Містер Рочестер прожив з дружиною чотири роки, але Берта Мейсон далеко не втекла від своєї божевільної матері. Берта була безсоромною, розпусною жінкою. Тим часом помер Роланд, а ще через чотири роки – батько. Тепер Едвард був багатий, але не міг позбутися дружини, хоч лікарі й визнали її навіженою. Тоді містер Рочестер вирішив їхати в Європу. Він забрав божевільну і, забезпечивши її обслугою, вирішив тримати тайкома в Торнфілді. Знайомі в Англії нічого не знали, бо батько і брат нічого не сказали про одруження, адже знали, що то за родина і яке тяжке майбутнє чекає на Едварда. Доглядати Берту він найняв Ґрейс Пул. Тільки вона і лікар Картер знали про божевільну. Загалом Ґрейс виявилася доброю наглядачкою, хоча інколи божевільна тікала від неї. Влаштувавши Берту, містер Рочестер мандрував Європою, десять років блукав світами. Він знайшов собі коханку – Селіну Варане, потім у нього була італійка Джачінта та німкеня Клара. Тепер він кається, що вів справді негідне життя. А минулого січня він зустрів Джейн…
Джейн хотіла залишитися з містером Рочестером, але вирішила дотримуватись закону, даного Богом. Вона пішла і почула його глухе ридання. Раптом Джейн вернулася, вклякла перед ним, поцілувала його в щоку і погладила по голові. Дівчина попросила Бога, щоб беріг його від зла й помилок, а потім вийшла з кімнати.
Джейн заснула у своїй кімнаті, а перед світанком зв'язала в клуночок, взяла гаманець з двадцятьма шилінґами і тихенько пішла з кімнати. Вона чула, що у кімнаті містера Рочестера не спали: її мешканець неспокійно ходив туди й сюди та зітхав. На кухні дівчина випила води, взяла шматок хліба, бо ледве трималася на ногах. Десь за милю була дорога, що вела в протилежний бік від Мілкота. Вона пішла туди, згодом сіла у диліжанс, за поїздку в якому віддала всі свої гроші.
РОЗДІЛ XXVIII
Через два дні дівчина зійшла на роздоріжжі, що звалося Віткрос. Вона помітила, що забула свій клуночок, коли диліжанс уже поїхав. У Джейн не зосталося нічого. Віткрос виявився просто стовпом на перехресті доріг. Найближче місто стояло за десять миль звідси. Дівчина брела полями, переночувала там же, а наступного дня до неї прийшла нужда. Діставшися знову до Віткроса, вона почула дзвін і пішла на нього. згодом побачила село й церквицю. В кінці єдиної вулиці села стояла крамничка, а у вікні був виставлений хліб. Джейн була голодна, не мала грошей, але не могла наважитися просити. У крамниці була жінка. Джейн тільки попросила дозволу сісти на хвилинку, бо стомилася. Дівчина розпитала дещо і пішла. Вона бродила селом, трималася будинків. Біля цвинтаря, у садку, стояв будиночок священника. Економка сказала, що його нема, бо у нього нагло помер батько у Марш-Енді. Джейн ще раз зайшла до крамнички і насмілилась спитати в крамарки, чи вона не дасть хліба за хустинку. Жінка не погодилася. Десь перед присмерком Джейн йшла повз ферму; біля відчинених дверей сидів фермер, вечеряючи хлібом і сиром. Дівчина попросила дати їй шматок хліба. Фермер здивовано глянув на неї, але мовчки відкраяв товсту скибку й подав.
Знову переночувавши в лісі, зранку Джейн змокла й далі шукала роботи, й далі діставала відмови, й далі вмирала з голоду. Вночі вона побачила далеко попереду вогник і пішла на нього. Падав густий дощ, і вона змокла до рубця. Вона таки дісталася до вогника, який йшов з будинку, з шибки маленького заґратованого віконця. Джейн змогла вільно заглянути досередини. То була кухня, де сиділа жінка, яка плела панчоху. Також там сиділи дві молоді милі дівчини, на вигляд справжні леді, обидві були в жалобі. Джейн почула розмову і зрозуміла, що дівчат звати Діана та Мері, а жінку – Анна. Тато дівчат недавно помер, але в них ще був брат на ім'я Сент Джон. Обидві дівчата були стрункі й білолиці; в обох обличчя виказували і розум, і шляхетність. Анна заходилась коло вечері, а коли Джейн наважилась постукати у двері, жінка їх відчинила. Дівчина попросила пустити її переночувати і дати шматок хліба. Анна поставилася недовірливо і скоро зачинила двері. Виснажена до краю Джейн впала на мокрий поріг і сказала, що їй лишається тільки вмерти, але вона вірить в Бога і кориться його волі. Раптом хтось заговорив поруч. Це був чоловік, він постукав у двері. Анна відчинила і сказала, що сюди тільки що приходила жебрачка. Чоловік, а це був Сент Джон, сказав, що впускає до будинку Джейн.
Побачивши Джейн, сестри були вражені її блідістю і безсилістю. Дівчину посадили і нагодували. Джейн представилась як Джейн Еліот, але мовчала, коли почали розпитувати більше. Сестри з братом порадились у вітальні, а невдовзі Джейн піднялася з їх допомогою нагору. З неї зняли мокру одежу і уклали в тепле сухе ліжко.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XXIX
Три наступні дні та ночі Джейн лежала у гарячці. Найчастіше її навідувала служниця Анна. Діана і Мері з'являлись у кімнаті раз або й двічі на день. Містер Сент Джон зайшов лише раз. Він вважав, що лікар непотрібний, бо Джейн мала лише надмірну тривалу перевтому. Також він думав, що Джейн мала непорозуміння з ріднею й, либонь, нерозважно втекла з дому. Четвертого дня Джейн змогла вдягнутися і зійти вниз до кухні. В цей час Анна поралась біля печі. Хоч в перший день вона була холодна й незворушна, але з часом почала лагіднішати. Джейн почала допомагати їй на кухні, а Анна розповіла, що ця садиба називається Марш Ендом, або Мургаусом. Сент Джон тут не живе, він священник, який мешкає у парафії в Мортоні. Тут жив його батько – старий містер Ріверс, який помер три тижні тому. Анна жила тут тридцять років і вигляділа всіх трьох – Сент Джона, Діану і Мері. Сестри Сент Джон працювали гувернантками, бо батько не зміг дати їм посагу. Довгий час вони не жили вдома і оце тільки недавно приїхали, коли вмер батько.
Того дня містер Сент Джон і сестри вирішили розпитати Джейн, як вона тут опинилася. Дівчина сказала, що в неї немає ні дому, ні рідні, але вирішила тримати в таємниці останнє місце, де жила. Джейн розповіла що мала складне дитинство, про навчання в Ловуді, про свою роботу гувернанткою. Вона назвалась Джейн Еліот і призналася, що це не справжнє її ім'я. Сент Джона пообіцяв, що знайде для Джейн роботу, але він священник бідної сільської парафії, тому його поміч буде якнайскромніша.
РОЗДІЛ XXX
Мешканці Мургауса дуже подобалися Джейн. Разом з Діаною і Мері Джейн проводила багато часу. Дівчата читали, обговорювали прочитане, малювали. Але з містером Сент Джоном Джейн трималася на певній відстані. Ревний у виконанні своїх пасторських обов'язків, бездоганний у своєму житті та звичках, він начебто не мав душевного спокою, часто він поринав у якісь невідомі думки.
Минув місяць. Діана та Мері мали ось-ось покинути Мургаус. Обидві працювали в багатих родовитих сім'ях. Якось містер Сент Джон сказав Джейн, що знайшов їй тільки бідну й непримітну роботу. Він саме відкрив школу для дівчаток, найняв дім з двокімнатною прибудовою для вчительки. Все це дякуючи міс Олівер, одиначці містера Олівера, єдиного багатія в парафії, власника голкової фабрики та ливарні в долині. Ця леді зголосилася також платити за навчання та одежу однієї сирітки з робітного дому з тією умовою, що дівчинка допомагатиме вчительці вдома і в школі. Отож, Джейн було запропоновано посаду вчительки. Дівчина зрозуміла, що посада скромна, але вона відразу погодилася.
Другого дня Джейн перебралась із Марш Енда до Мортона, а ще через день Діана й Мері поїхали. Наступного тижня містер Ріверс забрав Анну до будиночка священника, а стара садиба спорожніла.
РОЗДІЛ XXXI
Джейн отримала помешкання – сільський будиночок, облаштований лише найнеобхіднішими речами. Ввечері вона відпустила маленьку сирітку, яка допомагала їй. Цього ранку відкрилася сільська школа. У дівчини було двадцять учениць, з яких лише три вміли читати. Джейн почувалась дуже нещасливою і приниженою.
Містер Ріверс прийшов до Джейн, щоб передати пакунок від сестер – скриньку з фарбами, олівці та папір. Сенд Джон сказав, що рік тому був дуже нещасливий, бо думав, що зробив помилку, ставши священником. Одноманітні обов'язки були йому нудні до смерті, але він вирішив стати місіонером і його душевний стан змінився. Тож чоловік хотів покинути Мортон і вирушити з Європи на Схід. Під час розмови Джейн і містера Ріверса біля будинку до них підійшла молода дівчина, вся в білому, ґраційна, повненька, однак струнка. Вона погладила Карло – собаку священника, і відкрила свою вуаль. Джейн була вражена красою цієї дівчини. Виявилося, що це міс Олівер, багата спадкоємиця, яка допомогла відкрити школу для дівчаток. Вона пообіцяла Джейн, що іноді приходитиме допомагати проводити уроки. Джейн відразу помітила, що міс Олівер подобається Сент Джону, який то червонів, то бліднув. Дівчині він теж подобався, але коли вона попросила провести її, Сент Джон відмовився. Джейн була здивована. Споглядаючи чужі страждання і самозречення, вона забула про своє власне горе.
РОЗДІЛ XXXII
Спочатку Джейн було дуже важко у школі, та згодом вона виявила багатьох кмітливих дівчаток, а ученицям скоро сподобалася школа і вони добре вчилися. Серце Джейн заповнювала вдячність, а не пригнічення, хоч вночі вона поринала в страшні сни, пов'язані з містером Рочестером.
Розамунда Олівер інколи навідувала Джейн у школі і звичайно з'являлася в ту годину, коли містер Ріверс давав уроки катехізису. Молодий священник червонів і не міг приховати свої почуття. Джейн вважала, що міс Олівер була кокетлива, але не бездушна, запальна, але добродушна; марнославна, але не манірна, щедра й зовсім не горда з свого багатства. Розамунда говорила, що Джейн схожа на містера Ріверса, тільки він у десять разів гарніший.
Якось міс Олівер побачила малюнки Джейн і була просто захоплена. Вона запропонувала, щоб Джейн намалювала її портрет. Наступного разу сам містер Олівер прийшов з дочкою і йому дуже сподобався ще не завершений портрет Розамунди. Він також наполягав, щоб Джейн прийшла наступного вечора до Вейл-холу. Джейн пішла в гості і зі слів містера Олівера зрозуміла, що він не проти, щоб містер Ріверс одружився з його дочкою.