Постовий кивнув на північ. Гренуй побіг до своєї повітки, взяв полотнину, горнятко з помадою, лопаточку, ножиці й гладенького дрючка з оливкового дерева та й вирушив негайно в путь, тільки не до Гренобля, а за вказівкою свого носа: на південь.
Гренуй швидко просувався вперед. Він майже наздогнав утікачів. Біля п'ятої пополудні Гренуй дістався до Напуля, зайшов до заїзду, попоїв і попросив дешевого нічлігу, сказавши, що він − помічник дубильника з Ніцци і їде до Марселя. Це означало, що переночувати він може й у хліві. Там він і ліг у кутку перепочити.
За дві години прибув Ріші з дочкою і служницею. Він видавав себе за дворянина із Кастеллани; завтра хотів переправитися на Лерінські острови. Хазяїн сказав, що у заїзді ночує лише підмайстер дубильника з Ніцци, але в хліві. Ріші пішов у хлів і побачив у кутку непоказного чоловіка, який міцно спав.
Повечеряв Ріші разом із дочкою в кімнаті. Він не пояснив їй удома мети й доцільності такої дивної подорожі, не зробив цього й зараз, хоч вона допитувалася. Після трапези вони зіграли кілька партій у карти. О дев'ятій Ріші провів Лору до її кімнати, що була навпроти його, й, поцілувавши на ніч, замкнув двері ззовні. Потім пішов спати сам. Без найменшого хвилювання Ріші заснув міцним сном і вперше спав так добре.
Тим часом Гренуй приготував усе для злочину. Він витяг полотнину, помаду з лопаточкою, потім розстелив полотнину на простирадлі, на якому досі лежав, і заходився намащувати її жиром. Потім склав полотнину намащеним досередини. Згорнувши її так, щоб можна було нести під пахвою, він засунув лопаточку, ножиці й дрючка з оливкового дерева собі за пояс і вислизнув надвір. Там він дістав драбину і пробрався до напіввідчиненого вікна дівчини. Він навіть радів, що випала нагода зібрати врожай запаху дівчини тут, у Напулі, бо в Грасі при заґратованих вікнах та суворій охороні будинку все було б значно складніше. Тут вона навіть спала сама.
Гренуй проник до кімнати. Удар був глухий і хрипкуватий. Гренуй відклав дрючка, розгорнув полотнину, розрізав нічну білизну, роздяг дівчину, схопив намащену полотнину й накинув на оголене тіло. Тоді перекотив його боком, обтяг донизу краї полотнини й старанно попідмощував їх під тіло. Тепер воно було замотане з ніг до голови. Лише волосся визирало, Гренуй обтяв його якнайкоротше й запакував у нічну сорочку. Зрештою накрив ще вільною пілкою полотна обстрижену голову. Потім він чекав, навіть їв печиво, яке Лора мала в кімнаті.
Через кілька годин Гренуй розгорнув полотно й здер його, неначе пластир, з мертвої. Жир легко відокремлювався від шкіри. Тільки в западинках тіла лишалося дещо, й він збирав його лопаточкою. Останні мазки помади Гренуй витер Лориною спідньою сорочкою, протер усе тіло з голови до ніг, старанно визбируючи рештки її аромату.
Він кинув спідню сорочку в ароматизовану полотнину, в якій вона жила й далі, туди ж поклав і нічну сорочку з волоссям і, скрутивши все в тугий пакунок, затиснув його під пахвою. Він не потрудився навіть прикрити труп. Драбиною він спустився на подвір'я і втік.
Пів години по тому наймичка розпалила на кухні вогонь. Коли, вийшовши з хати по дрова, вона помітила приставлену драбину, то була ще надто заспана й не звернула на це ніякої уваги.
Антуан Ріші прокинувсь о сьомій. Він уперше за кілька місяців чудово виспався. Чоловік пішов до кімнати доньки і постукав. Відповіді не було. Ріші посміхнувся. Він добре розумів, що вона ще спить. Він відімкнув двері і побачив Лору, яка лежала на ліжку гола, мертва, обстрижена і сліпучо-біла. Це було, немов у кошмарному сні, який він бачив позаминулої ночі в Грасі й був забув його, і зміст якого зараз блискавкою зринув із пам'яті.
Звістка про вбивство Лори Ріші швидко облетіла Грас та його довкілля. Люди налякалися і вночі не могли спати. Вдень майже ніхто не працював. Після вбивства почався розшук злочинця. Його бачили. Очевидно, то був отой дивакуватий підмайстер-дубильник, який тієї новомісячної ночі ночував у хліві заїзду Напуля, а наступного ранку безслідно зник. господар заїзду пам'ятав, що той незнайомець ходив якось незграбно, наче в нього була трохи кривувата нога. Озброєні цими доказами, два загони вершників прочісували дороги ополудні того самого дня. Було схоплено кількох підмайстрів-дубильників у Грасі, Опіо та Гурдоні, з яких один мав нещастя шкутильгати. Незважаючи на тверде алібі, потверджене багатьма свідками, його збиралися вже піддати катуванню, коли на десятий день службовець міської охорони розповів, що біля брами Кур якийсь чоловік розпитував про шлях, яким того ранку поїхав другий консул зі своїм почтом. Він також помітив, що цей чоловік помітно шкутильгав.
За годину по тому Гренуя заарештували. Господар заїзду з Напуля та його конюх, які перебували в Грасі для ідентифікації запідозрених, відразу признали підмайстра-дубильника, що ночував у них. У повітці Гренуя знайшли розрізану нічну білизну, спідню сорочку та руде волосся Лори Ріші. А коли розкопали долівку, з'явилися сукні та волосся й інших 24 дівчат. Знайшовся дрючок, яким жертви були вбиті, і полотняна мандрівна торба.
Наступного дня на соборному майдані, перед резиденцією судді були виставлені для загального огляду речові докази, − це була жахлива картина, бачити доряду двадцять п'ять убрань із двадцятьма п'ятьма куделями волосся, настромленими, мов опудала, на кийки. Люди вимагали жорстокої помсти. Гренуя негайно кинули до підземелля, щоб уникнути помсти від розлюченого натовпу.
На суді Гренуй лише повторював, що дівчата йому були потрібні, тому він їх і вбивав. Судді вважали його душевно хворим. Суд постановив, що Гренуй повинен бути виведеним до міської брами Кур і там, обличчям до неба, прив'язаним до дерев'яного хреста, отримати 12 ударів залізним прутом по живому тілі, які роздроблять йому суглоби рук, ніг, стегон та плечей, а потому висіти на хресті аж до смерті.
Перед катуванням Гренуй весь час спав. Тим часом майдан біля брами Кур готували для страти. Теслі будували ешафот, а кат, пан Папон, якому вже кілька років не доводилося ламати кістки жодного злочинця, замовив собі в коваля важкого чотиригранного залізного кийка й пішов з ним на різницю, щоб випробувати на тушах тварин свої удари.
Громадяни готувалися до події, як до величезного свята. Те, що в цей день ніхто не працюватиме, було само собою зрозуміло.
Антуан Ріші попросив віддати йому волосся та одяг своєї доньки. Він поніс їх до Лориної кімнати, поклав на доньчине ліжко і не залишав кімнати цілий день і цілу ніч. Ріші хотів бачити Гренуя тільки під час страти, коли той лежатиме на хресті і на нього впаде дванадцять ударів. А коли люди розійдуться, він вартуватиме, дивлячись йому в очі, поки ця гадина не здохне…
Страту було призначено на п'яту годину після обіду. Незабаром зібралося добрих 10 000 людей. Десь о третій з'явилися пан Папон та його помічники. Помічники внесли хрест. О четвертій почала заповнюватися трибуна. Можна було побачити багато шляхетних осіб. Ріші прийшов у всьому чорному. Останнім прийшов єпископ. Згодом приїхав парокінний візок − закритий екіпаж лейтенанта поліції. Звідси вийшли лейтенант поліції, за ним − офіцер охорони і, нарешті, Гренуй. На ньому був синій сюртук, біла сорочка, білі шовкові панчохи та чорні черевики з пряжками. Він не був зв'язаний. Ніхто не вів його за руку. Гренуй вийшов із карети, наче вільна людина.
І тоді сталося щось подібне до дива. Усі люди переймались непохитною вірою: людина в синьому сюртуці, яка щойно вийшла з карети, аж ніяк не може бути вбивцею. Їх охопило нездоланне почуття симпатії, ніжності, несамовитої закоханості, ще бозна-чого, можливо, навіть кохання до вбивці.
Офіцер охорони та лейтенант, усі почесні особи дали волю почуттям. Єпископ віддався релігійному екстазові. Люди дедалі безсоромніше віддавалися почуттям, викликаним з'явою Гренуя. Усі вважали чоловічка в синьому сюртуці найкращим, найпривабливішим і найдосконалішим створінням, яке тільки можна собі уявити. Зрештою планована страта найогиднішого злочинця свого часу перетворилася на найбільшу вакханалію. Усі злягалися з ким попало. Це було жахливо.
Гренуй стояв і посміхався, бо спромігся зробити себе улюбленцем світу. Так, він − Великий Гренуй. Він був справді таким, як колись у своїх самозакоханих фантазіях. У цю мить Гренуй переживав найбільший тріумф свого життя. І він видався йому жахливим, бо Гренуй не мав з того жодного задоволення. В ту мить, коли він вийшов із екіпажу на осяяну сонцем площу, із запахом парфумів, що збуджують людську любов, із запахом, над яким він працював протягом двох років, у ньому знову повстала вся огида до людей. Йому хотілося, щоб тепер вони його убили, як збиралися зробити. Раптом Ріші вискочив перед Гренуєм, припав до його грудей і, плачучи, шепотів: "Прости мені, мій сину, мій любий сину, прости мені!" Гренуй утратив свідомість і впав додолу.
Отямився Гренуй у ліжку Лори Ріші. Її реліквії, одяг та волосся, були прибрані. Антуан Ріші тримав Гренуєву руку в своїй і пестив її. Гренуй зустрівся з поглядом Ріші. В тому погляді світилася безмежна доброзичливість, ніжність, зворушливість і дурнувата любов. Ріші сказав, що муніципальна рада скасувала вирок, усі свідки зреклися показань. Гренуй може стати його сином і спадкоємцем.
Коли Ріші вийшов, Гренуй втік. Біля брами Кур він побачив тисячі сп'янілих, знесилених розпустою нічного свята тіл. Гренуй попростував на захід.
Мешканці Граса прокинулися в жахливому похміллі. Навіть того, хто не пив, мерзенно нудило, гнітило душу, а голова була важка, мов довбня. Вже в яскравому сонячному світлі порядні селяни шукали свій одяг, який позривали з себе в шалі оргії, доброчесні господині розшукували своїх чоловіків і дітей, зовсім чужі люди з огидою вибиралися з найінтимніших обіймів, знайомі, сусіди, одружені чоловіки й жінки раптом підводилися, неприємно вражені одне перед одним своєю голотою.
Багато людей тієї ж миті стерли це все зі своєї пам'яті. Після того всі стали сором'язливі, бо почували себе винними. Здається, ще ніколи не було більшої згоди й порозуміння між городянами Граса, ніж тепер. Запанували мир і спокій.
Вже по обіді відбулося засідання Муніципальної ради, де вирішили негайно прибрати трибуну й ешафот.