Батьки довго думали, як би назвати своїх первістків, та все не могли вибрати відповідних імен. Тоді Нільс придумав такі імена: Юксі, Каксі, Кольме, Нельє, Війсі. Українською це означає: Перший, Другий, Третій, Четвертий, П'ятий. І хоча всі гусенятка побачили світ одночасно, Юксі раз у раз нагадував своїм братам, що він перший вилупився з яйця, і вимагав, щоб усі його слухалися. Але брати і сестри не бажали його слухатися, й у гнізді Мартіна не припинялися суперечки і чвари.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ. ПРИЙМАК
Був теплий ясний день. Того дня Мартін і Марта вирішили дати своїм гусеняткам перший урок плавання. Вирішили вчити їх поки що у калюжі. Першим опинився там Юксі, який за хвилину чудово поплив. Услід за гусенятками і Нільс вирішив було скупатися. Та раптом усі побачили вгорі орла. Нільс влаштував справжній переполох, але прибігла Акка і всіх заспокоїла.
Ледь не збивши Нільса з ніг широкими сильними крильми, орел сів біля самісінького гнізда Акки Кебнекайсе. Виявилося, що орел Горго – друг усієї зграї і готовий захищати усіх у разі потреби. Акка познайомила орла з Нільсом. Коли орел полетів додому до своїх дітей, з комишів виліз переляканий Мартін і покликав звідти Марту і дітей. Тоді Акка розповіла усім дивовижну історію.
Кілька років тому старе порожнє гніздо на Сірій скелі не було порожнім. У ньому жили орел із орлицею. Усі гуси і качки, що прилітали на літо до Лапландії, облаштовувалися подалі від цієї страшної скелі. Тільки Акка Кебнекайсе щороку приводила сюди свою зграю. Орли були небезпечні сусіди, але й надійні стражі. Жоден хижак не насмілювався наблизитися до Сірих скель відтоді, як там оселились орли. Зграя Акки остерігалася, коли орли були вдома, а не на полюванні. Зазвичай орли поверталися з полювання опівдні. Та якось вони не повернулись у гніздо. Їх уже не було три дні, а з гнізда долинав жалібний крик орляти. Акка побачила у гнізді незграбне, потворне пташеня, яке весь час кричало, що хоче їсти. Гуска пожаліла пташеня, бо зрозуміла, що його батьки загинули. Акка виловила в озері велику форель і принесла пташеняті. Орля відразу виплюнуло рибу. Гуска сказала, що не буде з ним панькатись, тому пташеня з'їло рибу і їло все, що Акка приносила. Вона носила йому рибу, жаб, черв'яків.
Так тривало доти, аж поки Акка почала линяти. Коли вона не змогла літати, орля змушене було вилетіти з гнізда. Ціле літо орлятко прожило в долині разом із гусенятами і дуже з ними подружилося. І воно вважало себе теж гусеням, і ні в чому не хотіло відставати від своїх товаришів. Воно пробувало плавати, і не раз Акка витягала свого вихованця з озера ледь притомного і довго трясла його, поки він знову починав дихати. Зате коли настала пора гусенятам учитися літати, ніхто з них не міг наздогнати Горго.
Восени, коли гуси вирушили в далеку путь на південь, Горго полетів із ними. Інші птахи, побачивши орла серед диких гусей, здіймали тривожний крик і круто звертали убік. А коли одного разу орел кинувся на якесь подвір'я, де були свійські птахи, Акка вирішила, що їм пора розлучатися. Горго повинен був знати, що він орел. Тієї ночі удосвіта Горго покинув зграю. Але щороку, коли гуси поверталися до Лапландії, Горго прилітав у долину біля Сірих скель. За все своє життя він жодного разу не полював біля Сірих скель і не займав навіть кінчиком кігтя жодну дику гуску.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ. СОВИНА ТАЄМНИЦЯ
День за днем ішов мирно і тихо. На озері біля Сірих скель виросло справжнє пташине місто. Щиро кажучи, Нільсу іноді хотілося відпочити від гусей, хоч він їх і любив. Якось Акка вирішила, що покаже Нільсу Лапландію.
Пасмо за пасмом перед Нільсом відкривалися гори. На найвищих вершинах лежав сніг. Дивлячись на ці вершини, Нільс пригадав казку про одноокого троля. Ось яка була ця казка.
Жив колись в лісі одноокий троль. Якось він побудував собі будинок, як у людей, але забув зробити піч. Зима по лісу гуляє. А троль сидить у своєму будинку і тремтить від холоду. Тоді він вирішив побудувати будинок якнайближче до сонця. Троль скрізь збирав каміння і нагромаджував його дедалі вище. Скоро гора з каміння піднялася ледь не до самих хмар. Та коли троль виліз нагору, дуже змерз. Він все одно побудував там будинок. Сонце неначе близько, а холод все одно до кісток пробирає. Так цей дурний троль і замерз.
Акка понесла Нільса над долиною, де стояли круглі будиночки, з яких йшов дим. Ну звичайно ж, у Лапландії живуть лопарі. Між будиночками ходили лапландські олені. У крайній хатинці палало багаття. Дівчинка-лопарка щось пекла на розпеченому камінні. Акка спустилася майже над нею. Нільс навіть відчув жар від багаття і запах гарячого тіста. Акка пролетіла над дівчинкою одне коло, друге… Дівчинка підняла голову і з подивом оглянула гуску. Потім дівчинка схопила з каменя гарячого коржика і простягла його птиці. Акка підчепила коржик дзьобом і швидко відлетіла геть. Нільс відразу здогадався, для кого це Акка Кебнекайсе випросила частування. Згодом Нільс їв коржик і йому здавалося, що нічого смачнішого на світі не має. На Кругле озеро біля Сірих скель вони повернулися тільки надвечір.
Літо добігало кінця. Гусенятка підростали і радували батьківські серця. Особливо пишалися своїм потомством Мартін і Марта. Нільс теж вважав, що їхні діти найкрасивіші. Білі, наче сніг у горах, лише дзьоби і лапи червоні. Марта і гусенята вчилися вправно літати. Наближався час, коли зграя Акки Кебнекайсе покине Лапландію і пуститься в зворотну путь. Нільсу теж дуже хотілося повернутися додому, але він пригадав, що став маленьким, і батьки, може, й не впізнають його. Хлопець вирішив не повертатися додому, але Мартін усе-таки був домашнім гусаком і хотів повернутись в рідний пташник.
Нільс вирішив порадитися з Аккою, що ж йому робити. Він розповів, що його зменшив гном, а сови в Гліммінгенському замку знають, як йому стати нормальним. Акка попросила дати їй три дні, щоб вона могла допомогти.
Три дні Нільс не спав, не їв, не пив і лише чекав, коли нарешті Акка позве його і він дізнається, як звільнитися від чарів. Він бачив, як наступного дня після їх розмови Акка полетіла кудись і повернулася тільки пізно ввечері. Та гуска чомусь не кликала до себе хлопця, а він не міг ні їсти, ні працювати, так хотів дізнатися, що ж йому робити.
Третього дня під вечір Нільс геть засмутився і заплакав. Саме тоді його покликала Акка. Вона сиділа в своєму гнізді, а поряд з нею на купині сидів орел. Горго розповів, що літав в Гліммінгенський замок і поговорив з совами. І от що дізнався орел: не бути Нільсу людиною, поки хто-небудь з доброї волі не захоче стати таким самим маленьким, як він. Якщо знайдеться такий, хлопець повинен одразу ж вимовити заклинання:
Стань переді мною,
Як миша перед горою,
Як сніжинка перед тучею,
Як сходинка перед кручею,
Як перед місяцем зоря.
Бурум-шурум,
Крути-верти.
Хто ти? Хто я?
Був – я, став – ти.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ. УДАЧНИК І НЕВДАХА
Після перших же нічних заморозків Акка Кебнекайсе звеліла всім готуватися до відльоту. Тепер зграя була майже втричі більшою, ніж навесні. Двадцять два гусенятка мали здійснити свій перший переліт.
Удосвіта зграя покинула Сірі скелі. Попереду летіла Акка Кебнекайсе, а за нею двома рівними вервечками тяглася ціла зграя. Нільс, як завжди, сидів верхи на Мартінові. Юксі був усім невдоволений: у нього то крила втомилися, то їсти хотів.
Одна за одною залишалися позаду засніжені гори. Від Акки усі дізналися, що найвища гора називається Кебнекайсе. Нільс зрозумів, що Акка народилася тут, тому її називають Аккою Кебнекайсе.
Зграя летіла на південь тим самим шляхом, яким весною летіла на північ. Нільс бачив місце, де загубив черевичок, бачив сім'ю ведмедів, бачив Бронзового.
Нарешті зграя Акки Кебнекайсе влаштувала привал. Нільс сидів на узліссі, і раптом до нього прилетів Фумле-Друмле. Ворон сказав, що вже розвідав, як хлопчику стати таким, як колись. Нільс сказав, що вже знає як, але нема нікого, хто хотів би помінятися з ним місцями. Фумле-Друмле відповів, що знайшов когось, хто хоче.
Нільс сів на спину ворона, і вони полетіли до старовинного міста Упсала. Фумле-Друмле сів на дах, по якому вітер перекочував аркуш паперу. Через віконце маленької мансарди було видно кімнату. Біля столу сидів хлопець і пильно стежив за тим, як вітер шарпає папір.
А перед цим сталася одна історія, свідком якої був Фумле-Друмле. У цьому місті жили два студенти. Одному в усьому таланило, і його називали Удачником. А другий студент був відлюдько, непримітний, біда за ним так і ходила слідом. Називали його Невдахою. Одного разу, коли Удачник, готувався складати останній іспит, до нього прийшов Невдаха і приніс твір, над яким трудився п'ять років. Він не знав, що в нього вийшло, але хотів почути думку Удачника. Невдаха простягнув йому згорток і попередив, що це єдиний екземпляр. Удачник запевнив, що не загубить жодного аркуша.
Коли Невдаха пішов, Удачник почав читати. На першій сторінці великими літерами було виведено: "Історія міста Упсала". Удачник почав читати і забув про все на світі, бо написано було дуже добре. Тільки бій баштового годинника змусив Удачника пригадати, що йому пора збиратися на іспит. Та поки студент збирався, вітер відчинив вікно, переплутав, перемішав усі аркуші рукопису і поніс їх над дахом. Удачник зловив тільки дві або три сторінки. Раптом прямо проти його вікна на дах усівся ворон і закаркав. У невдачливого Удачника защеміло серце, адже ворон каркає не до добра.
На іспиті Удачник отримав двійку і прийшов додому. Невдаха вже чекав його біля воріт. Він запитав, чи Удачник не прочитав ще. Той відповів, що готувався до іспиту, адже не всі такі нероби, як Невдаха. Він навмисне сказав так грубо, щоб швидше позбутися товариша. Невдаха подумав, що твір ані на що годиться. Наступного дня він сказав Удачнику, що той може спалити або викинути твір, якщо він нікудишній. Удачник нічого не відповів, а сам каявся, що розгубив сторінки. Вдома Удачник сказав вголос, що почувається нещасним, і краще став би мухою, тільки б позбутися лиха.
От до цього хлопця і приніс Нільса ворон. Нільс розповів Удачнику про гнома і всі свої пригоди. Удачник сказав, що хотів би опинитися на місці Нільса.