При в՚їзді в місто народ зустрів короля привітальними криками, молитвами, ласкавими словами і всіма знаками щирої любові. Король виглядав щасливим. На розі Фенчерч-Стріт гарненька дитина привітала його віршами, які юрба у захваті одностайно підхопила. Серед людей Том побачив своїх колишніх двох друзів і подумав, що було б, якби вони його впізнали.
Народ раз у раз кричав: "Милості! Милості!", і Том кидав у юрбу цілі жмені новеньких блискучих монет. Урочиста процесія посувалася вперед, переходячи з-під одної тріумфальної арки до другої. Щоки мнимого короля пашіли від хвилювання, очі іскрилися, він упивався своїм щастям. І несподівано, саме в ту хвилину, як він підняв руку, щоб кинути народові жменю монет, він угледів серед юрби свою маму. Вона пробралася крізь натовп і обхопила його ногу, вкрила її поцілунками і, примовляючи: "Сину мій, любий мій!" підняла до нього осяяне любов՚ю й радістю обличчя. У ту ж секунду один з королівських охоронників з прокльоном відтяг її геть і дужою рукою відкинув назад у натовп. Побачивши, як грубо й жорстоко обійшлися з його матір՚ю, Том аж скривився з болю. Йомувраз стало соромно за себе. І цей сором спопелив його гордість, висушив усю радість краденої могутності, його велич здалась йому нікчемною.
А процесія йшла і йшла. Тепер Томові Кенті до всього було байдуже. Він їхав з похиленою головою й відсутнім поглядом. Лорд-протектор помітив це і зразу здогадався, що це через ту божевільну жінку. Лорд сказав Тому, що у його сумному вигляді народ вбачає недобрий знак, тому треба розсіяти тривожні сумніви підданців. Том знову усміхався і сипав монетами, але все одно був сумним. Тоді лорд сказав: "Щоб вона згинула, ця злиденна жебрачка! Це вона засмутила вашу величність". Король сказав, що то була його мати. Тоді лорд подумав, що король знову збожеволів.
ДЕНЬ КОРОНАЦІЇ
Вернімося трохи назад. У Вестмінстерському абатстві зібралося дуже багато людей, які були ладні просидіти на місці сім-вісім годин, аби тільки побачити коронування короля. На помості уже стояв трон і все, що було потрібне для коронування. Пізніше почали з'являтися усі вельможі – переси, які утворили живий райдужний квітник, усіяний брильянтовими іскрами. Потім гримнули гармати, сповіщаючи про прибуття королівської процесії. Радість охопила стомлених чеканням людей. Всі знали, що доведеться ще пождати трохи, бо король мусить одягтися й підготуватися, але поки що можна було приємно розважитися розгляданням перів королівства.
Нарешті гримнула урочиста музика, і Том Кенті в довгій парчевій мантії з՚явився в дверях. Всі повставали, і почалось коронування. Абатство сповнилося звуками урочистого гімна, і Тома підвели до трону. Один по одному відбувалися освячені старовиною ритуали. Але що ближче надходив кінець церемонії, то блідішим ставав Том Кенті і дедалі страшніший розпач стискав його сповнену каяттям душу. Аж от архієпіскоп Кентерберійський взяв з подушки корону Англії і підняв над головою тремтячого Тома. В ту мить всі пери й переси узяли свої коронки, піднесли їх угору і завмерли.
Раптом у цю мить хлопець з непокритою головою, у стареньких черевиках і в простенькій та ще й подертій одежі вибіг на середину і сказав: "Забороняю класти корону Англії на голову цього злочинця! Я – король!" Вмить хлопця схопило кілька рук. Але Том Кенті наказав відпустити хлопця. Маленький обірванець за якусь хвилину опинився на помості. Том радісно кинувся йому назустріч і, упавши на коліна, попросив його прийняти корону і його вірність.
Лорд-протектор раптом помітив, що обидва хлопці дуже схожі. Те ж саме сталося і з усіма сановниками. Герцог став розпитувати хлопця в лахмітті про королівський двір, про покійного короля, про принца та принцес, і той відповідав на все, не запинаючись, цілком правильно. Він точно описав парадні покої в палаці, апартаменти покійного короля й принца Уельського. Та протектор сказав, що це ще не докази, і спитав хлопця, де лежить велика державна печатка. Це питання мало розв'язати усю цю незрозумілу ситуації, бо печатки й досі не знайшли. Тоді Едуард сказав мілорду Сент-Джону про потану схованку у своєму кабінеті. Там і мала бути печатка. Мілорд побіг у кімнату, але повернувся без печатки, бо її у схованці не було.
Лорд-протектор люто крикнув, щоб хлопця прогнали, але Том Кенті владно спинив вартових. Він почув, що печатка – це масивне золоте кружало, і раптом згадав, де вона лежить, тільки це не він перший поклав її туди, а Едуард. Том та Едуард почали згадувати той день, коли вони обмінялися одягом. Хлопці задали, що коли Едуард побіг сварити солдата, який ушкодив руку Тома, то схопив у руку печатку і поставив її у рукавицю міланського панцира, що висіла на стіні. Саме тепер Едуард пригадав, що поклав печатку туди. Мілорд Сект-Джон побіг у палац і дійсно знайшов там велику державну печатку. Розлігся оглушливий крик: "Хай живе справжній король!" Кілька хвилин собор дрижав від привітальних криків і громової музики. Потім Том сказав Едуарду, щоб забирав свої шати, а йому віддав лахміття. Лорд-протектор, дядько Едуарда, уже хотів вкинути Тома у Тауер, але справжній король не дозволив. Він ще й відібрав від дядька гучний титул. Після такої догани його світлість герцог Сомерсетський вирішив, що краще відійти трохи назад. А король повернувся до Тома і спитав, як він здогадався про печатку. Том відповів, що просто не знав, що це печатка, аж тепер зрозумів. А використовував її час від часу для лущення горіхів. Навколо розлігся вибух реготу, З Тома зняли розкішну мантію й накинули її на плечі королеві, прикривши його лахміття. Справжнього короля помазали миром і на голову йому поклали корону.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЕДУАРД – КОРОЛЬ
Тим часом Майлз Гендон був на Лондонському мосту. Злодюжки геть вичистили йому кишені. Та те йому було байдуже, аби тільки знайти свого хлопчика, і більше вже вони ніколи не розлучаться.
Цілими годинами блукав Майлз по брудних задвірках Лондона. Він дійшов до Вестмінстерського абатства, але хлопця ніде не було, і Майлз пішов аж за місто. Чоловік був голодний і мріяв добратися до старого Гемфрі Марлоу й позичити в нього трохи грошей, а потім буде видно.
Наступного дня він підійшов до палацу, шукаючи Марлоу; про те, щоб пробратися самому в палац, звичайно, нічого було й думати. Аж от повз нього пройшов паж для биття і впізнав бродягу, якого так хоче знайти король. Паж заговорив з Майлзом. Чоловік запитав про Гемфрі Марлоу. Хлопець здригнувся з несподіванки, бо Гемфі був його покійним батьком. Паж вирішив піти доповісти про цього дивного чоловіка і пішов. А Майлз став чекати у ніші в палацовій стіні. Та недовго він там чекав, бо був заарештований, як підозріла особа, що вешталася коло палацу. У Майлза нічого не знайшли, крім запечатаного листа, якого написав Едуард ще в Гендонському палаці. "Ще новий претендент на престол!" – вигукнув офіцер, прочитавши листа. Тоді офіцер заніс лист до короля, а коли повернувся, звільним Майлза і повів до короля.
І от Майлза привели до Едуарда. Гендон був просто вражений і вигукнув: "Як, володар царства Мрій і Тіней на троні!" Раптом у нього в голові майнула блискуча думка. Він підійшов до стіни, взяв стілець і сів посеред залу. Присутні у залі гнівно зашепотіли, а хтось сказав Майлзу, як він сміє сидіти у присутності короля. Король сказав, що Майлз має на це право. Вражена юрба придворних відлинула назад. А король казав далі, що перед ним Майлз Гендон, який врятував його життя і визволив свого короля від канчуків та ганьби, взявши їх на себе. Король підніс Майлза до гідності пера Англії, графа Кентського, й наділив золотом і землями.
За п՚ять хвилин до того в зал увійшли дві особи, що спізнилися на коронацію. То були сер Г՚ю і леді Едіт. Але новий пер Англії, граф Кентський, не помічав їх. Він усе ще дивився на короля, а потім став на коліна і, поклавши руки в долоні королеві, заприсягнув йому на вірність і подякував за титули та маєтки. Потім він підвівся й шанобливо відійшов убік.
Тимчасом король помітив сера Г՚ю і наказав позбавити цього розбійника вкрадених титулів та маєтностей і ув՚язнити. Колишнього сера Г՚ю забрали.
Потім перед королем з'явився Том Кенті в химерному, але багатому вбранні. Король сказав Тому, що той правив державою лагідно й милосердно. Тепер король пообіцяв, що подбає про матір і сестер Тома, а батька присудить до шибениці, якщо Том побажає. Том відтепер мав посісти почесне місце серед вихователів. По цій химерній одежі його всі мали пізнавати і віддавати належні почесті. Тому було подаровано почесний титул королівського вихованця. Сповнений щастя й гордості, Том Кенті побіг до своєї матері, щоб розповісти їй і сестрам усе, що трапилося.
ПРАВОСУДДЯ І ВІДПЛАТА
Г՚ю Гендон признався, що Едіт зреклася Майлза з його наказу, бо він погрозив, що вб՚є брата. Майлз і леді Едіт не схотіли свідчити проти Г'ю, тож злочинець утік на континент, де незабаром помер, і тоді Майлз одружився з Едіт.
Король розшукав фермера, якого колись затаврували й продали в неволю, велів кинути злочинну зграю "Буяна" і дав йому можливість жити в достатках.
Едуард випустив з тюрми старого законника і зняв накладений на нього штраф. Подбав про дочок нещасних баптисток, яких спалили на вогнищі, і суворо покарав поліцая, який незаслужено відшмагав канчуками сера Майлза Гендона. Король визволив від шибениці хлопця, який піймав заблудлого сокола, і жінку, яка вкрала у ткача шматок полотна, але вже не встиг врятувати чоловіка, засудженого на смерть за те, що він убив оленя в королівському лісі. Король дарував велику ласку судді, що зглянувся на нього, коли його обвинуватили в крадіжці.
Майлз Гендон і Том Кенті лишилися улюбленцями короля на все його недовге царювання і щиро сумували за ним, коли він умер. Славний граф Кентський був надто делікатний, щоб зловживати своїм привілеєм. Але все ж він скористався з нього двічі після того випадку, про який ми вже знаємо: один раз при вступі на престол королеви Марії, а вдруге під час вступу на трон королеви Елізабет.
Том Кенті дожив до глибокої старості.