Брати почали тікати. Грім і Ф'ялар так боялися Катли, що вибивалися з сили, аби тільки втекти від неї. З них віхтями падала піна, Карл зрозумів, що кінець кінцем Катла переможе.
Катла спинилася перед своєю скелею. Там вона любила сидіти й дивитись у воду. З ніздрів у неї бурхало полум'я, вона ходила по скелі туди й назад. Потім згадала про братів і кинулась бігти.
Грім і Ф'ялар просто опустилися на стежку. Юнатан подивився на Карла ласкаво і сказав: "Вибач, Хрущику, що я впустив ріг". Карл хотів сказати йому, що він не винен перед ним і ніколи не був винен, але занімів з жаху. Від смертельного вогню драконихи братів затуляв камінь. Карл щосили вчепився в Юнатана, який з-за каменя закричав: "Чуєш, ти, потворо, не смій чіпати Хрущика! Не смій чіпати його, а то…". Він ухопився за камінь, який ледь тримався над скелею, де стояла Катла. Катла не загинула від каменя, якого Юнатан звалив згори. Але камінь той влучив просто в неї. І, заревівши так, що здригнулися гори, вона навзнак полетіла у водоспад Карма.
16
На очах братів двоє чудовиськ убили одне одного. Змій Карм метнувся до Катли і обкрутився навколо її тіла. Катла дихнула на нього своїм смертельним вогнем, проте змій так стиснув її, що вогонь той погас у її грудях. Тоді Катла почала бити його, а змій її. Двобій був довгий і моторошний, та нарешті й він скінчився. Катла востаннє розпачливо заревіла й замовкла. Карм тоді вже був без голови, але його тіло міцно обплелось навколо Катли, і вони зникли, наче їх ніколи й не було.
Грім і Ф'ялар підвелися, і брати переїхали через міст. Тільки-но коні досягли другого берега, як зупинились і полягали. Брати розпалили багаття і вирішили заночувати. Карл спитав, де зараз Матіас. Юнатан сказав, що у Нангілімі, де ще й досі триває доба табірних багать і казок. Там немає сумних і жорстоких пригод, там тепер доба радісних ігор і розваг. Там люди розважаються. Звичайно, вони й працюють, допомагають одні одним, але й розважаються, співають, танцюють і розповідають казки. Матіас має там старовинну садибу в Яблуневій Долині. Скоро настане пора обривати яблука в його садку. Юнатан говорив, що вони могли б оселитися в Матіаса. Їм було би там добре: обривали б яблука, їздили б лісами, розташовувалися б на ніч у мальовничих місцях, адже там багато озер.
Вони довго сиділи мовчки, і раптом Юнатан пригадав Карлу, що Урвар говорив, що найменшого омаху Катлиного вогню досить, щоб у людини відібрало руки й ноги або щоб вона померла. Річ у тому, що омах Катлиного вогню обпік його, коли вони тікали від неї. Юнатан признався, що в нього цілий день боліло серце і скоро він зовсім не зможе рухатися. Тепер він міг ворушити ще тільки руками. "І це не минеться?" – спитав Карл крізь плач. "Ні, Хрущику, ніколи не минеться, – відповів Юнатан. – Хіба що я перейшов би в Нангіліму". Карл не хотів, щоб брат знову його залишив. Брати вирішили йти в Нангіліму разом, але для цього треба було стрибнути з кручі. Тоді Юнатанова хвороба залишилася б тут. Карлу стало жаль Гріма і Ф'ялара, які залишаться тут. Юнатан пояснив, що коні зараз не сплять, вони вже мертві, бо їх убив Катлин вогонь.
І тоді Карл збагнув, що має зробити. Він взяв Юнатана на плечі і став над проваллям. Юнатан спитав брата, чи йому страшно. Карл сказав, що все одно стрибне, і промовив: "О Нангіліма! Так, Юнатане, так, я бачу світло! Я бачу світло!"
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу