Він дійшов висновку, що таку дівчину треба чимось приголомшити. Він повів її в театр, а потім в ресторан "Прага". Та в ресторані він не мав особливого успіху. Ціни були для нього занадто високі, вигляд його був не найкращий порівняно з іншими відвідувачами. Ліза усе розуміла, навіть спитала офіціанта, чи нема чогось вегетаріанського. Іполит замовив сосиски по карбованцю двадцять п'ять, пляшку горілки та два солоні огірки. За столом Ліза і чоловік почувалися ніяково. На якийсь час виручила концертна програма. Іполит Матвійович пив горілку і мовчав. Коли Іполит добре-таки захмелів, почав співати. Офіціант приніс рахунок на 9 карбованців 20 копійок. Кінчилося тим, що Іполита Матвійовича звели вниз, обережно взявши під руки. Ліза не могла втекти, бо номерок від гардероба був у великосвітського лева. У першому ж провулку Іполит Матвійович навалився на Лізу плечем і почав хапати її руками. Ліза мовчки одбивалась, а потім втекла. Коли вона відбивалася, пенсне із золотою дужкою впало, і Іполит розчавив скло.
Залишившись без Лізи, Іполит довго плакав, потім купив у бабусі всі її бублики разом з кошиком. Він вийшов на порожній Смоленський ринок і розкидав бублики. Потім подружив з козир-візником, розкрив перед ним усю душу і плутано розповів про діаманти. А годині об 11 ранку він прокинувся у відділенні міліції. З 200 карбованців, які він мав, залишилось тільки 12. Він зовсім не пам'ятав, де і як він міг витратити такі великі гроші. По дорозі додому довелось зайти до оптика і вставити в оправу пенсне нові скельця.
Довго, здивовано розглядав Остап змордовану постать Іполита Матвійовича, але нічого не сказав. Він був холодний і готовий до боротьби.
РОЗДІЛ XXI
ЕКЗЕКУЦІЯ
Аукціонний торг розпочинався о 5 годині. Друзі прибули о 3. Іполит Матвійович нудився. Тільки стільці могли його потішити. У продаж пішов спочатку звичайний аукціонний дріб'язок і непотріб. Доводилося терпіти і ждати. Час тягся до болю повільно. Іполит Матвійович не зводив очей із стільців і мовчав.
За стільці аукціоніст попросив 80 карбованців. Зал пожвавішав. Продавалась річ, потрібна у господарстві. Одна по одній вискакували руки. Та Остап був спокійний. Коли ціна дійшла до 145 карбованців, він запропонував 200 і таки купив їх. Та коли чоловіків попросили заплатити 230 карбованців, Іполит Матвійович почав сваритися за додаткові 30 карбованців. Їм пояснили, що це комісійний збір. У Остапа було 200 карбованців, та Іполит уже не мав грошей. Він збрехав, що загубив. Була ще крихітна надія. Можна було умовити заждати з грошима. Та Іполит Матвійович почав сваритися через комісійний збір, і їх вигнали з залу. І вони пішли. Рідко хто виходив з аукціонного залу з таким гірким почуттям.
Концесіонери зупинились у кімнаті, сусідній з аукціонним залом. Тепер вони могли дивитися на торг тільки крізь скляні двері. Вхід туди був уже заборонений. Остап дав Іполиту стусана у бік і почав дивитися в аукціонний зал. Там стільці продавали окремо, бо аукціоніст, відчувши, що вибити з публіки 200 карбованців одразу не вдасться, вирішив добути ці гроші шматками. Стільці знову пішли в торг, але уже розбиті на партії.
Остап побіг на Петровку до найближчого асфальтового казана і розпочав ділову розмову з безпритульними. Повернувся через п'ять хвилин. Безпритульні стояли напоготові біля входу в аукціон. Останній стілець купив якийсь незнайомець, що говорив так, ніби мекав. Згодом поволі розійшлись і роз'їхались усі нові володарі стільців. За ними мчали неповнолітні агенти Остапа. Пішов і він сам. Іполит Матвійович боязко ішов позад нього.
Біля рожевого будиночка прогулювався Коля. Угледівши Остапа, що йшов попереду, він ґречно йому уклонився, підійшов до Вороб'янінова та почав його бити. Іполит Матвійович підняв лікоть, але не посмів навіть писнути.
Безпритульні довідалися, що 4 стільці потрапили до театру Колумба, 2 стільці повезла на візникові "шикарна чмара", на Варсонофіївський провулок. Мекаючий громадянин, що купив стілець, жив на Садовій-Спаській. Точну адресу його Остап записав у блокнот. Восьмий стілець поїхав у Будинок народів. Стілець купив завгосп редакції "Станка". Ще один стілець завезли у Казармений провулок, біля Чистих Прудів, у будинок №9, квартиру №9. Та останній стілець загубився: власник зайшов у товарний двір Жовтневого вокзалу, і пролізти за ним не можна було ніяк, бо біля воріт стояли стрільці ТВО НКШ.
Винагородивши безпритульних Остап повернувся додому і почав думати про способи добути стільці: 1) звичайне знайомство, 2) любовна інтрига, 3) знайомство зі зломом, 4) обмін і 5) гроші. Останній – найпевніший, але грошей друзі не мали. Та в запасі були: картина "Більшовики пишуть листа Чемберленові", чайне ситечко і цілковита змога продовжувати кар'єру багатоженця. Турбував тільки десятий стілець. Слід, звичайно, був, але розпливчастий і туманний.
РОЗДІЛ XXII
ЛЮДОЇДКА ЕЛЛОЧКА
Еллочка Щукіна легко і вільно обходилася 30-ма словами. Серед них: хамите, хо-хо, знаменито, тьма, жах, парниша, не вчіть мене жити та інші, які правили за передавальну ланку поміж Еллочкою і прикажчиками універсальних магазинів. Еллочка була дружиною інженера Ернеста Павловича Щукіна. Жінка мала лоб приємної висоти і опуклості, великі вологі очі, наймиліший у Московській губернії носик і підборіддя з маленькою, намальованою тушшю плямочкою. Еллочка була маленька, і навіть миршаві мужчини поруч неї здавалися великими і могутніми мужами. 200 карбованців, які щомісяця одержував чоловік на заводі "Електролюстра", для Еллочки були образою. Ернест Павлович брав на дім вечірню роботу, відмовився від служниці, розпалював примус, виносив сміття і навіть смажив котлети. Та все марно.
Небезпечний ворог рік у рік руйнував господарство. Еллочка чотири роки тому помітила, що в неї є суперниця за океаном. Якось вона побачила французький журнал мод. На першій сторінці була фотографія дочки американського мільярдера Вандербільда у вечірній сукні. Там були хутро і пір'я, шовк і перли, надзвичайна легкість крою і карколомна зачіска. Це вирішило все, бо наступного дня Еллочка обрізала чудову чорну косу і перефарбувала волосся на рудий колір. Жінка почала вдягатися у розкішне вбрання. Щукін мусив взяти позику в касі взаємодопомоги. А нещодавно Еллочка побачила міс у її новому замку у Флоріді. Довелось і Еллочці придбати нові меблі. Вона купила на аукціоні два м'які стільці, навіть не спитавши чоловіка. Щукін посварився з дружиною через покупку і сказав, що переїздить у квартиру друга, і бере з собою стіл і один стілець.
Безпритульний хлопчик привів Остапа під двері Еллочки. Остап постукав у двері, зовсім не думаючи, під яким приводом він увійде. Для розмов з дамочками він вважав за краще натхнення. Коли чоловік побачив Еллочку, то одразу зрозумів, як поводитись. Остап помітив, що другого стільця в кімнаті не було. Довелося намацувати слід. Пересипаючи свої запитання барвистими східними лестощами, Остап дізнався про сварку з чоловіком. Остап запропонував Еллочці обміняти стілець на ситечко, яке вкрав у Грицацуєвої. Маленьке позолочене ситечко справило на Еллочку належне враження. Тож Остап поклав ситечко на стіл, узяв стілець і, дізнавшись у чарівної жінки адресу чоловіка, галантно розпрощався.
РОЗДІЛ ХХІІІ
АВЕССАЛОМ ВОЛОДИМИРОВИЧ ІЗНУРЕНКОВ
Для концесіонерів почалися справжні жнива. Остап твердив, що стільці треба кувати, поки вони гарячі. Розшук стільців ішов без особливого ефекту. Доводилося працювати тільки легально. У кімнаті студента Іванопуло в день візиту Остапа до Еллочки Щукіної з'явилися меблі. Це був стілець, обмінений на чайне ситечко. Друзі вирішили не ломати стільця. Хай Іванопуло обмеблюється.
Того самого дня концесіонери випурхнули з рожевого будиночка і розійшлись у різні сторони. Іполитові Матвійовичу був доручений мекаючий незнайомець із Садової-Спасської, дано 25 карбованців на витрати, звелено в пивні не заходити і без стільця додому не повертати. На себе великий комбінатор узяв Еллоччиного чоловіка.
Іполит Матвійович приїхав за потрібною адресою. Авессалом Володимирович на стукіт у двері не відповідав. Вороб'янінов зайшов, та нікого не було. Він уже взяв стілець у руки, коли з'явився власник. Той був майстер дотепів. Він ніколи не роняв дотепу безцільно, заради красного слівця. Він робив це на завдання гумористичних журналів. Угледівши у своїй кімнаті чоловіка, що виносив опечатаний стілець, Авессалом Володимирович запротестував. Він думав, що Іполит забирає меблі, бо вони були опечатані за несплачене прокатне піаніно. Здогадка осяяла Іполита Матвійовича. Він залишив стілець, а Ізнуренков навіть дав йому п'ятдесят копійок. Та на вулиці Вороб'янінов згадав Остапа і затремтів од страху.
Тим часом Ернест Павлович Щукін жив у квартирі друга, яка містилась під самим дахом будинку. У ній, окрім письмового столу і вороб'яніновського стільця, було тільки трюмо. Щукін намилився, та води чомусь не стало. Він пішов гукати двірника, щоб приніс води, та сталося так, що двері квартири зачинилися. До того ж, Ернест почув, що з крана у квартирі почала текти вода. Становище було жахливе. У Москві, в центрі міста, на площадці дев'ятого поверху стояв дорослий усатий чоловік з вищою освітою, зовсім голий і вкритий мильною піною. Іти йому було нікуди. Він стогнав і кілька разів безрезультатно пробував виламати двері. Щукін вирішив спуститися вниз до двірника, якою завгодно ціною. Та постійно хтось ішов сходами, а він нікому на очі не хотів показуватися. Рятунку не було.
РОЗДІЛ XXIV
КЛУБ АВТОМОБІЛІСТІВ
У редакції великої щоденної газети "Верстат", що містилася на другому поверсі Будинку народів, спішно пекли матеріал для здачі в друкарню. Починався щоденний торг за місце. Першим до секретаря редакції прибіг завідувач шахового відділу маестро Судейкін і просив умістити свої матеріали. Потім прийшов репортер Персицький. За ним плентався завгосп, тягнучи за собою куплений для редактора на аукціоні м'який стілець. Галас у секретаріаті не вгавав.
Згодом знову почалися сварки за місце у газеті. Секретар викинув шахи і натомість поставив "Суд і побут". Настав найгарячіший редакційний час – п'ята година. Над розігрітими друкарськими машинками курив димок.