Правда, він клопотав за дітей Катерини Іванівни; але хто знає, для чого і що це означає? У цієї людини вічно якісь наміри і проекти ".
Раскольников говорить, що має намір вбити Свидригайлова, якщо той "тримає свій колишній намір" щодо Дуні. Свидригайлов заявляє, що Раскольников цікавить його "як цікавий суб'єкт для спостереження". Він зізнається, що в Петербурзі виявився "на предмет жінок". Родіон поривається піти, але Свидригайлов зупиняє його згадкою про сестру.
Розділ 4
Свидригайлов починає розповідь із спогаду про боргову в'язницю. Потім розповідає про своє життя з Марфою Петрівною, яка любила скаржитися на свого чоловіка всім підряд. Посвячує Раскольникова в свої відносини з його сестрою, якій "при всій природній відразі" до Свидригайлова, стало шкода його, "шкода пропащою людини". "А коли серцю дівчини стане шкода, то, вже зрозуміло, це для неї всього небезпечніше. Тут вже неодмінно захочеться і "врятувати", і напоумити, і воскресити, і закликати до більш шляхетних цілей, і відродити до нового життя і діяльності".
Після того як Свидригайлов став домагатися Параші, Авдотья Романівна "зажадала", щоб він залишив дівчину у спокої. Він згадує випадок, як завдяки лестощів він спокусив одну цнотливу бариню. З Авдотьей Романівною у нього нічого не вийшло, хоча заради неї він готовий був навіть позбутися своєї дружини.
Раскольников не сумнівається, що у Свидригайлова підлі наміри щодо його сестри. Той повідомляє, що має намір одружитися. Рессліх розповіла йому історію однієї дівчини. Свидригайлов поспішив познайомитися з нею і з її сім'єю. Дівчина під час вчорашньої їхньої зустрічі, обхопивши Свидригайлова за шию, клялася, що буде вірною дружиною. Його не лякає різниця у віці: їй лише шістнадцять, а йому п'ятдесят. Зізнається, що спокусив ще одну дівчинку, яку зустрів випадково, і прийняв на себе турботи опікунства.
Раскольников у подиві, оскільки не розуміє, чому Свидригайлов розповідає йому "про такі пригоди". Вони виходять із шинку. Раскольников у тривозі, вирішує йти за Свидригайловим. Попрощавшись з Раскольниковим, той іде до Сінної.
Розділ 5
Раскольников вирішує зайти до Соні, щоб вибачитися за те, що не прийшов на похорон, але Свидригайлов повідомляє, що вона пішла до власниці сирітського притулку.
Свидригайлов натякає Раскольнікову, що підслухав його розмову з Сонею. Той каже, що це підло. На це Свидригайлов зауважує: "Якщо ж переконані, що біля дверей не можна підслуховувати, а старушонок можна лущити чим попало, в своє задоволення, так їдьте куди-небудь скоріше в Америку! Біжіть, юначе!". Обіцяє дати грошей на дорогу. Свидригайлов заходить до себе за грошима та запрошує Родіона прокотитися. Раскольников бачив, як Свидригайлов сів у коляску, а через сто кроків розрахувався з візником і опинився на тротуарі.
Раскольников йде. На мосту він стикається з Дунею, але не помічає її. Свидригайлов робить знаки Дуні, і та підходить до нього. Потім вони йдуть до Соні, оскільки Свидригайлов обіцяє Дуні, що покаже і розповість там щось цікаве. Соні немає вдома. Вони йдуть до Свидригайлова, де він розповідає Дуні про те, що її брат убив стару, і показує, як він підслухав його розмову з Сонею. Дуня каже, що не вірить жодному слову. Він говорить їй про теорію Раскольникова, який уявив себе генієм: "Він дуже страждав і тепер страждає від думки, що теорію вигадати він зміг, а переступити-то, не замислюючись, і не в змозі, стало бути, людина не геніальний".
Авдотья Романівна зізнається, що знайома з цією теорією, оскільки Разумихин приносив їй статтю брата. Вона хоче поговорити з Сонею і від неї все дізнатися. Свидригайлов говорить Дуні, що порятунок брата в її руках. Дівчина відкидає його, вимагає, щоб він відкрив двері і випустив її. Тоді Свидригайлов, намагаючись залякати Дуню, каже, що може тут зробити з нею все, що завгодно, і йому це зійде з рук, так як він вважається впливовою людиною. Дуня дістає револьвер, який був у неї ще з тих часів, коли Свидригайлов в селі давав їй уроки стрільби.
"Дуня підняла револьвер і, мертво-бліда, з блискучими, як вогонь, великими чорними очима, дивилася на нього, зважившись, вимірюючи і вичікуючи першого руху з його боку. Ніколи ще він не бачив її настільки прекрасною". Лише тільки Свидригайлов направляється до Дуні, вона стріляє. Куля дряпає йому голову. Потім вона тисне на спусковий гачок ще раз – осічка. Дівчина кидає револьвер. Свидригайлов обіймає Дуню, але вона знову відкидає його. Свидригайлов віддає їй ключ і велить йти, а потім бере револьвер, капелюх і виходить.
Розділ 6
Весь вечір Свидригайлов проводить в трактирах і клоаках. Повертаючись додому, потрапляє під дощ. Весь промоклий, він бере гроші і йде до Соні, у якій знаходить чотирьох дітей Капернаумова. Коли перелякані діти тікають, він говорить Соні, що зібрався виїхати, і дає їй три тисячі рублів, але зауважує, що у Раскольникова "дві дороги: або куля в лоб, або по Владимирці". Він обіцяє нікому нічого не говорити. Радить переконати Раскольникова з'явитися з повинною. На прощання він передає уклін Разумихину. Потім приходить на квартиру своєї нареченої і залишає їй "п'ятнадцять тисяч рублів сріблом в різних квитках", каже, що йому потрібно виїхати. Йде в убогу готель, де велить принести йому випивку і закуску. Йому не спиться. Він бачить у сні, що входить у високу залу, де всюди квіти. Посеред зали стоїть гробик, в якому лежить дівчинка вся в квітах. "Ця дівчинка була самогубець — утоплена". Їй тільки чотирнадцять років, але "це було вже розбите серце".
Свидригайлов підходить до вікна, потім ходить по готельному коридору, хоче розплатитися за номер і піти. Нахилившись зі свічкою, бачить заплакану п'ятирічну дівчинку в мокрій сукні. Вона розповідає, що розбила чашку, за яку її "мамася поб'є". Свидригайлов веде дівчинку в свій номер, де, знявши з малятка мокрий одяг, вкладає її спати, хоче піти, але повертається до ліжка, щоб подивитися, як дівчинка спить. Зауважує на її щоках гарячковий рум'янець, точно рум'янець від вина. Йому здається, що чорні вії "здригаються і блимають", очі підморгують, щось нахабне з'являється в обличчі, "це розпуста", очі її "обводять його вогненним і безсоромним поглядом, вони звуть його, сміються". Він прокидається. Пише кілька рядків у записнику, спостерігає за мухами, що кружляють над вчорашньої телятиною, потім виходить на вулицю і в присутності пожежника стріляється, сказавши тому на прощання: "Коли тебе стануть питати, так відповідай, що поїхав, мовляв, в Америку".
Розділ 7
Раскольников навідується до Пульхерії Олександрівні та Авдотьї Романівні. Мати одна, вона говорить синові, що читала його статтю і може судити: "ти вельми скоро будеш одним з перших людей, якщо не найпершим в нашому науковому світі".
Раскольников запитує її, чи буде вона любити його, якщо з ним щось станеться або якщо вона дізнається про нього що-небудь жахливе. Зізнається матері у своїй синівської любові, прощається з нею. "Вона вже давно розуміла, що з сином щось жахливе відбувається, а тепер приспіла якась страшна для нього хвилина".
Повернувшись до себе, Раскольников застає в кімнаті Дуню, розповідає їй, що був у матері, що вони разом плакали, що він хотів втопитися, але потім вирішив, що вважає себе сильною людиною, а тому він "і сорому тепер не злякається". Дуня каже, що він, йдучи на страждання, змиває з себе половину свого злочину. Раскольников вибухає: вбивство бридкою баби, на його думку, не є злочином. Сестра нагадує: "Але ж ти кров пролив!".
Він просить її завжди бути поруч з матір'ю, каже, що Разумихин їм допоможе. Родіон дістає портретик дочки хозяюшки, на якій хотів одружитися, і передає його Дунечці, додаючи, що "вона" знає всі його таємниці. Йому потрібні зміни.
Вони виходять, ще раз, озирнувшись, дивляться один на одного. Круто звернувши за ріг, Раскольников йде, переймаючись роздумами.
Розділ 8
Увечері Раскольников приходить до Соні, яка весь день чекала його в страшному хвилюванні. Лише незадовго до приходу Раскольникова від неї пішла Дуня; дівчата довго і багато про що говорили, турбуючись, як би Родіон не зважився на самогубство. Він просить у Соні хрест. "Він був як би сам не свій. Він навіть і на місці не міг встояти однієї хвилини, ні на одному предметі не міг зосередити уваги; думки його перескакували одна через іншу, він заговорює; руки його злегка тремтіли".
Соня віддає йому кипарисовий, "простонародний", хрест. Раскольников зупиняє її, він не хоче, щоб вона йшла з ним. Йде по набережній, намагається зосередитись. На Сінній потрапляє в натовп народу, згадує слова Соні, плаче, падає на землю. Зауважує Соню, яка спостерігає за ним, сховавшись за дерев'яним бараком. Йде в контору, де дізнається, що Свидригайлов застрелився.
Виходить на вулицю, бачить Соню. Знову прямує в контору і зізнається, що вбив стару лихварки. "Ілля Петрович розкрив рот. З усіх боків збіглися".
Епілог
Розділ 1
Сибір. Острог, у якому вже дев'ять місяців перебуває каторжник другого розряду Раскольников.
Зо дня злочину минуло півтора року. Злочинець не перешкоджав слідству, сам все добровільно розповів. Слідчі і судді дивувалися тому, що грошима він не скористався, що не знав, скільки грошей було в гаманці. "Зважився ж він на вбивство внаслідок свого легковажного і легкодухого характеру, роздратованого понад те нестатками і невдачами".
Разумихин всіляко намагався допомогти йому, розповів на суді, як Раскольников з останніх засобів допомагав бідному студенту, як врятував на пожежі двох маленьких дітей.
Родіон отримав вісім років.
У його матері стався психічний розлад, вона придумала цілу історію про раптовий від'їзді сина і ні про що нікого не питала, потім померла. Але Дунечка і Разумихин не говорять про це Раскольникову, пишуть йому листи від її імені.
Дунечка вийшла заміж за Разумихина. Серед запрошених на весіллі були Зосімов і Порфирій Петрович.
Соня поїхала за Раскольниковим у Сибір, де бачиться з ним біля воріт острогу по святах. Вона повідомляє Дуні та Разумихину, що він "заглиблений у самого себе", "ясно розуміє своє становище", ходить на роботи, до їжі байдужий, що спить на нарах, підстилаючи під себе повсть, що байдужий до своєї долі, що під час її відвідувань він грубий з нею, але тепер звик до того, що вона приходить.