Невідомо звідки, але Келпурнія уже знала все. Вона не дуже вміла втішати і все-таки дала Джемові підсмажений, ще гарячий шматок хліба з маслом. Він розламав його навпіл і поділився з Джін. Згодом прийшов батько з жезлом і пуп'янками камелії. Джем розповів про все, що казала стара. Але батько сказав: "Сину, я добре знаю, скільки тобі доводиться терпіти від твоїх ровесників через те, що твій батько, як ти висловився, "захищає чорномазих", але таку поведінку щодо старої хворої жінки не можна виправдати. Я настійно раджу тобі піти і поговорити з місіс Дюбоз. Потім одразу ж додому". Джем був змушений піти. А Джін батько посадив собі на коліна і сказав, що влітку їм доведеться терпіти ще гірше, а судова справа Тома Робінсона – це випробування їхньої совісті. "Щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жиги в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості", — говорив Аттікус.
Коли Джем вернувся, він застав сестру в Аттікуса на колінах. Хлопчик розповів, що усе прибрав у саду і тепер працюватиме у старої щосуботи і зробить все, щоб камелії знову виросли. А ще він мав читати місіс Дюбоз цілий місяць.
Наступного дня діти пішли до Дюбоз. Стара і далі їх ображала, але вони мужньо терпіли, а Джем ще й читав "Айвенго". Місіс Дюбоз лежала у ліжку, мала якісь приступи, з рота в неї текла слина. Джін було гидко і страшно сидіти біля старої. Біля Дюбоз стояв будильник, і коли він дзвонив, служниця виганяла дітей і казала, що старій час приймати ліки. Того дня батько приніс Джін два жовтих олівці, а Джемові – футбольний журнал. І хоч батько нічого не сказав, то була своєрідна винагорода за перший день читання у місіс Дюбоз.
На другий день у місіс Дюбоз все повторилося, те саме було і третього дня. Поступово діти до цього звикли: спочатку місіс Дюбоз накидалася на Джема, дорікаючи йому за камелії і за батька-чорнолюба; потім замовкала і нарешті забувала про них. Дзвонив будильник, служниця Джесі випроваджувала дітей, і вони до вечора могли робити що заманеться.
Одного разу, приблизно через місяць, батько сам зайшов по дітей. Як виявила Джін, вони щоденно затримувались у місіс Дюбоз трохи довше, бо будильник щоразу дзвонив на кілька хвилин пізніше. Приступи траплялися все пізніше. Після місяця читань діти мусили ходити ще тиждень, хоч камелії вже відновилися.
Якось увечері до Аттікуса подзвонили, і він пішов до місіс Дюбоз. Коли він повернувся, в руках у нього була коробка від цукерок. Аттікус сів у вітальні і поставив коробку біля свого крісла. Він сказав дітям, що стара щойно померла. Батько розповів, що вона приймала морфій, щоб затамувати біль. Вона могла б приймати морфій до кінця своїх днів і не померла б у таких муках, але вона була людина непримиренного характеру. Невдовзі до витівки Джема вона попросила Аттікуса скласти їй заповіт. Лікар Рейнольдс сказав, що їй лишилося жити не більше кількох місяців. Всі її справи були в абсолютному порядку, але вона вирішила перед смертю перебороти згубний потяг до морфію, і як сказала, так і зробила. А Джемове читання трохи відвертало її увагу, тому і будильник дзвонив усе рідше, і не було приступів. Дюбоз померла чистою від морфію.
Аттікус нахилився, підняв коробку від цукерок і передав її Джемові. У коробці на зволоженій ваті лежала прекрасна прозоро-біла квітка – камелія "гірський сніг". "Стара карга, чого вона до мене присікалася!" — закричав Джем і жбурнув квітку додолу. Але згодом він підняв коробку від цукерок і жбурнув у вогонь. Потім підняв квітку. Джін пішла спати, а він сидів і гладив пальцями пелюстки камелії.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ДРУГА
РОЗДІЛ XII
Джемові виповнилося 12 років, і характер у нього почав змінюватися. Він часто просив не чіпати його, або сварився із сестрою. Келпурнія заспокоювала Джін і казала, що містер Джем просто стає дорослим, і тут нічого не вдієш. Тепер йому дедалі частіше хочеться побути на самоті, займатися своїми справами – усі хлопці такі. Джін вирішила, що літо все одно буде гарним, а поки не приїде Діл, вона проводитиме час із Кел.
Настало літо, а Діл не приїжджав. Він написав Джін, що у нього новий батько, і що йому доведеться влітку лишитися в Мерідіані. Новий батько Діла був адвокат, як і Аттікус, але набагато молодший. Дівчинка раділа, що Ділові пощастило придбати гарного батька, але водночас її охопив розпач, хоч в кінці листа Діл запевняв, що вічно кохатиме її. Джін засумувала, до того ж Аттікус поїхав на два тижні, бо в Бірмінгемі почалися сидячі страйки; черги за хлібом у містах ставали все довші, а фермери – все бідніші. Одного разу діти немало здивувалися, побачивши в "Монтгомері едвертайзер" карикатуру на свого батька: Аттікус – босий, у коротких штанях, прикутий до парти – щось старанно виводив на грифельній дощечці, а навкруги якісь легковажні дівчата верещали і гикали на нього.
У неділю, коли Аттікуса ще не було, Кел переживала, з ким діти підуть до церкви. Тому вона запропонувала дітям піти у її церкву, що називалася "Перша Покупка". Це була африканська методистська церква в негритянському кварталі. Називалася вона так тому, що побудували її на перші гроші, зароблені визволеними рабами. В неділю тут молилися негри, а в будні білі грали в карти.
У церкві, забачивши поряд з Келпурнією білих дітей, чоловіки трохи відступили і зняли капелюхи; жінки склали руки на животі – на знак шанобливої уваги. Люди розступилися, Келпурнія йшла посередині, між Джін і Джемом. Якась висока негритянка на ім'я Лулу сказала, що сюди не треба було приводити білих дітей. Але так вважала лише вона, а всі інші були раді, що діти прийшли, бо їх батько захищав чорного.
Діти звикли бачити в церкві піаніно чи орган, збірники псалмів, програму богослужіння – тут не було цих атрибутів. Для пожертв Кел дала дітям свої гроші – по 10 центів, хоч Джін і Джем мали гроші з собою.
Преподобний Сайкс, що правив службу, спочатку згадав Аттікуса, привітав дітей і зачитав різні оголошення. Люди співали, але трохи своєрідно: вони повторювали рядок за рядком, після того як його читав один сміттяр на ім'я Зібо. Потім преподобний Сайкс почав молитися за хворих і стражденних. Так молились і в церкві, до якої ходили Фінчі, правда, преподобний Сайкс просив бога зглянутися на деяких хворих особливо.
У своїй проповіді він засуджував гріх, застерігав свою паству від спиртних напоїв, азартних ігор та сумнівних жінок. Як і в своїй церкві, Джін знову почула, що жінки – створіння грішні і нечисті.
Преподобний Сайкс закінчив свою проповідь і закликав парафіян вносити пожертвування. Один за одним виходили парафіяни наперед і кидали в бляшанку від кави хто п'ять, хто десять центів. Згодом Сайкс висипав гроші на стіл і полічив. Він сказав, що треба ще 10 доларів. Ці гроші мали віддати Гелен, яка не могла залишити дітей і піти працювати, поки її чоловік Том у тюрмі. Поступово десять доларів зібрали.
Коли усі виходили, Кел зупинилася, щоб поговорити з Зібо та його сім'єю, а Джін з Джемом тим часом перекинулися словом з преподобним Сайксом. У дівчинки було дуже багато запитань, але вона вирішила про все дізнатись у Келпурнії. Дівчинка не втрималася і спитала Сайкса, чому збирали гроші для дружини Тома Робінсона, хіба вона не може взяти дітей з собою на плантації бавовника. Преподобний Сайкс сказав, що тепер Гелен важко знайти роботу. Кел забрала дітей, перш ніж вони дізналися, чому Гелен не може знайти роботу. Згодом Келпурнія розповіла, що старий містер Боб Юел заявив, що Том Робінсон учинив насильство над його дочкою. Тома арештували і кинули до в'язниці. А Гелен тепер ніхто не хоче брати на роботу.
Діти цього дня дізналися багато цікавого про Кел. Виявилося, що вона вміє читати, на відміну від усіх, хто були у церкві. Письменних у церкві могло назбиратися хіба четверо. Кел була трішки старша за містера Фінча, але не знала дати свого народження, тому святкувала його на Різдво. Зібо виявився старшим сином Келпурнії. А у Зібо були уже майже дорослі діти. Сама Кел виросла, між "Пристанню" і садибою Б'юфордів. Весь час працювала то на Б'юфордів, то на Фінчів, а в Мейкомбі опинилася, коли Аттікус одружився. А навчилася Кел читати з книги, яку їй дав дідусь Джін і Джема. Це була книга "Коментарі" Блекстоуна. Дідусь казав, що Блекстоун писав чудовою мовою... "Ось чому ти розмовляєш не так, як усі інші", — мовив Джем. Але діти помітили, що з чорними Кел розмовляла простою мовою, не показуючи, що вміє говорити літературною мовою. "Необов'язково виставляти напоказ людям усе, що знаєш. Жінці це не личить, крім того, людям не завжди подобається, коли хтось знає більше, ніж вони. Це їх дратує. Такі люди не стануть іншими тільки через те, що хтось розмовлятиме з ними грамотно. Для цього їм треба самим учитись, а коли у людей нема бажання, нічого не вдієш: або мовчи, або розмовляй так, як вони", — говорила Кел. Джін попросила Кел дозволити їй прийти до неї додому і побачити, як вона живе. Кел дозволила, і діти були щасливі. Але вдома вони побачили, що приїхала тітка Олександра.
РОЗДІЛ XIII
Тітка Олександра рідко лишала "Пристань". Але тепер вона приїхала і сказала дітям, що житиме якийсь час тут, бо в домі необхідна присутність жінки. І особливо це потрібно Джін, бо вона підростає.
Дітей заполонив легенький смуток, але потім вони зраділи, бо повернувся Аттікус. Джін розуміла, що приїзд тітки Олександри – це ініціатива не стільки Аттікуса, скільки самої тітки.
Мейкомб зустрів тітку Олександру привітно. Міс Моді Аткінсон спекла свій улюблений торт. Міс Стефані Крофорд навідувалася в гості і довгенько засиджувалася. Міс Рейчел, що жила поруч, запрошувала тітку у післяобідній час випити чашечку кави, і навіть містер Натан Редлі якось зайшов у двір, щоб засвідчити їй своє шанування. Коли тітка Олександра остаточно влаштувалась, у дітей склалося враження, що вона прожила тут цілий рік. Репутацію бездоганної господині здобула вона своїм частуванням на зборах місіонерського товариства; її обрали членом і секретарем мейкомбського жіночого клубу. Тітка стала своєю людиною у вищих колах округу.