Священик і цирульник наказали Санчо ні в якому разі не казати ідальго, що він знає, хто вони такі. А коли дон Кіхот спитає, чи передав Санчо листа Дульсінеї, той мусить сказати, що передав, але, бувши неписьменна, Дульсінея переказала на словах, щоб дон Кіхот одразу їхав до неї. Санчо Панса добре запам'ятав накази і припустив, що краще йому поїхати вперед і самому переказати синьйорину відповідь. Бо дуже можливо, що саме це примусить дон Кіхота покинути спокуту та виїхати з гір, не завдаючи їм зайвого клопоту. Думка Санчо Панси всім сподобалась, і священик з цирульником погодились чекати Санчо з звісткою про ідальго. Санчо в'їхав у межгір'я, а священик і цирульник розташувалися в затінку. Раптом вони почули голос, що без супроводу інструменту ніжно співав. Бажаючи дізнатися, хто там так сумно співає, священик і цирульник обійшли скелю і побачили чоловіка обличчям, статтю подібного до Карделіо, про якого казав їм Санчо, Чоловік той, помітивши їх, не схопився з місця, він глянув на них тільки раз і більше не зводив очей.
Тоді священик, що вмів добре говорити та знав про горе Карденіо, підійшов до бідолахи і попросив кинути це злиденне життя. Карденіо відповів, що спершу, ніж починати його вмовляти, треба розуміти нещастя, яке спіткало хлопця. Після цього Карденіо почав своє сумне оповідання. І ось що відбувалося після подій, які Карденіо розповів вже дон Кіхоту, козопасу і Санчо Панса.
Люсінда повернула Карденіо книгу про Амадіса Гальського, і він. у ній знайшов лист такого змісту:
"Люсінда до Карденіо"
"Щодня відкриваю я у вас вартості, які змушують мене поважати вас дедалі більше. Якщо ви хочете мати мене за дружину, можете зробити це дуже легко. У мене є батько, що знає вас і кохає мене. Не силуючи моєї волі, він задовольнить ваше бажання".
Фернандо дізнався про цей лист і це викликало у нього бажання знищити Карденіо, перш ніж той одружиться з Люсіндою. Дон Фернандо надіслав юнака до свого старшого брата, ніби щоб позичити в нього грошей на купівлю коней. Карденіо не міг передбачати у цьому вчинку зрадництво і охоче погодився поїхати. У місті брат дона Фернандо затримав Карденіо на тиждень. Одного дня до юнака прийшов чоловік і передав йому лист від Люсінди, Чоловік розповів, що, проходячи вулицею міста, його озвала з вікна дуже вродлива сеньйора, з очима, повними сліз. Вона благала, щоб той якнайшвидше відніс листа за адресою, яка була на ньому зазначена, і дала велику нагороду. Нарешті, Карденіо розпечатав листа і дізнався, що батько посватав Люсінду за Фернандо, і через два дні призначено вінчання.
Зрозумівши зраду Фернандо, Карденіо одразу поїхав додому. Долі забажалося бути ласкавою, і він зустрів випадково кохану ‘коло гратів. Вона розповіла, що сьогодні весілля, але Люсінда буде благати батька не одружувати її з Фернандо, а якщо той не погодиться, то вона заріже себе кинджалом.
Дівчина покинула Карденіо, а він, непомічений ніким, тихенько пробрався в будинок Люсінди і заховався у кімнаті. Ось наречений увійшов до зали, а незабаром з сусідньої кімнати вийшла й Люсінда в супроводі матері та двох покоївок. Коли всі зібралися до зали, туди ж увійшов священик. Він узяв Люсінду й Фернандо за руки і запитав, чи згодна сеньйора одружитися з цим чоловіком. Священикові довелося довго чекати відповіді, а потім дівчина кволо промовила: "так, хочу".
Те саме сказав і дон Фернандо, вони обмінялись обручками, а коли Фернандо підійшов до молодої, вона схопилася за серце й непритомна впала. Схвилювавшись її непритомністю, всі підбігли до Люсінди, а, розстібнувши їй убрання, щоб полегшити подих, мати знайшла на грудях у молодої папірець. Фернандо узяв папірець, прочитав і задумався, не звертаючи уваги на стан дружини.
З того часу Карденіо і живе в горах, як дикун. Вислухавши хлопця, священик хотів сказати йому кілька слів, але раптом вони почули якийсь жалібний голос.
Розділ XIX
(де говориться про нову й приємну пригоду, що трапилася з священиком і цирульником у тих самих горах)
Священик і його товариші, почувши цей голос, встали й пішли шукати того, кому він належав. Не встигли вони зробити кількох кроків, як під ясенем, за скелею, побачили хлопця. Обличчя його не було видно, бо хлопець мив ноги у ставку і сидів похнюпившись. Священик з товаришами підійшов до нього так тихо, що він навіть не помітив їх. Вимивши ноги, хлопець скинув берет і всі побачили, як по плечах розсипалось довге волосся, а врода його була незрівнянна. З цього священик, цирульник і Карденіо зрозуміли, що той, кого вони прийняли за хлопця, була насправді дівчина, і їм забажалось дізнатись, хто ж ця красуня. Почувши шелест, дівчина підвела голову і побачила перед собою трьох чоловіків. Вона перелякалась та збентежена кинулась навтіки. Проте, їй боляче було ступати ніжними ногами по гострих камінцях, і вона впала на землю. Всі троє зараз же підбігли до неї, а священик, взявши дівчину за руку, сказав, що тій нема чого тікати від них.
"Це ясно свідчить, що немаловажні причини змусили вас перевдягтися в такий негідний вашої краси одяг і віддалити її в таку глушину... Розкажіть нам про свою нещасну чи щасливу долю. В усіх нас разом і в кожному зокрема ви знайдете людину, що співчуває і хоче допомогти вам".
Дівчина глибоко зітхнула і промовила такою добірною мовою й таким ніжним голосом, що здивувала всіх своїм розумом не менш, ніж красою. Вона сказала, що її нещастя викличе замість співчуття досаду, і немає ні ліків, ні порад, щоб полегшити страждання. Дівчина, яку звали Доротея, стримуючи сльози, розпочала історію свого життя.
В Андалузії є місто, назва котрого становить титул одного герцога з найвельможніших грандів Іспанії. У герцога було два сина, старший з яких добрий, а маленький підлий і зрадник.
Батьки Доротеї селяни, а вона єдина їх донька. Одного разу Доротею побачив Фернандо — молодший син герцога. Він дуже палко закохався у дівчину, робив дорогі подарунки її родичам, а коханій співав вночі серенади та надсилав листи з освідченнями в коханні. Після цього всього Доротея всеодно мало звертала уваги на Фернандо, але разом з тим залицяння дона Фернанда не здавались їй образливими. Навпаки, дівчина відчувала певне задоволення, знавши, що її кохає та цінує такий вельможа.
Батьки ж Доротеї вказували на нерівність її і дона Фернанда становища. Вони заперечували їх шлюб і пообіцяли одружити дочку з ким вона захоче, тільки не з Фернандом. Довідавшись про це, молодий герцог однієї ночі заліз в опочивальню Доротеї і почав присягатися перед іконою, що він обов'язково заручиться з нею і одружиться.
"Перед відходом дона Фернанда, я сказала йому, що тепер я — його, і таким самим способом він може бачитись зі мною щоночі, доки захоче з'ясувати всім свій намір".
Але закоханий прийшов лише наступної ночі і більше не з'являвся. Доротею почав брати сумнів, щодо його присягань і вона змушена була стримувати сльози перед батьками. З часом Доротея почула чутки, ніби дон Фернандо в сусіднім місті одружився з дівчиною дуже вродливою і гарного роду, хоч і не такою заможньою, як він сам. Люди розповідали, що дружину Фернандо звуть Люсінда, і переказували про дивні події під час їх одруження.
Доротея ледве стримувала свій гнів і тієї ж ночі вбралась в одежу парубка і пішла у місто, де повинен був жити Фернандо з Люсіндою. У місті від першого зустрічного в якого Доротея запитала, де знаходиться будинок Люсіндиних батьків, вона дізналась про дивні події.
Фернандо, прочитавши лист, який знайшли на грудях у зомлілої дружини, розсердився. Люсінда писала, що кохає лише Карденіо і вже заручена з ним. Молодий герцог навіть хотів зарізати дівчину, але його стримали присутні. Після цього випадку Фернандо зник, а через деякий час зникла і Люсінда, і батьки ніяк не можуть знайти доньку.
Живучи в місті й не знаючи, що робити далі, бо дон Фернандо не з'являвся, Доротея одного разу почула привселюдне оголошення, в якому обіцяно велику нагороду тому, хто її знайде. Почувши це оголошення, дівчина одразу втекла в гори, прагнучи лише одного, щоб її не знайшли ні батьки, ні той, хто за їх дорученням шукатиме її.
Розділ XX
(де оповідається про цікавий і дотепно вжитий спосіб звільнити нашого закоханого рицаря від тяжкої спокути, яку він сам на себе поклав)
Розповівши свою історію, Доротея замовкла, а слухачі відчували і жаль, і подив перед таким нещастям. Священик хотів уже сказати їй кілька слів на розраду, коли всі почули крик і зрозуміли, що то кричить Санчо, не знайшовши їх на старому місці. Вони пішли йому назустріч і, спитавши про дон Кіхота, довідались, що Санчо знайшов його в самій сорочці, схудлого та пожовклого, і що він умирав з голоду та зітхав за сеньйорою Дульсінеєю. Коли Санчо Панса сказав дон Кіхоту, що Дульсінея наказує йому покинути гори та їхати до неї в Тобосо, дон Кіхот відмовився, бо не може з'явитися перед нею, поки не скінчить усіх подвигів, гідних її вроди. Священик у відповідь сказав, що вони все ж таки будь-якою ціною допоможуть ідальго, і розповів Доротеї й Карденіо про їх план. Доротея, гадаючи, що вона краще за цирульника удаватиме ображену дівчину, попросила доручити їй цю роль. Вона наголошувала на тому, що читала багато рицарських книжок і знає мову, якою дівчата, що шукають захисту, розмовляють із мандрівними рицарями, а, головне, у неї було відповідне вбрання. Доротея вийняла з свого пакунку красиве жіноче вбрання, а з невеликої скриньки — намисто, а коли вбралась, одразу стала схожа на знатну даму. Всі стояли зачаровані оздобами та вродою дівчини, але більше з усіх захопився Санчо Панса. На його запитання, хто ця.вродлива сеньйора, священик відповів, що це принцеса Мікомікон. Вона шукає дон Кіхота, щоб благати у нього допомоги й захисту від одного злого велетня. Тоді зброєносець попросив так звану принцесу вплинути на ідальго, щоб тому не заманулося стати архієпископом, бо Санчо Панса було це невигідно.
Тим часом Доротея сіла на мула священика, а цирульник почепив собі бороду, і вони наказали Санчові вести їх до дон Кіхота. Священик і Карденіо не захотіли іти з ними разом і, пропустивши тих уперед, самі поволі тихенько пішли слідком. Проїхавши кілька миль, Доротея, цирульник і Санчо побачили між скель дон Кіхота, вже одягненого, але ще не озброєного.