічого не переплутати.
Крістофер попросив Пуха пообіцяти, що той ніколи його не забуде, навіть коли Крістоферові буде сто років.