Співробітники диктували гидкими від поспіху голосами. Коридором ходив редакційний поет. Він плутався під ногами і просив 10 копійок на трамвай. Шукаючи цієї суми, він забрів у відділ робкорів. Поет врешті-решт перекочував до контори. Там комсомолець Авдотьєв запропонував йому вступити до гуртка автомобілістів. Авдотьєв вірив у перемогу автомобільної ідеї. У секретаріаті він повів боротьбу тихою сапою. Це і стало на перешкоді секретареві дочитати передовицю. Авдотьєв просив секретаря дати 500 карбованців, за які купили би машину, відремонтували, і нею їздили би усі по черзі, куди завгодно. Секретар подумав і відмовився.
Авдотьєв підходив до кожного столу – повторював свої запальні промови. Автомобільна ідея гасла й починала чадити. Нарешті найшовся піонер нового задуму – Персицький. Він вислухав Авдотьєва, і вони почали новий обхід. Персицький говорив, що грошей навіть не треба, бо Авдотьєв має позику двадцять сьомого року, тому з облігацій збиреться капітал, і на серпень вони зможуть купити автомобіль.
Кожний держатель облігації в глибині душі не вірить у можливості виграшу. Зате він дуже ревниво ставиться до облігацій своїх сусід і знайомих. Тим-то надії на виграш сусіда по редакції непоборно штовхали держателя облігацій в лоно нового клубу. Бентежило тільки одне, що жодна облігація не виграє. Але це чомусь здавалось малоймовірним, і, крім того, автомобільний клуб нічого не втрачав. 20 чоловік набралось за 5 хвилин. Коли справу було увінчано, прийшов секретар, що почув про привабні перспективи автомобільного клубу. Він і сам вже хотів записатися, та йому відмовили. Коли він виходив, красень з черкеським лицем, запитав його в коридорі, де тут редакція газети "Верстат". Це був великий комбінатор.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XXV
РОЗМОВА З ГОЛИМ ІНЖЕНЕРОМ
Перед появою Остапа Бендера в редакції сталася ціла низка подій неабиякої ваги. Не заставши Ернеста Павловича вдень (квартира була замкнена, і хазяїн, мабуть, був на службі), великий комбінатор вирішив зайти до нього пізніше, а поки що походжав містом.
У місті Остапові довелося затриматись години на дві для підпису невеликого протоколу. На Театральному майдані великий комбінатор попав під коня: зовсім несподівано на нього налетів кінь і штовхнув кістлявими грудьми. Бендер упав, обливаючись потом. Було дуже жарко. Білий кінь голосно просив пробачення. Остап жваво зірвався на ноги. Його могутнє тіло не зазнало ніяких пошкоджень. Тим більше причин і можливостей для скандалу. Остап перевальцем підійшов до збентеженого дідка візника і гупнув його кулаком по ватній спині. Дідок терпляче зніс кару. Прибіг міліціонер. Остап вимагав протокол і таки домігся. Він підписав його, і в цей момент надбіг репортер Персицький. Він акуратно записав у блокнот прізвище й ім'я потерпілого і подався далі.
Остап пішов до Щукіна знову. Там він побачив голого чоловіка, вкритого білими лишаями. Щукін сидів прямо на кахляних плитах, схопившись за голову і розхитуючись. Навколо голого стояла вода, що виливалася в щілину квартирних дверей. Чоловік стогнав і промимрив щось про ключ. Остап про все здогадався і мало не впав за поруччя від реготу. Намагаючись не замаститись об голого, Остап підійшов до дверей, сунув у щілину американського замка довгий жовтий ніготь великого пальця і обережно відчинив двері. Голий з радісним виттям вбіг у затоплену квартиру. Щукін був щасливий. Остап сів на стілець, а потім сказав, що його прислала Елочка саме по цей стілець. Вона ніби-то говорила, що стілець потрібен для пари, а вона збирається прислати крісло. Ернест Павлович дозволив забрати стілець. Колишньому студентові Іванопуло був подарований іще один стілець. А Остапа турбувала доля стільця, що відплив у глибину товарного двора Жовтневого вокзалу. Думки про цей стілець були неприємні і навівали важкі сумніви.
Коли Іполит вернувся без стільці, Остап був злий. Він сказав, що від усієї суми, яку вони отримають з діамантів, Іполиту дістанеться лише двадцять тисяч. Вороб'янінов мусив згодитися. Невимовний страх почував Іполит Матвійович. Все лякало його. Його несло в одкрите море пригод.
РОЗДІЛ XXVI
ДВА ВІЗИТИ
Авессалом Ізнуренков був у стані вічного неспокою. Він рухав повними ніжками, крутив голеним підборіддячком, раз у раз охав і виробляв волохатими руками такі жести, немов робив гімнастику на резинках. Суть його життя і діяльності полягала в тім, що він органічно не міг узятись до якої-небудь справи, речі або думки більш ніж на хвилину.
Ізнуренков бігав по кімнаті, і печаті на меблях тряслись. На стільці сиділа сміхотлива дівчина з передмістя. Чоловік говорив їй компліменти, показував кота, що жив у квартирі. Потік компліментів урвала несподівана поява Остапа, який крутив у руках шматок паперу. Авессалом намагався вгадати, які саме претензії зараз поставлять йому: чи штраф, чи повістка, чи ще щось. Остап сказав, що прийшов вивозити меблі, і кинувся до стільця. Дівчина мусила звільнити стілець.
Ізнуренков кружляв навколо Остапа, наче бджола, намагався не віддати стільця. Таким маніром обидва опинились на вулиці. Авессалом Володимирович біг за стільцем аж до рогу. Та коли побачив горобців, що стрибали навколо купи гною, захопився новою темою, весело повернув назад і вистрибом побіг додому. Про стілець він згадав тільки дома, заставши дівчину на ногах посеред кімнати.
Після розшиву стільця Іполит Матвійович засумував, та Остап сказав, що шанси щораз збільшуються. Іполит розповів Остапу, що про нього написали в газеті "Верстат", як Остап попав під коня. Остапа обурило, що про нього написали: "Потерпілий відбувся легким переляком", адже він зовсім не перелякався. Остап знайшов привід для візиту до редакції.
Остап опинився у редакції, і саме в редактора був стілець. Остап поговорив з ним про наклеп і побачив на дверях американський замок. Редактор сказав, що спростувань до такого дрібного оголошення давати не буде. Та Остапу було однаково, бо він уже побачив усе, що йому було треба.
РОЗДІЛ XXVII
ДИВОВИЖНИЙ БУПРІВСЬКИЙ КОШИК
Старгородська філія "Меча і рала" разом з молодцями з "Швидкоупаку" вишикувалась у довжелезну чергу біля борошенної крамниці "Хлібопродукту". Перехожі дивувалися, чому така черга. Полєсов говорив усім, що в місті мало запасів. Довівши Полєсову, що борошна в місті скільки завгодно і що нема чого зчиняти паніку, громадяни бігли додому, брали всю готівку і приєднувались до борошняної черги. Молодці з "Швидкоупаку", закупивши все борошно в крамниці, перейшли на бакалію. За три дні Старгород був охоплений продовольчою і товаровою кризою.
Альхен, Сашхен та усі їхні брати теж стояли в чергах. Альхен пристосував Пашу для переносу скупленого на привозний ринок, де вони все перепродували.
Полєсов стояв у чергах головним чином з принципу. Грошей у нього не було, і купити він однаково нічого не міг. Він кочував з черги в чергу, прислухався до розмов, робив ущипливі зауваження, недвозначно задирав брови і пророкував. Наслідком його недомовок було те, що місто сповнили чутки про приїзд якоїсь з Мечі і Уралу підпільної організації.
Думка про те, що він належить до таємної громади, не давала Кислярському спокою, він боявся. Голова біржового комітету вирішив, що тільки щиросерде признання може скоротити йому строк перебування в тюрмі. Тому він поросив дружину зібрати йому білизну. У Кислярського був спеціальний бупрівський універсальний кошик, який міг бути ліжком, столиком, шафою. Дружина поклала в цей універсальний кошик холодну вечерю і свіжу білизну, і Кислярський пішов признаватися у "Мечі і ралі". Про це дізнався Полєсов і побіг до Дядьєва та розповів, що Кислярський провокатор.
Дядьєв поцілував дружину і стрімголов вибіг на вулицю. Віктор Михайлович побіг до Владі з Нікешею.
Тим часом громадянин Кислярський, повагом прогулюючись, наближався до губпрокуратури. Він ще зайшов у кондитерську перекусити, а коли прийшов у губпрокуратуру, там уже "признавалися" Дядьєв, Полєсов, Владя й Нікеша. Через 20 хвилин привезли Чарушникова, який насамперед заявив, що нікого з присутніх у кабінеті ніколи в житті не бачив. Слідом за цим, не зробивши ніякої паузи, Чарушников доніс на Олену Станіславівну.
Мадам Грицацуєва-Бендер за час кризи встигла зробити запас харчових продуктів і товарів для своєї крамнички щонайменше на 4 місяці. Заспокоївшись, вона знову засумувала за молодим чоловіком. Візит до ворожки не дав заспокоєння. Олена Станіславівна, стурбована зникненням усього старгородського ареопагу, метала карти з обурливою недбалістю. До прийшли агенти і повели віщунку до прокурора. Грицацуєва залишилась з папугою на самоті. Птах почав говорити: "Дожили!". Мадам Грицацуєва-Бендер, пройнята страхом, кинулась до дверей. Навздогін їй полилася запальна, безладна мова. Древній птах був так вражений візитом агентів і підконвойною мандрівкою господині в казенний дім, що почав викрикувати всі знайомі йому слова.
Вдова прибігла додому, де на неї чекав Варфоломійович. Він знайшов об'яву в московській газеті, де йшлося про наїзд коня на Остапа. Взявши 5 карбованців за послугу, Варфоломій віддав газетну вирізку втішеній мадам.
Тим часом панотець Федір шукав стільці. Він приїхав до Ростова, але довідався, що Брунс поїхав минулого року на службу в Азнафту. Тому панотець просив дружину в листах добути ще грошей і всім брехати, що він поїхав у справах у Воронеж.
РОЗДІЛ XXVIII
КУРОЧКА І ТИХООКЕАНСЬКИЙ ПІВНИЧОК
Репортер Персицький саме працював, коли до нього прийшла Грицацуєва. Вона просила адресу Остапа, та Персицький не мав ніякої адреси. Вдова не відставала, Персицький не знав, як її спекатися, тому відправив до якогось співробітника. Мадам Грицацуєва рушила коридором. Коридори Будинку народів були такі довгі й вузькі, що відвідувачі, ідучи ними, мимохіть наддавали ходи. Йдучи коридорами, вона побачила Остапа. У план технічного керівника не входила зустріч з коханою. Вгледівши вдовицю, Бендер кинувся тікати. Вдова побігла за ним.
Грицацуєва попала на площадку внутрішніх сходів. Там було темно, але вдова подолала страх, збігла вниз і смикнула скляні двері.