А нічний сторож, увесь час зітхаючи, довгенько ще теревенив про свою важку роботу і своє важке життя.
Сторож подумав, що старий заснув, і пішов собі геть.
Тим часом Джельсоміно вдома заснув і співав у сні. Йога голос вирвався надвір і розбудив Бананіто. Художник кинувся до Бенвенуто, але той вже замовк навіки. Художник побіг по Джельсоміно. Друзі зрозуміли, що Бенвенуто помер. Джельсоміно сам заніс його на руках у будинок. Довелося покласти небіжчика просто на підлогу, бо ж ліжка чи канапи він не мав.
Поховали Бенвенуто через два дні після тих великий подій, про які ви ще нічого не знаєте і про які прочитаєте в наступних розділах. На похорон прийшли тисячі й тисячі людей, проте від горя ніхто не міг говорити, хоч багато кому було що розповісти про безліч добрих справ, які зробив за своє життя цей простий лахмітник. Саме на цьому похороні Джельсоміно вперше заспівав, нічого не розбивши.
Джельсоміно й Бананіто помітили, що нема Шкандибчика. Джельсоміно зрозумів, що кіт ускочив у халепу. Ніхто ще ніколи не бачив хлопця в такому відчаї. Та саме цієї миті йому сяйнула думка.
Тут Джельсоміно прийняв рішенець: в'язнів звільнити — й божевільні кінець
У божевільні усі поснули. Не спав тільки бідолашний кухарчук, що прибирав кухню. Йому не давав заснути постійний голод, і він цілими ночами бабрався у покидьках, шукаючи чогось їстівного. Невдовзі його увагу привернув один малий дивак – років на вісім, а то й менше, який, ставши посеред майдану, перед божевільнею, заходився співати. Стражники, вибігавши ніч за Шкандибчиком, спали як убиті.
Джельсоміно спочатку співав упівсили, щоб перевірити свої голосові зв'язки. Згодом набрав повні груди повітря і заспівав гучніше. Тут кухарчук роззявив від подиву рот, забувши про своє лушпиння. Цієї миті шибки у вікні, перед яким він стояв, посипалися і одна скалка мало не встромилася йому в носа.
І відразу ж у різних місцях божевільні, на всіх поверхах забряжчали й почали вилітати одна за одною шибки. В'язні попрокидалися і з насолодою слухали Джельсомінову серенаду. Потім стали розлітатися на шматки й грати на вікнах. Коли директор божевільні почув, що сталося, він затремтів, мов у пропасниці. Він негайно викликав автомашину і, сказавши на ходу, що їде доповісти про все міністрові, утік на заміську дачу, кинувши своїх підлеглих. Вони теж повтікали.
Розвиднялося. Голос Джельсоміно виривався з більшою силою. Всі дерев'яні двері у божевільні розлетілися на друзки, а залізні так поскручувалися, що вже й не скидалися на двері, і всі, що були замкнені за ними, повибігали в коридор. Вартові, санітари й наглядачі кинулися тікати. Невдовзі з усієї обслуги в божевільні не зосталося нікого, крім бідолашного кухарчука.
Ромолетта першою в палаті помітила, що всі наглядачі втекли. Вони з тіткою кинулися тікати. Вони взяли з собою і кошенят з Дружком.
Джельсоміно поки що облишив співати і в усіх, хто виходив на волю, запитував про Шкандибчика. Проте ніхто не міг дати йому втішної відповіді. Коли у божевільні не було нікого. Джельсоміно своїм голосом завалив будівлю. Кухарчук ледве втік. Над майданом пролунало гучне "слава!", і саме цієї миті зійшло сонце. Люди, що заповнили майдан, дружно підхопили Джельсоміно на руки і понесли його. А журналісти не змогли пробратися до нього й розпитати, як це йому вдалося голосом розвалити божевільню.
Тому інтерв'ю журналістам дав Калімеро. Він говорив, що він кіт, і нявкав.
Через годину після цих подій вийшов екстрений випуск газети "Витончений брехун". На всю її першу сторінку величезними літерами був надрукований заголовок:
НОВА НЕВДАЧА ТЕНОРА ДЖЕЛЬСОМІНО: І СВОЇМ СПІВОМ ЙОМУ НЕ ПОЩАСТИЛО ЗРУЙНУВАТИ БОЖЕВІЛЬНЮ.
Редактор тішився, що продасть багато газет. Але ніхто не захотів купити жодного примірника. Відтепер люди хотіли читати правду. Навіть пес редактора уже гавкав.
Це був кінець усякої брехні. Після зруйнування божевільні на волі опинилися сотні людей, котрі говорили правду, не рахуючи собак, які гавкали, котів, які нявкали, коней, які іржали, як цього вимагають закони зоології та граматики. Власники магазинів заходилися міняти етикетки на своїх товарах.
Джакомоне побачив рух людей і подумав, що треба виголосити промову. Ні придворні, ні король ще не знали, що сталося. Шпигуни не повідомили їм про останні події, бо всі порозбігалися, шукаючи собі безпечних схованок. У палаці короля Джакомоне коти ще й досі гавкали. Та це були останні нещасні коти у всьому королівстві.
І ДЖЕЛЬСОМІНО ТАК ЗАСПІВАВ, ЩО ДЖАКОМОНЕ П'ЯТАМИ НАКИВАВ
Поки король чекав, коли слуги розчинять перед ним скляні двері, щоб йому вийти на балкон, голос Джельсоміно почав робити свою справу: скло в дверях дзенькнуло й посипалося на підлогу. Згодом розсипалося дзеркало.
Міністри, адмірали, камергери та придворні кинулись тікати. Біля Джакомоне залишилося тільки двоє слуг, що мали відчиняти й зачиняти скляні двері, які ведуть на балкон. Джакомоне вигнав їх і вернувся до своєї кімнати, поскидав усе королівське вбрання й надів костюм простого городянина. Він пошив його колись для того, щоб невпізнаним блукати по місту. Перуку він теж скинув. Джакомоне вирішив вийти з палацу через свій прекрасний парк. Джакомоне вдихнув ще раз аромат королівського парку, потім відчинив потайні дверцята, які виходили в глухий провулок, і, пересвідчившись, що нікого не видно, швидко минув його і опинився на майдані, де вирував натовп, що захоплено аплодував Джельсоміно.
У коричневому костюмі, з лисою головою та з валізою в руці Джакомоне скидався на мандрівного комерсанта. Король побачив, як його улюблений балкон розлетівся на шматки, а невдовзі й весь палац упав.
Один чоловік на майдані звернувся до Джакомоне і похвалив його лисину. Чоловік говорив, що з такою лисиною можна навіть бути президентом у їхньому клубі лисих. Але Джакомоне вирішив забратися геть. У валізі сумно шурхотіло двадцять перук. Джакомоне простував до річки, щоб попрощатися з життям. Але, вийшовши на крутий берег, він передумав. Розкрив валізу, повитягав звідти свої перуки й одну за одною повкидав у воду. Однак перуки не втонули. Ще того самого дня їх повиловлювали хлопчаки, які бешкетували на річці. Вони повисушували перуки на сонці, потім понатягали їх на голови і влаштували барвистий похід. Отак веселими розвагами та співом був відзначений кінець кривавого правління короля Джакомоне.
А поки Джакомоне іде назавжди, і треба сказати, йому добре поталанило, бо він ще може стати якщо не президентом, то хоча б секретарем шанованого клубу лисих, — ми з вами тим часом знову завітаємо на майдан.
Тут Джельсоміно доспівав пісню. Люди попросили хлопця зруйнувати і колону. І тут Джельсоміно, глянувши на колону, побачив добре знайомі йому обриси кота з трьома лапами... Хлопець покликав: "Шкандибчику!". Шкандибчик відокремився від колони, стрибнув на землю і, накульгуючи, підбіг до Джельсоміно. До друзів приєднався і Бананіто. Трьом друзям, які щойно зійшлися докупи знову, треба ще так багато розповісти один одному. Тому краще залишити їх самих.
А колона лишилась нагадувати людям про ті часи, коли цією країною правив великий брехун.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ЩОБ ДАРЕМНО КРОВ НЕ ПРОЛИВАТИ, КРАЩЕ МАТЧ УНІЧИЮ ЗІГРАТИ
Не відомо, чи Джакомоне став порядною людиною, чи піратські ноги знову вивели його на кривий шлях.
Джельсоміно почував себе кепсько, бо зруйнував палац, адже Джакомоне все одно втік би, навіть коли б хлопець повибивав тільки шибки. Але Бананіто відновив палац на свій смак, витративши на це кілька аркушів паперу та коробку фарб.
Тітку Кукурудзу призначили директором інституту бродячих котів. Ромолетта знову стала ходити до школи, і сьогодні, мабуть, вона сидить не за партою, а за вчительським столом, бо їй дуже хотілося бути вчителькою.
Через кілька днів після втечі короля Джакомоне відбувся футбольний матч з іншою країною, з якою планував воювати Джакомоне.
Джельсоміно уболівав за свою команду. Його так захопила гра, що він не стримався й закричав із трибуни: "Давай! Давай!" І м'яч відразу ж опинився в сітці воріт супротивника. Але хлопець був такий чесний, що одразу ж забив гол у протилежні ворота. На його місці ви, либонь, зробили б так само.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.