Але він не може виправити світ: Дон Кіхот народився в жорстокі часи, коли добро і благородство не в честі, коли більшість людей — боягузи. Він був чистим душею, коли аристократія втратила сором, був скромним і делікатним серед грубощів, тримав слово, коли це ніхто не цінив, присвятив життя високим прагненням, коли інші тішились власними потребами.
Історія Дон Кіхота — це приклад того, що не час створює людей, а люди прикрашають його, як це зробив середньовічний інтелігент Сервантес і його Дон Кіхот; що не завжди в "жорстокий час" бувають "жорстокі серця".
Фінал роману неочікуваний — Дон Кіхот відрікається від того, що так хоробро захищав. Сервантес розумів недосконалість навколишнього світу і усвідомлював безперспективність шляху свого непрактичного героя-романтика.
Герой Сервантеса біля 400 років продовжує свій шлях духовними дорогами людства. Для одних він герой, для інших — навіжений. Це "вічний образ" безкінечного конфлікту між шляхетністю бажань і неможливістю їх втілення, пошуку сенсу життя і ототожнення свого місця в ньому.
Неймовірна кількість прочитаних романів навіяла дону Кехану думку стати лицарем, сісти на коня і зі зброєю в руках вирушити на пошуки пригод, почати викорінювати неправду і "здобувати собі безсмертну славу та ім'я". Він придумує не тільки собі більш милозвучне ім'я — Дон Кіхот, — ай свою шкапу нарікає Росінантом, тобто "клячею, що йде попереду". Він придумує образ дами свого серця із солодким ім'ям Дульсінея Тобоська. Посвячення в лицарі п'ятдесятирічний гідальго організує в трактирі, відвідувачі якого заради розваги взяли участь у цьому фарсі, ледве стримуючись від сміху...
Перша спроба Дон Кіхота встановити правосуддя була невдалою, тому справжньому лицарю був потрібен зброєносець. На цю роль хитрий "правосудець" вмовив наївного односельчанина Санчо Пансу і пообіцяв, що, захопивши який-небудь острів, він зробить Санчо, простого селянина, губернатором цього острова.
У супроводі добродушного Санчо Панси Дон Кіхот боровся з вітряками, уявляючи, що це велетні, які хочуть рознести все на своєму шляху; намагався боротися з левами, які тихо спали у клітці, не звертаючи на нього уваги, і не бажали вступати в бій з лицарем, який з Лицаря Печального Образу захотів стати Лицарем Левів.
Кожний "бій" Дон Кіхота має символічний характер. Щохвилинно ми ведемо боротьбу з реальними і примарними силами зла, від когось залежимо, комусь підпорядковуємося... Та, мабуть, ось головна мудрість, яку можна винести з книги:
"Свобода, Санчо, — це одна з найдрагоцінніших щедрот... з нею не можуть зрівнятися ніякі коштовності... Заради свободи, як і заради честі, можна ризикувати життям... неволя є найбільшим з нещасть, які тільки можуть статися з людиною..."