Той хреститься. Раскольников виходить і дорогою згадує слова Соні про перехрестя. Він весь затремтів, згадавши про це і кинувся у саму можливість цього нового повного відчуття. В нього покотилися сльози... Він став на коліна посеред площі, уклонився до землі і цілував брудну землю з насолодою і щастям... Раскольников встав і поклонився вдруге. Перехожі з нього сміялися. Він помітив Соню, яка потайки йшла за ним. Раскольников приходить у відділок, де дізнається про самогубство Свидригайлова. Вражений, він виходить на вулицю, де стикається з Сонею. З розгубленою посмішкою він повертається і зізнається у вбивстві.
ЕПІЛОГ
Сибір. На березі широкої річки стоїть місто, один з адміністративних центрів Росії... В острозі вже дев'ять місяців ув'язнено Родіона Раскольникова. З часу його злочину минуло півтора року. На суді Раскольников нічого не приховував. Той факт, що він сховав вкрадений гаманець і речі під камінь, не скориставшись ними і навіть не знаючи, скільки він украв, дуже вразив суддів і слідчих. Вони вирішили, що злочин він скоїв у стані певного тимчасового божевілля. Зізнання також сприяло пом'якшенню вироку. Крім того, звернули увагу й на інші обставини життя підсудного: під час навчання він утримував на останні свої кошти хворого товариша, а після його смерті доглядав друга хворого батька. За словами квартирної хазяйки, колись під час пожежі Родіон урятував двох маленьких дітей. Зрештою, Раскольникова засудили на вісім років каторги. Пульхерію Олександрівну всі переконують, що її син тимчасово поїхав за кордон, але вона відчуває якісь негаразди і живе тільки очікуванням листа від Родіона, з часом вона помирає. Дуня виходить заміж за Разуміхіна. Разуміхін продовжує навчання в університеті і за кілька років подружжя планують переселитися до Сибіру.
Соня на гроші Свидригайлова їде до Сибіру, пише докладні листи Дуні і Разуміхіну. Соня часто бачиться з Раскольниковим. Він, за її словами, похмурий, неговіркий, нічим не цікавиться, розуміє своє становище, не чекає на краще, не має жодних надій, ні з чого не дивується... Від роботи не ухиляється, але й не напрошується, до їжі зовсім байдужий... Раскольников мешкає в загальній камері. Каторжани його не люблять. Він починає хворіти.
Насправді він хворий уже давно — душевно. Він був би щасливий, якби міг сам себе звинуватити, але його сумління не бачить провини в тому, що він зробив. Він хоче розкаятися, але розкаяння не приходить... Чим його теорія була гірша за інші? Його мучить думка, чому він не покінчив з собою. Всі його не люблять: "Ти пан! Ти безбожник!" — говорять йому. Раскольников мовчить. Він дивується, чому всі так полюбили Соню.
Раскольникова кладуть до лікарні. У маренні він бачить сон, ніби світ має загинути через якусь не бачену хворобу. Люди божеволіють, уважають істиною будь-яку свою думку. Кожен вважає, що істина лише в ньому одному. Ніхто не знає, що добро, а що зло. Йде війна всіх проти всіх. Під час хвороби Родіона Соня часто приходила під вікна його палати, одного разу він побачив її. Після того два дні її не було. Повернувшись в острог, Раскольников дізнається, що Соня хвора і лежить вдома. Запискою Соня повідомляє його, що скоро видужає і прийде до нього. "Коли він читав цю записку, серце його сильно і боляче билося".
Наступного дня, коли Раскольников працює біля річки, до нього підходить Соня і рвучко простягає йому руку. Його раптом щось ніби підхопило і кинуло до її ніг. Родіон плакав і обіймав її коліна. Соня розуміє, що він любить її. Вони вирішують чекати і терпіти. Залишається ще сім років.
Раскольников воскрес, відродився, він відчував це усім своїм єством... Увечері, лежачи на нарах, Раскольников дістає з-під подушки Євангеліє, принесене йому Сонею.