Сховавшись так, що видко було самі вуха, він перестав гарчати й тільки терся й тиснувся до Скотта.
Якось увечері, невдовзі після свого повернення, Скотт грав з Меттом у крибедж. Раптом вони почули, що Біле Ікло когось зловив надворі. Виявилося, що це Красень Сміт, який прийшов зі сталевим ланцюгом і дрючком, щоб викрасти собаку. Чоловіки мовчки відправили Сміта геть.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА П'ЯТА
ПРИРУЧЕНИЙ
Розділ І
ДАЛЕКА ДОРОГА
Відон Скотт збирався виїжджати додому у Каліфорнію. Біле Ікло відчував від'їзд і скиглів. Метт дивувався, звідки собака знає, що Скотт їде. А потім настав день, коли крізь відчинені двері Біле Ікло побачив фатальну валізу. Уночі собака вив. Він відмовлявся від їжі, і Метт розповів про це Скотту.
Метт і Скотт перед тим, як іти до пароплава, замкнули Білого Ікла у хаті. "Аврора" була першим весняним пароплавом, що рушав із Клондайку. На палубах було повнісінько шукачів золота, Скотт стояв коло трапа й прощався з Меттом, що мав уже сходити на берег. Аж раптом рука Меттова так і застигла в Скоттовій руці, а очі його прикувало щось у глибині палуби. Скотт озирнувся. За кілька кроків сидів Біле Ікло й жалібно дивився на них. Чоловіки здогадалися, що собака вибив вікно і втік. Скотт розчулився і забрав Білого Ікла з собою.
Розділ II
ПІВДЕННИЙ РАЙ
Біле Ікло зійшов з пароплава в Сан-Франциско. Потім вони поїхали поїздом, а коли вийшли, перед Білим Іклом розлігся привітний, веселий край, залитий сонцем, повний тиші й спокою. По Скотта приїхав екіпаж, з якого вийшли чоловік і жінка. Жінка простягла руку й обхопила його за шию. Біле Ікло почав гарчати, бо вважав жінку ворогом.
Біле Ікло побіг за екіпажем, і невдовзі вони прибули до будинку, який стояв на рівнині. Тільки-но екіпаж завернув за браму, як на Білого Ікла налетіла вівчарка. Це була самиця, а закон його породи не дозволяв йому нападати на самиць. Для неї Біле Ікло був вовк, цей прадавній хижак, що грабував і жер отари ще за тих далеких часів, коли її предки вперше почали їх стерегти й пасти. Її кликали Коллі, і вона все не давала Білому Іклу бігти. Оббігши з Коллі круг будинку до під'їзду, Біле Ікло побачив, що екіпаж уже спинився, і хазяїн саме виходить з нього. У цю мить він раптом усвідомив, що на нього хтось набігає збоку. Це був хорт Дік. Біле Ікло мало не загриз його, але Коллі урятувала собаку. Вона наскочила на Білого Ікла в останню мить, як він от-от мав схопити собаку за горло. За хвильку надбіг хазяїн і схопив його, а батько хазяїна відкликав своїх собак.
З будинку вийшли дві жінки й обняли Відона Скотта. Біле Ікло, хоч і досі вважав такий вчинок за прояв ворожості, уже призвичаювався до нього, бо й цього разу нічого поганого не сталося хазяїнові.
Білого Ікла мусили взяти в будинок, бо Дік і Коллі не мали спокою. У кімнаті він уважно обдивився, чи не криється де якась небезпека. А тоді із задоволеним гарчанням ліг біля ніг хазяїна, ладен щомиті скочити й битись на смерть.
Розділ III
БОГОВІ ВОЛОДІННЯ
Минуло небагато часу, і тут, у Сьєрра-Вісті, – так звався богів маєток, – він став почуватися як удома. Дік згодом спокійно поставився до нової істоти в маєтку. Інакше велося з Коллі. Признавши Білого Ікла, оскільки така була воля богів, вона, одначе, не могла зовсім його не займати. У ній говорили невиразні спогади про всі ті злочини, які вчинили його предки проти її предків.
Сьєрра-Віста була далеко більша за вігвам Сивого Бобра, і тут жило дуже багато людей. Був суддя Скотт з дружиною і дві сестри хазяїна, Бет і Мері; була його дружина Еліс і двоє маленьких його дітей, Відон і Мод, чотирьох та шести років. Біле Ікло не любив дітей. Він добре затямив дитячу жорстокість і тиранію, з якими зіткнувся в індіанських селищах. Та Відон примирив собаку зі своїми дітьми, які могли навіть гладити Біле Ікло.
Після дітей найбільше уваги Біле Ікло приділяв судді Скоттові – батькові Відона. На це були дві ймовірні причини. По-перше, суддю, здається, дуже цінував хазяїн, а по-друге – він був стриманий у своїх почуттях. Коли суддя сидів на широкій веранді й читав газету, Біле Ікло любив лежати біля його ніг. Час від часу суддя нагороджував собаку поглядом або словом, ненав'язливо показуючи, що він знає про його присутність. Тільки це траплялося тоді, коли хазяїна не було вдома, бо щойно він з'являвся, як усе інше переставало існувати для Білого Ікла.
Проходжуючись якось уранці, Біле Ікло знайшов курча, що втекло, мабуть, з курника. Собака з'їв його. Пізніше, уже вдень, біля стайні він наскочив знову на курча. Якийсь стайничий кинувся відбирати. Не розуміючи як слід, що то за звір Біле Ікло, він захопив тільки маленького батога. Після першого ж удару Біле Ікло покинув курча й розпанахав руку стайничого. На щастя, з'явилася Коллі й врятувала чоловіка.
Після цього випадку Скотт вирішив навчити Білого Ікла не займати курей. Але для цього треба зловити його на гарячому. За два дні така нагода приспіла: Біле Ікло заліз через дах у курник і задушив 50 сніжно-білих леггорнів. Тоді хазяїн насварив його, тицьнув його носом у зарізані кури і вдарив кулаком. Більше вже ніколи Біле Ікло не чинив набігів на курник.
По дорозі в місто, на перехресті, стояла закусочна. Тут завше вешталося троє собак, що завели собі звичай кидатись на Білого Ікла, коли він пробігав повз них. Так тяглося доволі довго. Люди, що сиділи в закладі, під'юджували собак проти Білого Ікла, а раз то й відверто нацькували їх на нього. Тоді Відон зупинив коні і наказав Білому Іклу помститися. За кілька хвилин двоє собак уже конали на дорозі, а третій чимдуж тікав. Серед поля Біле Ікло наздогнав його й загриз. Слава про Білого Ікла розійшлася скрізь по долині, і люди самі гляділися, щоб їхні собаки не чіпали вовка-бійця.
Розділ IV
ПОКЛИК КРОВІ
Минали місяці за місяцями. Їжі на Півдні було досхочу, роботи ніякісінької, Біле Ікло розкошував і був щасливий. Єдиною прикрістю його теперішнього життя була Коллі. Вона не давала йому й хвилини спокою.
Біле Ікло завжди був дуже чутливий до сміху і часом просто скаженів від нього, проте на хазяїна він не міг гніватись. Якось Скотт добродушно сміявся з Білого Ікла. Сердитись собака не міг, тому прибрав поважного вигляду, а потім щелепи йому розтулились, горішня губа піднялась угору і в очах з'явився сміхотливий вираз. Так Біле Ікло навчився сміятись.
Навчився він також і гратися з хазяїном. Він дозволяв себе перекидати, качати по землі й витворяти всякі штуки. При цьому він удавав, ніби гнівається, наїжувався, сердито гарчав і так хижо клацав зубами, наче й справді мав найчорніші заміри. Нікому більше він не дозволяв так із собою гратися.
Відон Скотт часто їздив верхи, і Біле Ікло вважав за свій обов'язок завжди бігти з ним. Завдяки цим поїздкам Біле Ікло осягнув ще один спосіб виявляти свої почуття. Вперше тоді, коли хазяїн саме хотів навчити свого породистого баского коня, щоб, сидячи у сідлі, можна було відчинити й зачиняти хвіртку. Кілька разів хазяїн пробував це зробити, але кінь усе лякався, кидався назад і вбік. Потім став дибки. Хазяїн острогами примусив його стати рівно; тоді кінь почав хвицатися задніми ногами. Біле Ікло не витримав, підскочив наперед коня й сердито на нього загавкав. Після того він часто пробував знову загавкати, і хазяїн заохочував його, але все даремно.
Загавкав він ще тільки один раз, та й то, коли хазяїна з ним не було. Бо якось у полі Відон вилетів із сідла, впав і зламав собі ногу. Біле Ікло побіг додому і схопив дружину хазяїна за одяг, тягнучи кудись. Всі звернули увагу на дивну поведінку Білого Ікла. Він перестав гарчати й, підвівши голову, пильно дивився на людей. Горло йому судомно стискалося, але жодного звуку не вийшло з нього. Усе його тіло напружилось так, ніби він хотів щось сказати й не міг. Він голосно загавкав, і дружина здогадалася, що з Відоном щось трапилося. Усі скочили на ноги, і Біле Ікло повів їх до хазяїна.
Одного дня Коллі повела його за собою далеко в поле, а там і в ліс. Це було пополудні, коли Відон Скотт мав звичай їздити верхи, але цього разу Біле Ікло вибрав Коллі. Цього дня хазяїн їздив сам, а там далеко в лісі гасали Коллі й Біле Ікло, – так само, як багато років тому гасали Кічі й Одноокий.
Розділ V
ПРИСПАНИЙ ВОВК
Саме о цій порі в газетах з'явилося повідомлення про відважну втечу одного в'язня із сан-квентінської тюрми. В'язень цей був страшний злочинець. Звали його Джимм Голл. Він був людина, а заразом і страховище, і то таке жахливе, яке може з'явитися тільки в хворобливій уяві. І ось одної ночі він утік. Забравши зброю забитих тюремників, він утік у гори, переслідуваний організованою силою суспільства. Величезну суму золотом обіцяно за його голову. Пожадливі фермери полювали на нього з рушницями.
Тим часом у Сьєрра-Вісті також читали газети, але не так із цікавістю, як із тривогою. Жінки були налякані. Суддя Скотт глузував з них і жартував, хоч і не дуже мав на те підстави. Річ у тім, що якраз коли він мав іти у відставку, перед ним стояв у суді Джим Голл, і саме суддя Скотт ухвалив йому останній вирок. Тоді ж таки, в суді, привселюдно Джим Голл погрозився, що настане день, коли він помститься на судді за цей вирок.
Того разу справедливість була на боці Джима Голла. Він не був винен у злочині, який йому просто "пришили". А що він вже двічі давніше був засуджений, то суддя вліпив йому 50 років ув'язнення. Суддя Скотт не знав усієї суті справи, він і гадки не мав, що бере участь у змові поліції, що свідчення були неправдиві й перекручені і що Джим Голл зовсім не винен у тому злочині, який йому накинули.
Про все те Біле Ікло, звісно, нічого не знав. Але між ним і Еліс, дружиною хазяїна, існувала змова. Щовечора, після того, як усі мешканці Сьєрра-Вісти розходилися спати, вона впускала його у великий передпокій. А що Біле Ікло не був кімнатний собака і в домі спати йому не дозволялося, то вона раненько вставала й випускала його надвір, перш ніж хтось прокинеться.
Однієї ночі, коли весь дім міцно спав, Біле Ікло раптом прокинувся і відчув присутність чужого бога, а незабаром почув і рухи його. Біле Ікло не зняв крику, він не мав такого звичаю.