Будь ласка, тримай себе в руках", — сказала Дейзі. Том сказав, що не може дивитися, як містер Казна-Хто-Казна-Звідки залицяється до його дружини. Гетсбі уже хотів щось сказати, але Дейзі запропонувала їхати додому. "Ваша дружина вас не кохає, — сказав Гетсбі. — I ніколи не кохала. Вона кохає мене". "Ви збожеволіли!" — вигукнув Том. "Вона пішла за вас тільки тому, що я був бідний і вона втомилася чекати. Це була жахлива помилка, та все одно вона ніколи не кохала нікого, крім мене!" — кричав Гетсбі. Нік з Джордан спробували були піти, але Том і Гетсбі почали навперебій, один від одного наполегливіше, вимагати, щоб вони залишилися, мовби даючи зрозуміти, що їм нема чого приховувати. Гетсбі говорив, що Дейзі кохає його. Том говорив, що вона кохає його. "Я не святий, буває, що й побавлюся трошки, й попустую, але врешті я завжди повертаюся до Дейзі й кохаю тільки її одну", — говорив він. "Який же ти гидкий", — сказала Дейзі. Нарешті, вона сказала, що дійсно не кохає Тома, хоч колись і кохала. Том почав кричати, що його з Дейзі багато чого зв'язує. Потім почав розпитувати Гетсбі, хто він власне такий. Том сказав, що знає, що Гетсбі належить до кодла Мейєра Вольфсгайма, що в своїх "аптеках" у завулках Нью-Йорка й Чікаго продає самогон, що Гетсбі – бутлегер. "Ну й що з того? — чемно сказав Гетсбі. — Ваш приятель Уолтер Чейз, наприклад, не погребував пристати до нашого діла". "А ви його за це продали, так? Самі вийшли сухими з води, а він відсидів за вас місяць у в'язниці в Нью-Джерсі. Боже! Почули б ви, що він про вас каже!" — говорив Том. "Друже, він прийшов до нас без цента в кишені. I ладен був на все, аби хоч трохи заробити", — відповів Гетсбі.
Гетсбі схвильовано заговорив, звертаючись до Дейзі, заперечуючи геть усе, захищаючи своє ім'я від звинувачень, навіть не висловлених. Але з кожним його словом вона дедалі більше замикалася в собі, і врешті він замовк. Нажахані очі Дейзі говорили, що вона зреклася всіх своїх намірів, що мужність покинула її. Вона попросила Тома, щоб вони поїхали додому. Том сказав їй, щоб їхала з Гетсбі – він їй уже не докучатиме, бо зрозумів, що хотів стрибнути вище голови. Гетсбі і Дейзі поїхали. Нік раптом згадав, що йому сьогодні виповнилося 30 років і вирішив випити.
О сьомій вечора Нік, Джордан і Том сіли в машину Тома і поїхали на Лонг-Айленд. Том, веселий, радісно збуджений, балакав без упину. Так мчали вони назустріч смерті в сутінках, що вихолоджували день.
На слідстві головним свідком був молодий грек Міхаліс, власник кав'ярні біля кучугур жужелиці. Розпал спеки він переспав, а десь після п'ятої вийшов прогулятись і зазирнув до гаража. Джордж Вільсон сидів у своїй конторці хворий, його трусило, й обличчя в нього було сіре. Вільсон розповів, що замкнув дружину. Міхаліс здивувався: вони прожили в сусідстві чотири роки, й він ніколи не думав, що може почути від Вільсона щось подібне. Вільсон завжди здавався йому людиною тихою, затурканою. Міхаліс, ясна річ, спробував вивідати, що сталось, але Вільсон відповідей уникав, а натомість почав скоса, підозріливо поглядати на сусіда й випитувати, де він був і що робив тоді-то й тоді-то, такого-то й такого-то дня. Врешті Міхалісу зробилося не по собі, він пішов геть. А коли він знову вийшов надвір, уже на початку восьмої, то пригадав недавню розмову, бо почув з гаража розлючений голос місіс Вільсон. "Ну, бий мене, бий! — кричала вона. — Бий, топчи ногами, нікчемний боягузе!". За мить по тому вона вибігла на вже майже темну дорогу, галасуючи й розмахуючи руками. Міртл збила машина і помчала далі. Згодом підїхала машина з Томом, Джордан і Ніком.
Тіло Міртл Вільсон занесли в гараж. Том непорушно стояв, схилившись над нею. Поряд полісмен-мотоцикліст, потіючи від задухи й старанності, занотовував імена і прізвища в маленький записник. Вільсон ридав і голосив. Якийсь мулат розповів, що машина, яка збила Міртл була велика і жовта. Швидкість у неї була більша за сорок. Тоді Вільсон сказав, що і сам знає, яка то була машина. Це була машина Гетсбі, якою вдень Том заїжджав сюди на заправку. Вільсон подумав, що то Том збив Міртл. "Слухайте, — злегка труснув його Том. — Я оце хвилину тому під'їхав сюди, вертаючись з Нью-Йорка. Я пригнав до вас свою стару машину, про яку ми домовлялись. Та жовта машина, якою я проїздив тут удень, була не моя – чуєте? Відколи я виліз із неї в Нью-Йорку, я більше не бачив її". Тільки Нік з мулатом чули, що Том каже, бо стояли поблизу, але полісмена, видно, насторожив тон, яким він говорив. "Про що це ви там?" — різко запитав він. "Я його приятель, — Том обернув голову до полісмена, не випускаючи з рук Вільсона. — Він каже, що знає, яка то була машина... То була жовта машина". Якась невиразна підозра змусила полісмена пильно подивитися на Тома. "А якого кольору ваша машина?" "Синя", — відповів Том. "Ми тут проїздом просто з Нью-Йорка", — докинув Нік.
Том, Джордан і Нік поїхали з заправки. По дорозі Нік почув тихий, здушений схлип і побачив обличчя Тома, залите слізьми. "Клятий боягуз! — проридав він. — Навіть не зупинився!" Вони приїхали в особняк Б'юкененів. Там світилося два вікна, і Том сказав, що Дейзі вдома. Він сказав, що викличе для Ніка таксі. Джордан просила Ніка зайти в будинок, але його трошки нудило, і він хотів побути на самоті. Нік подумав, що йому остогидло їхнє товариство, і не тільки Б'юкенени, а й Джордан також. Нік почув, що йому викликали таксі і пішов чекати до воріт. Він не пройшов і двадцяти кроків, коли хтось гукнув його. То був Гетсбі. "Ви що-небудь бачили на шосе?" — спитав він по хвилі. Нік розповів усе. "Я повернувся до Вест-Егга кружною дорогою, — вів він далі, — й залишив машину у своєму гаражі. По-моєму, нас ніхто не бачив, але я, звісно, не певен". Нік зрозумів, що за кермом була Дейзі. Гетсбі сказав, що говоритиме, що це він був за кермом. І розповів, що Дейзі дуже нервувала, коли вони виїхали з Нью-Йорка, і думала, що за кермом їй легше буде заспокоїтись, а та жінка зненацька кинулася до них, якраз коли вони розминалися з машиною, що йшла назустріч. Все сталося за одну мить, але Гетсбі здалося, що та жінка хотіла їм щось сказати, може, прийняла за своїх знайомих. Дейзі спочатку крутнула вбік од неї, а тут зустрічна машина, тож вона розгубилась і крутнула назад. Гетсбі тільки встиг схопитися за кермо – й відчув удар. Гетсбі сказав, що Дейзі замкнулась у своїй спальні, і, якщо Том почне ломитися до неї, вона посигналить Гетсбі світлом – вимкне й знов увімкне. Гетсбі збирався чекати тут цілу ніч.
Нік подумав, що буде, коли Том довідається, що машину вела Дейзі? Йому може спасти на думку, що тут є якийсь зв'язок, може спасти на думку бозна-що... Нік подивився на будинок. Два чи три вікна першого поверху яскраво світились, і на другому поверсі тепле рожеве світло лилося з вікон кімнати Дейзі. Нік вирішив повернутися і подивитися, що робиться у будинку. Крізь вікно він побачив, як Дейзі й Том сиділи одне проти одного за кухонним столом. Він наполегливо доводив їй щось і задля більшої переконливості накрив долонею її руку, що лежала на столі. Вона раз у раз зводила на нього очі й кивала головою на знак згоди. Від усієї сцени віяло звичною інтимністю, і вони явно про щось змовлялися.
Гетсбі чекав на тому місці, де Нік його залишив. Вони попрощалися, Нік пішов собі, а Гетсбі залишився – освітлений місяцем чатовий, якому нічого було чатувати.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Гетсбі розповів Ніку, що чекав до 4 години ранку, а потім Дейзі погасила світло. Нік радив йому кудись тікати, але Гетсбі не міг лишити Дейзі, не дізнавшись, що вона вирішила робити далі.
Саме тієї ночі Гетсбі і розповів Ніку дивовижну історію своєї молодості, пов'язану з ім'ям Дена Коді, — розповів, бо "Джей Гетсбі" розбився, мов скло, наразившись на тяжку злобу Тома, і чарівній казці, що снувалася так багато років, прийшов кінець. Певно, в ту досвітню годину він ладен був сповідатися в усьому, але йому хотілося говорити тільки про Дейзі.
Вона була першою "світською" дівчиною, з якою він спізнався. Цебто йому й раніше за різних туманних обставин його життя доводилося мати справу з такими людьми, але його від них завжди відділяв мовби невидимий колючий дріт. Дейзі зачарувала його, заполонила всі його помисли й почуття. Він почав навідуватись до неї додому, спочатку в товаристві інших офіцерів з Кемп-Тейлора, потім сам. Хвилювало його те, що за Дейзі й до нього впадало чимало чоловіків – це ще більше підносило її в його очах. Але він добре усвідомлював, що опинився в домі Дейзі внаслідок якоїсь неймовірної гри випадку. Хоч би яке блискуче майбутнє чекало на Джея Гетсбі, та поки що він був хлопцем без цента в кишені, без минулого, і офіцерський мундир, що правив йому за плащ-невидимку, міг будь-якої миті впасти з його плечей. Тож він не гаяв часу. Він брав усе, що міг узяти, пожадливо, хижо, — так узяв він і Дейзі одного тихого жовтневого вечора, взяв, добре знаючи, що не має права торкнутися навіть її руки. Він свідомо навіював Дейзі почуття, що за ним їй буде як за кам'яною стіною; непомітно переконував її, що належить до її кола й цілком здатен узяти на себе відповідальність за її долю. Насправді ж він був безрідним волоцюгою. В останній вечір перед його від'їздом до Європи вони з Дейзі довго сиділи мовчки, пригорнувшись одне до одного. За місяць їхнього кохання вони не були ближчі, не звірялися одне одному щиріше, ніж у ці хвилини.
Воював він дуже добре. На фронт вирушив капітаном, а після боїв у лісах Аргонна дістав звання майора й почав командувати кулеметним батальйоном. Після укладення перемир'я він усе робив для того, щоб якнайшвидше повернутися додому, але якесь ускладнення чи непорозуміння закинуло його натомість до Оксфорда. На душі в нього було тривожно – в листах Дейзі нетерпіння межувало з розпачем. Згодом Дейзі зустріла Тома. Солідна впевненість його постави та його становища в суспільстві лестили Дейзі. Мабуть, не обійшлося без внутрішньої боротьби, і завершилася вона, мабуть, відчуттям полегкості. Листа Гетсбі отримав ще в Оксфорді.