Г՚ю вийшов з кімнати. Тоді маленький король серйозно й співчутливо сказав Майлзу, що на світі є ще багато таких, як він, чию особу ніхто не визнає й чиї права висміюють. Тут у кімнату зайшли Г՚ю, красива й пишно вбрана леді, а за нею кілька слуг у лівреях. Леді йшла повільно, опустивши додолу очі. Обличчя в неї було повите невимовним сумом. Майлз Гендон кинувся до неї з радісним привітом: "О, моя Едіт, моя люба!" Але Г՚ю суворо відсторонив його і спитав леді, чи вона впізнає цього чоловіка. Ще за мить до того, почувши голос Майлза, красуня стрепенулася, і на щоках у неї спалахнув рум՚янець. Тепер же вона вся тремтіла. Нарешті вона мовила мертвим, як і її обличчя, голосом: "Я не знаю його". Потім повернулася і, стримуючи ридання, вийшла, хитаючись, з кімнати. Слуги теж не впізнали Майлза, який ще й довідався, що Едіт тепер дружина Г'ю.
Г'ю наказав слугам охороняти виходи, поки прибудуть стражники і заберуть самозванця і хлопця.
НЕВИЗНАНИЙ
Король сказав Майлзу, що напише листа трьома мовами – латинською, грецькою й англійською, а Майлз повезе його до Лондона і віддасть лорду Гертфорду. Майлз відповів, що краще буде почекати тут, поки він владнає свої справи і вступить у володіння своїми маєтностями. Та король був впевнений, що спочатку треба вирішити його проблеми. Він узяв перо й сів писати. Гендон подумав, що завтра доведеться удати, ніби він вирушає в путь виконувати безглузде доручення. Через хвилину думки сера Майлза вернулися до недавніх подій. Він подумав про Едіт і її дивну поведінку. У ту ж мить прийшла і сама Едіт. Вона була дуже бліда, обличчя повивав глибокий сум. Жінка сказала, щоб Майлз і хлопець втікали звідси, бо Г'ю дуже жорстокий, нещадний тиран, а вона – невільна його рабиня. Едіт навіть запропонувала гаманець, щоб підкупити слуг на виходах з замку. Майлз відхилив рукою гаманець і попросив жінку признати, що він дійсно Майлз Гендон. Едін відповіла, що не знає його.
В ту хвилину в кімнату вдерлися солдати, і почалась одчайдушна боротьба. Але Гендона скоро подолали й потягли із замка. Короля теж схопили. Обох зв՚язали й повели в тюрму.
У ТЮРМІ
Усі камери були переповнені, і наших друзів прикували до стіни у спільному відділенні, де звичайно держали всяких дрібних злочинців. Майлз думав про поведінку леді Едіт. Він обмірковував її з усіх поглядів, але не міг зробити ніякого висновку. Пізнала вона його чи не пізнала? Він довго силкувався розв՚язати цю загадку, і кінець кінцем вирішив, що вона таки пізнала його, але зреклася з корисливих міркувань.
Дні і ночі в тюрмі тяглись одноманітно. Вдень приходили люди, обличчя яких були більш-менш знайомі Гендонові, подивитися на "самозванця", познущатися з нього й відцуратися його. А вночі починалася гульня з сварками й бійками, які влаштовували в'язні.
Якось прийшов старий дідусь, у якому Майлз впізнав Блейка Ендруса, який усе своє життя прослужив у його родині. Старий при тюремнику відцурався Майлза. Та коли тюремник пішов, Блейк впав на коліна перед Майлзом, бо впізнав його. Старий слуга став у великій пригоді Майлзові й королеві. Він заходив по кілька разів на день ніби поглузувати з брехуна і завжди приносив їжу. Щоразу старому вдавалось розповісти що-небудь нове. Отак помалу Гендон дізнався, що його брат Артур умер шість років тому. Ця втрата дуже підірвала здоров՚я батька, а тут ще їй від Майлза не було ніяких вістей. Сер Річард, почуваючи, що скоро помре, хотів за життя свого одружити Г՚ю з Едіт. Але Едіт благала почекати, сподіваючись, що от-от повернеться Майлз. Потім надійшов лист, який сповіщав про смерть Майлза. Цей удар остаточно підкосив сили сера Річарда. Перед смертю сера Річарда одружилися Едіт і Г'ю. Шлюб був нещасливий. Незабаром після весілля молода знайшла серед паперів свого чоловіка кілька незакінчених чернеток фатального листа і одверто обвинуватила його в підлому шахрайстві, що прискорило їхнє одруження і смерть сера Річарда.
Якось старий Блейк розповів, що йде поголоска, що король збожеволів. Ця новина зацікавила Едуарда. Він дізнався, що покійного короля поховають у Віндзорі шістнадцятого, а двадцятого у Вестмінстері коронуватимуть нового. Сер Г՚ю теж мав їхати на коронацію. Старий розповів, що молодий король помилував засудженого на смерть герцога Норфолькського, а тепер хоче скасувати жорстокі закони, що душать і гноблять народ. Едуард не міг зрозуміти: невже той маленький злидар, якого він лишив у палаці переодягненим у свій костюм, і є король?
У камері з Майлзом і Едуардом сиділи дві жінки, яких заарештували тільки тому, що вони були баптистки. Під час прогулянки у в'язниці Едуард з жахом спостерігав, як цих двох жінок спалили. З жінками хотіли загинути дві молоді дівчини, які були доньками однієї з жінок. Едуард не міг дивитися на це жахливе видовище.
Того самого дня на ніч у тюрму привели кількох арештантів, які вранці мали вирушити під конвоєм у різні кінці королівства, щоб відбути там кару за свої злочини. Король поговорив з ними, і повість їхніх страждань вразила його в саме серце. Серед ув՚язнених була одна нещасна напівбезумна жінка, яка вкрала у ткача два метри полотна і за це була присуджена до шибениці. Другий арештант був раніш обвинувачений у конокрадстві; але проти нього не було ніяких доказів, і він уже думав був, що визволився від кари, та не встигли його випустити, як знов посадили за те, що він забив оленя в королівському парку. На цей раз злочин його був доведений, і його чекав зашморг. Особливо засмутило короля оповідання одного підмайстра. Цей хлопець одного вечора знайшов сокола, що залетів від свого господаря, і забрав його додому, гадаючи, що має на це право; але суд обвинуватив його в крадіжці і засудив до смертної кари.
Серед ув՚язнених був старий суддя, який три роки тому написав памфлет на лорда-канцлера, обвинувативши його в несправедливості. За це його виставили до ганебного стовпа, відтяли вуха, вилучили з адвокатського стану, стягли штраф і засудили на довічне ув՚язнення. Недавно він так само образив лорда-канцлера, і йому мали відтяти рештки вух, стягли штраф, потаврувати обидві шоки і до смерті мали держати в тюрмі.
Король вирішив скасувати усі закони, що обезчещують Англію.
ЖЕРТВА
Настав день суду, Майлза визнали за "буйного бродягу" і присудили виставити на дві години до ганебного стовпа за напад на господаря Гендонського замка. По дорозі на майдан, де Гендон мав відбути кару, він лаявся й грозився, але ніщо не помогло. Король ішов у натовпі і нічого не міг вдіяти для свого друга. Самого короля теж мало не присудили забити в колодки за приятелювання з підозрілою особою, але, зваживши на його літа, відпустили.
Коли Гендона прив'язали до стовпа, хтось кинув у нього яйце. Тоді Едуард не стримався і став на захист. Та Гендон попросив хлопця мовчати, бо погубить ще й себе. Та було пізно, хлопця схопили і вже хотіли почастувати канчуками. Тут приїхав сер Г՚ю, і Майлз Гендон почав кричати, щоб хлопця відпустили. Тоді Г'ю сказав, що покарання хлопчика дістанеться Майлзу.
Гендона вийняли з колодок і почали бити канчуками. Король не стримував сліз, він був вдячний Майлзу, який врятував його від ганьби. Гендон без стогону, без крику, з мужністю справжнього воїна, зносив удари. Коли вже всі розійшлися, король підійшов до Майлза і, піднявши з землі канчук та легенько торкнувшись ним закривавленого плеча Гендона, сказав, що король Англії надає йому звання графа. Гендон був зворушений. Сльози навернулися йому на очі, але заразом він гостро почував увесь гіркий комізм свого становища.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДО ЛОНДОНА!
Після покарання Гендона звільнили від ганебного стовпа і наказали назавжди покинути той край. Шпагу йому віддали, а також вернули мула й ослика. Майлз вирішив їхати до Лондона, бо там жив старий друг його батька, сер Гемфрі Марлоу, що був за старшого на кухні в покійного короля чи то в конюшні. Старий слуга міг допомогти добратися до молодого короля, а там Майлз уже б попросив допомоги.
Вся їх подорож минула спокійно, без ніяких пригод, але під кінець їм таки не пощастило. Дев՚ятнадцятого лютого, десь о десятій годині вечора, вони в՚їхали у ворота Лондонського мосту і опинилися серед величезного тиску. Народ уже заздалегідь почав святкувати завтрашній день – день коронації. Між людьми почалося загальне бойовище. Гендона раптом відтіснили від короля, і обидва вони загубилися серед галасливого людського стовпища.
УСПІХИ ТОМА
Поки справжній король блукав по країні, Том Кенті втішався зовсім іншим життям. Тепер йому подобалося, що його з такими церемоніями укладають спати, подобався складний і врочистий ритуал ранішнього одягання. Він почував горде задоволення, коли йшов обідати в супроводі блискучих сановників та охоронників; він так пишався своєю почесною охороною, що навіть наказав подвоїти її, тобто збільшити до ста чоловік, йому любо було прислухатися, як по довгих коридорах лунали сурми й вигуки герольдів: "Дорогу королеві!"
Том Кенті інколи згадував справжнього малого короля, але дедалі більше піддавався чарам свого нового життя. А коли іноді принц і випливав у нього в пам՚яті, то тільки як небажаний привид, бо Томові тоді ставало ніяково й соромно. Про свою нещасну матір та сестер Том теж забув.
Опівночі дев՚ятнадцятого лютого Том Кенті мирно заснув у розкішному ліжку в палаці, серед королівської пишноти, під охороною вірних васалів, почуваючи себе цілком щасливим хлопцем, бо завтра його мали урочисто коронувати на короля Англії. А в ту саму годину справжній король Едуард стояв затиснутий у юрбі народу, що стежила за метушнею робітників, які поралися коло Вестмінстерського абатства, закінчуючи готування до коронації.
КОРОНАЦІЙНИЙ ПОХІД
Зранку Том Кенті зайняв почесне місце в дивному плавучому параді на Темзі, бо за старовинними звичаями коронаційний похід мав пройти через увесь Лондон, починаючи від Тауера.
Коли Том прибув до Тауера, гриміли постріли, а люди вітали його. Том, одягнений у розкішні шати, сів на чудового бойового скакуна в багатій попоні.