Чорнило зникло. Тоді Гаррі написав у щоденнику: "Мене звати Гаррі Поттер". Слова засвітилися і безслідно зникли. І тут на сторінці з'явилися слова: "Привіт, Гаррі Поттере! Мене звати Том Редл. Як ти знайшов мій щоденник?" Гаррі почав спілкуватися з Редлом і дізнався, що в цьому щоденнику містяться спогади про те, що сталося в Гоґвортській школі чарів і чаклунства. Редл написав, що коли вчився в п'ятому класі, Таємну кімнату відчинили – потвора напала на кількох учнів і вбила одну дівчину. Редл піймав того, хто відчинив кімнату, і його вигнали. Але директор школи, професор Діпіт, дуже соромився, що таке могло статися в Гоґвортсі, і заборонив Редлу казати правду. Вони вигадали історію, ніби дівчина загинула від нещасного випадку, а Редла нагородили призом і попередили, щоб тримав язик за зубами. Але потвора залишалася живою, а той, хто міг її випустити, і далі був на свободі. Редл запропонував Гаррі, що впустить його у свої спогади, щоб побачити, хто саме відкрив Таємну кімнату. Гаррі погодився.
Сторінки щоденника почали гортатися, на сторінці "13 червня" Гаррі затягнуло всередину. Він опинився у кабінеті тодішнього директора, але був для усіх невидимим. До директора Діпіта зайшов хлопець років шістнадцяти, зі значком старости. То був Редл. Директор сказав, що не може залишити його на літо у школі, але Редл не хотів повертатися у маґлівський притулок для сиріт. Редл розповів, що його тато – маґл, а мати – чаклунка. Мати померла, коли він народився, і встигла дати йому подвійне ім'я: Том – на честь батька, Ярволод – на честь дідуся. Директор не хотів залишати Редла у школі, бо це було небезпечно після смерті однієї дівчини і якихось нападів. Коли Редл вийшов, Гаррі пішов за ним. Редл переслідував здоровенного хлопця, який випустив якогось монстра з клітки, бо просто пожалів його. Коли Редл сказав здоровилу, що монстр вбив дівчину, той хлопець заперечив. З допомогою палички Редл освітив коридор, і Гаррі побачив за спиною великого хлопця волохате тіло з безліччю чорних лап, блиском численних очей і парою гострих, мов бритва, клешень. Чудовисько втекло, а Гаррі опинився у своїй ґрифіндорській спальні. З побаченого Гаррі зрозумів, що тим хлопцем-здоровилом був не хто інший, як Геґрід. Про це Гаррі розповів Рону.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Корнеліус Фадж
Гаррі, Рон і Герміона давно знали, що Геґрід має нездорову пристрасть до великих і потворних створінь. Ще коли вони вчилися в першому класі, він спробував виростити у своїй дерев'яній хатинці дракона, а також мав здоровенного триголового пса Флафі. Отож Гаррі не сумнівався: якщо Геґрід ще хлопцем довідався, що десь у замку чаїться якась потвора, то він готовий був на все, аби лиш поглянути на неї. А тоді йому, мабуть, стало шкода, що потвору зачинили так надовго, і він вирішив випустити її. Але Гаррі так само не сумнівався, що Геґрід ніколи не міг би когось убити. Друзі знали, що Геґріда виключили зі школи, і після цього напади припинилися. Зрештою Гаррі, Рон і Герміона вирішили нічого не казати Геґрідові, поки не станеться нового нападу.
Відколи були спаралізовані Джастін і Майже Безголовий Нік, минуло з чотири місяці, тож тепер мало не всі вважали, що злочинець дав їм спокій. Скоро вчителі збиратися оживити бідолах у шкільній лікарні.
У наступному матчі з квідичу Ґрифіндор зустрічався з Гафелпафом. Шанси Ґрифіндору здобути кубок з квідичу ще ніколи не були кращими. Одного вечора Гаррі виявив, що всі його речі були розкидані по кімнаті. Хтось щось шукав. Скоро Гаррі виявив, що пропав щоденник Редла. Украсти міг тільки ґрифіндорець, бо більше ніхто не знав пароля їхньої вежі. Після цього Гаррі знову почув голос: "Цього разу я вб'ю!.. Розірву!.. Пошматую!.." Коли він спитав Рона і Герміону, чи чули вони цей голос, Герміона здогадалася, що треба терміново йти в бібліотеку, і побігла туди.
Згодом Гаррі пішов на матч. Команди вже вийшли на поле, та з'явилася професорка Макґонеґел і оголосила, що матч відміняється, а учні мають повернутися до своїх гуртожитків. Вона повела з собою Рона і Гаррі до лікарні, де лежали нерухомі одна дівчина з Рейвенклову і Герміона. Їх знайшли біля бібліотеки. Професорка Макґонеґел показала дзеркальце, яке знайшли поряд з дівчатами. Через новий напад у школі ввели жорсткі правила: всі учні повинні повертатися до своїх гуртожитків не пізніше шостої години вечора, після цього ніхто не має права залишати свої спальні. На уроки учні ходили у супроводі учителів. Усі тренування і матчі з квідичу відмінялися.
Гаррі вирішив поговорити з Геґрідом, але за такого контролю потрібно було скористатися батьковим плащем-невидимкою. Вночі Гаррі і Рон прийшли до Геґріда. Лісник, здавалося, був чимось занепокоєний, нервово поглядав на вікна. Згодом у двері постукав сам Дамблдор, за ним з'явився досить чудернацький чоловік. Гаррі і Рон були невидимі під плащем і спостерігали за тим, що відбувалося. Незнайомець був низенький та огрядний, з розкошланим волоссям і стурбованим обличчям. Рон шепнув Гаррі, що це начальник його батька – Корнеліус Фадж, міністр магії. Фадж прийшов забрати Геґріда, бо відбулося чотири напади на учнів маґлівського роду, а лісник мав погану репутацію. Дамблдор наполягав, що лісник ні в чому не винен. Раптом знову хтось загрюкав у двері. До Геґрідової хатини увірвався містер Луціус Мелфой. Він почав говорити, що члени Ради опікунів гадають, що Дамблдору час відпочити. Луціус мав наказ про тимчасову відставку Дамблдора. Фадж сказав, що не треба спішити звільняти Дамблдора, а Геґрід натякнув, що Мелфой погрожував або шантажував членів Ради опікунів, щоб вони підписали документ про відставку директора.
Дамблдор промовив, що насправді покине цю школу тільки тоді, коли тут не лишиться жодної відданої йому людини, а в Гоґвортсі завжди нададуть допомогу тому, хто її попросить. Усі зібралися в дорогу, а Геґрід чомусь сказав: "Якби хтось захтів щось знайти, нехай си піде слідом за павуками. Вони заведуть його куди слід", а потім додав, що хтось мав би годувати Ікланя, поки його тут не буде. Коли двері зачинилися, Рон скинув плаща невидимку і сказав, що вони вскочили у халепу.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Ароґоґ
Починалося літо. У замку все пішло шкереберть. Гаррі й Рон хотіли відвідати Герміону, але до шкільної лікарні тепер не пускали відвідувачів. Коли не стало Дамблдора, скрізь поширився небувалий страх. Гаррі згадував слова Геґріда про павуків, але в замку, здається, не лишилося жодного павука – тож за ким іти слідом? Гаррі шукав їх скрізь. Якось на уроці зілля й настійок йому випало сидіти позаду Мелфоя, і він підслухав його розмову з Кребом і Ґойлом. Мелфой говорив, що це його батько постарався вигнати Дамблдора, а новим директором може стати Снейп.
На уроці гербалогії Гаррі помітив, як багато павуків бігли у напрямку Забороненого лісу. Разом з Роном вони вирішили знову використати плащ-невидимку і взяти з собою Ікланя, бо той звик ходити з Геґрідом до лісу. Рон ще ніколи не був у Забороненому лісі. Гаррі уже раз туди ходив, і сподівався, що йому більше ніколи не доведеться бувати там знову.
Локарт заспокоював учнів, бо вважав, що нікому нічого не загрожує, адже Геґріда зловили. Гаррі це дратувало, тому того ж вечора вони з Роном взяли плаща-невидимку і біля півночі рушили у поле. Через деякий час вони підійшли до Геґрідової хатинки, що мала сумний і понурий вигляд. Іклань, побачивши їх, ошалів з радості.
Гаррі лишив плаща невидимку на Геґрідовому столі, у чорному мороці лісу він був не потрібний. Іклань побіг з ними. Своєю чарівною паличкою Гаррі освітив шлях. Друзі з собакою простували за довгою вервечкою павуків, що бігли уздовж стежини. Згодом павуки звернули зі стежини, хлопці спустилися якимось схилом. Раптом Іклань голосно й лунко гавкнув. Щось велике ламало гілки, мовби продираючись крізь дерева. Зненацька спалахнуло яскраве світло. Іклань кинувся тікати, але застряг поміж колючок і заскімлив ще голосніше. Хлопці пішли у напрямку світла і побачили машину містера Візлі. Вона світила передніми фарами. Коли ошелешений Рон наблизився до неї, вона поволі рушила йому назустріч. Крила машини були подряпані й брудні. Вона, очевидно, перебувала весь цей час у лісі і звикла ним пересуватися.
Гаррі почав шукати павуків, які розбіглися від світла, але раптом щось довге й волохате обхопило його за пояс і підняло над землею. Інша істота спіймала Рона. Вона пересувалася на шістьох довжелезних, волохатих ногах. Гаррі чув, як Іклань, голосно скімлячи, намагався визволитися від третьої потвори. Згодом вони опинилися на краю великої улоговини. Тут було повно павуків, але величезних, завбільшки з коня, восьмиокі, восьминогі, чорні, волохаті. Того, що тримав Гаррі, обступили павуки. Він покликав найголовнішого павука, якого звали Араґоґ.
Араґоґ був сліпий. Він спитав, чи це прийшов Геґрід. Гаррі крикнув, що вони друзі Геґріда, що у школі думають, що Геґрід нацькував когось на учнів. Араґоґ люто заклацав клешнями, а потім розповів, що багато років тому Геґріда вигнали зі школи через нього. Тоді всі думали, що Араґоґ – той монстр, який сидів у Таємній кімнаті. Думали, що Геґрід відчинив її, щоб випустити його на волю. Гаррі був здивований, що Араґоґ тут ні при чому. Павук розповів, що він родом з далекого краю. Один подорожній віддав його Геґрідові, коли він ще був у яйці. Геґрід тоді був малим хлопцем, але доглядав його, ховав у замковій коморі і годував недоїдками зі свого столу. Коли павука знайшли і звинуватили у смерті дівчинки, Геґрід його захистив. Відтоді павук живе у лісі, а Геґрід часом його навідує. Павук додав, що тіло вбитої дівчинки знайшли в туалеті, а він в тому замку не бачив нічого, окрім своєї комори. А потім Гаррі дізнався, що дівчинку вбило те, що живе в замку. Це стародавнє створіння, якого павуки бояться, його імені не вимовляють, навіть Гегрідові павук не сказав назви цього жахливого звіра, хоч лісник і просив.
Гаррі дізнався багато, хотів уже йти, але Араґоґ сказав, що не відпустить їх, бо тут усі хочуть скуштувати свіжої людятини.