По всьому було видно, що він навіть радий Нільсу. Він квапливо зривав зі стіни різну зброю і пропонував хлопцю.
З інших яток теж прибігли купці. Вони тягли з собою все, що було в них найкращого і звалювали все це біля Нільса і, показуючи один одному на годинник, квапливо бігли за новими товарами. Хлопець говорив, що не має грошей, але ті нічого не розуміли, лише на мигах показували одну монетку.
Нільс побіг за ворота, щоб знайти свою монетку. Вона лежала на тому самому місці. Хлопець взяв монету і побіг назад, але воріт уже не було. І стіни не було. І міста не було. Перед ним як і раніше лежало спокійне море. Раптом прибіг Мартін, а за ним уся зграя Акки Кебнекайсе. Гуси були злі, що хлопець зник. Нільс розповів, що бачив дивне місто. Гуси лише посміялися з хлопця, але Акка сказала, що колись на цьому острові було місто.
Акка розповіла їм ось яку історію. Давним-давно на цьому березі стояло багате і прекрасне місто Вінетта. Зі всіма містами, які лише є на світі, торгували мешканці Вінетти. Їх кораблі плавали по всіх морях. Але ніколи жоден чужий корабель не кидав якір у гавані Вінетти. Ніхто навіть не знав, де знаходиться це місто. Що більше багатіли вони, то більше боялися за свої багатства. Заїжджих людей мешканці Вінетти боялися найбільше. І вони топили кораблі, що випадково наближалися до їхнього острова, вбивали чужоземців, яких буря викидала на їхній берег. Навіть птахів, що пролітали мимо, вони підстрілювали. Невдовзі море в цих місцях стало геть пустельним і безмовним. Не сподобалося це морському царю, і він відправив на місто хвилі. Мешканці Вінетти почали будувати високий мур, щоб їх не затопило. Та все-таки море обігнало їх. Воно ринуло через край муру, заливаючи всі вулиці, будинки, майдани…
Але мешканці Вінетти і під водою працюють, тільки торгувати їм тепер ні з ким. Лише раз на століття, рівно на одну годину, це місто спливає з дна моря. І якщо якийсь іноземець за цю годину завітає до Вінетти і хоч що-небудь купить, місто буде прощене і залишиться на землі.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ. У ВЕДМЕЖОМУ БАРЛОЗІ
Гуси летіли, не зважаючи на сильний вітер. Нільс уже звик до польотів і тепер не тримався за гусака щосили. Та от вітер скинув його з Мартіна і поніс, як сухий листок. Його крутило і перевертало то догори ногами, то вниз головою. Нарешті Нільс впав і побачив, що він у ямі. Під ногами було голе коріння дерев, а над головою – клаптик неба. У ямі він був не сам. Поруч сиділа ведмедиця. Вона розглянула Нільса, а потім покликала двох своїх дітей, яких звали Мурре і Брумме. Вони не з'їли Нільса, а почали гратися ним. Брати ніяк не могли поділити іграшку і билися один з одним. Нільсу було однаково – у Брумме він у лапах чи в Мурре. І так, і інак зле. Скоро Нільс так утомився, що не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Він ліг посеред барлогу, а ведмедиця зрозуміла, що діти геть замучили хлопчика. Вона сказала, що вже пізня пора, тому треба лягати спати.
Ведмедиця уляглася. Біля неї задрімали втомлені Мурре і Брумме. Нільса вони вклали між собою. Хлопець чекав, поки родина засне, а потім хотів втекти. Та він був такий втомлений, що і сам заснув.
Прокинувся Нільс, коли додому прийшов тато-ведмідь. Він заревів, що в барлозі чути запах людини. Нільс заховався, але раптом чхнув. Злий ведмідь уже вчинив би розправу, але ведмедиця закричала не чіпати хлопця, бо Мурре і Брумме так славно з ним гралися. Ведмідь змирився, і вся родина знову лягала спати.
Тепер Нільс уже не засинав, а вибрався з-під ведмежат і поліз вгору. Вибравшись у густий ліс, він пішов у темноті, не знаючи, де шукати зграю. Раптом він почув якесь шелестіння і хрускіт. То йшли мисливці. Нільс підслухав їхню розмову і довідався, що вони планують засідку на ведмежу сім'ю.
Тепер Нільс не переживав за своє життя, а хотів врятувати ведмедів. Він не міг дозволити, щоб веселих ведмежат Мурре і Брумме вбили. Розбудивши ведмедів, Нільс поквапив їх чимдуж тікати з барлогу. Ведмідь сказав, що вони тікатимуть у печеру подалі в горах. Це була справжня втеча! Ведмеді, прихопивши Нільса, бігли дуже швидко. Коли вони зупинилися перепочити, хлопець сказав, що мусить знайти зграю Акки. Виявилося, що ведмідь уже дещо чув про хлопця, який подорожує зі зграєю гусей. Потрібно було тікати, тому ведмідь вирішив, що Нільсу допоможе дехто інший. Він струсив дерево, і з нього впав ворон Фумле-Друмле, отаман зграї Розбійницької гори. З ним Нільсу менше за все хотілося зустрітися, але виявилося, що ворон давно посварився зі своєю зграєю, бо йому не залишили жодної монети. Нільс запропонував йому свою монету. Цю монетку він хотів віддати Дерев'яному, але Бронзовий йому перешкодив. Ця монета могла б урятувати підводне місто, якби Нільс її не упустив. То хай вона тепер порадує хоч Фумле-Друмле.
Нільс усівся на шию Фумле-Друмле, і вони полетіли на край болота за лісом. Щойно сонце розбудило гусей, вони побачили, що Нільс, живий і здоровий, спить біля Мартіна.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ. У ПОЛОНІ
Політ наближався до кінця. Мартіну і Нільсу кортіло скоріше побачити Лапландію. Зранку зграя вирушила в путь. Гусей раз у раз наздоганяли інші пташині зграї. Вони хотіли побачити хлопчика, який урятував ведмежу родину. Ластівки передали Нільсу привіт від білки Сірле. Нільсу було так приємно, що всі про нього запитують. Він розвеселився і навіть заспівав пісню. Хлопчик гойдав ногами, і раптом один черевичок зісковзнув з ноги і полетів вниз. Акка Кебнекайсе дозволила летіти шукати черевичок, а потім Мартін з Нільсом мали наздогнати зграю. Акка попередила, що летіти треба прямо на північ, нікуди не звертаючи. Зграя зупиниться біля підніжжя Сірих скель, біля Круглого озера.
Черевичок вони знайшли відразу. Він лежав на лісовій стежинці. Та щойно Нільс зістрибнув із Мартіна, як у лісі почулися людські голоси і на стежину вибігли хлопчик і дівчинка. Хлопчик Матс і дівчинка Осса вхопили черевичок і понесли додому, щоб поміряти своєму кошеняті. Вони жили у будиночку лісника, і Нільс з Мартіном побігли слідом за братом і сестрою.
Біля будинку діти зловили кошеня, але воно пручалося і вибило черевичок з рук дітей. Тут саме наспів Мартін. Він підчепив черевичок дзьобом і пустився навтьоки. Але було вже пізно. За два стрибки Матс підскочив до Мартіна і схопив його за крило. Хлопчик покликав матір і сказав, що це повернулася їхня біля гуска Марта. Мама впізнала, що це чужий гусак, а не Марта. Вона хотіла віднести гусака до пташника, та Мартін виривався з рук, бив її крильми, клював і щипав до крові. Тож жінка зв'язала його і понесла до хати, бо вирішила зарізати його.
Нільс у цей час причаївся за деревом. Він усе бачив, усе чув і від горя та досади ледь стримував плач. Хлопець вирішив врятувати свого друга. По дорозі він підняв і надів свій черевичок, що валявся у траві.
Двері, на його щастя, були відчинені, тож Нільс непомітно прослизнув аж на кухню. Біля вікна на великому столі лежав Мартін. Жінка помила чавунець і почала розводити вогонь у вогнищі. Коли вона вийшла надвір, щоб наказати дітям принести хворосту, Нільс звільнив Мартіна. Але тут скрипнули двері, й до кімнати увійшла господиня з величезним оберемком хворосту. Жінка кинулась за гусаком і таки зловила його, та раптом щось гостре встромилося їй у палець. Господиня зойкнула і відсмикнула руку. З-поза великої дерев'яної сільниці на столі визирав крихітний чоловічок і погрожував їй ножиком. Поки господиня зойкала й ойкала, Мартін не гаяв часу. Він схопився, обтрусився й, узявши Нільса за комір, вилетів у вікно.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ. ГУСЯЧА КРАЇНА
Мартін із Нільсом летіли прямо на північ, як веліла їм Акка Кебнекайсе. Перемога дісталася їм нелегко, бо крила в гусака були пом'яті, а на одну лапу він шкутильгав. Мартін летів повільно, нерівно, Нільс ледь тримався в нього на спині. Хлопець попросив друга зупинитися відпочити.
Вони спустилися на галявину. Мартін поскубував молоду травичку, а Нільс розшукував старі горіхи. Мандруючи у чагарнику, Нільс побачив білу гуску і спершу подумав, що це Мартін. Виявилося, що це Марта – гуска, від господарів якої щойно втекли друзі. Гуска уже чула в лісі розповіді про хлопця, який мандрує зі зграєю гусей. Нільс повів Марту знайомитися з Мартіном. Гусак дуже зрадів і навіть забув про свої рани. Марта розповіла, що нізащо не повернеться додому, бо там діти дратують її і не дають їсти. Нільс зніяковів: він пригадав, що й Мартіну колись перепадало від нього.
Мартін і Нільс запропонували Марті летіти з ними. Гуска не вміла добре літати, але погодилася. Дорогою Мартін хвалив її і летів повільно, щоб Марта не відставала.
Наступного дня Нільс, Мартін і Марта побачили громаддя Сірих скель над Круглим озером. Вони опустилися на берег, порослий густим комишем. Мартін турбувався, як же бути з Мартою, адже Акка могла не дозволити їй залишитися.
Мартін і Нільс заховали Марту в комишах, назбирали їй про запас водоростей, а самі пішли шукати свою зграю. Інші птахи повідомили Мартіну і Нільсу, що Акка полетіла аж до скель і облаштувалася під старим орлиним гніздом. Друзі прибули до своєї зграї. Нільс розповів, що знайшов черевичок, а для Мартіна – наречену. Акка прийняла цю новину з радістю, тож Мартін зрадів і полетів за Мартою.
За кілька днів біля підніжжя Сірих скель виросло ціле гусяче місто. Мартін із Мартою теж обзавелися власним житлом. Для Нільса гуси всією зграєю змайстрували тепле, красиве гніздо. Але Нільс не захотів у ньому жити. Він вирішив побудувати собі справжній будинок. Це житло він зробив з кілочків, паличок і прутиків. Коли будиночок був готовий, Нільс запросив до себе в гості Акку Кебнекайсе. До середини вона, звичайно, зайти не могла – через двері пролізала тільки її голова. Гуска покликала ластівок, і ті обліпили будиночок товстим шаром глини, щоб Нільсу не були страшні дощі.
Так потроху все й налагодилося. А невдовзі з'явилися нові турботи: у кожному будинку запищали пташенята. Тільки в гнізді Акки Кебнекайсе було як і раніше тихо. Хоча сама вона і не вивела жодного пташеняти, клопотів у неї було хоч відбавляй. Від ранку до вечора вона навчала недосвідчених батьків.
У Мартіна і Марти вивелося п'ятірко довгоногих гусенят.