Коді відписав Гетсбі кругленьку суму – двадцять п'ять тисяч доларів. Але Гетсбі їх не одержав. Все, що вціліло від мільйонів, прибрала до рук Елла Кей.
Це все Гетсбі розповідав Ніку. А потім настала пауза. Протягом кількох тижнів Нік не бачився і навіть не передзвонювався з ним – здебільшого Нік пропадав у Нью-Йорку, гуляв з Джордан і намагався запобігти ласки в її старезної тітки. Але якось у неділю по обіді Нік вибрався-таки до Гетсбі. З'явилися ще троє гостей. Одним із них був Том Б'юкенен. Вони приїхали верхи на конях – Том, якийсь добродій на прізвище Слоун і вродлива дама в коричневій амазонці, яку Нік вже зустрічав тут раніше. Гетсбі був явно схвильований появою Тома у його домі, але сказав, що знайомий з його дружиною. Дама запросила усіх чоловіків до себе на вечерю. Гетсбі погодився їхати.
Наступної суботи Том з'явився до Гетсбі разом з Дейзі. Можливо, саме через присутність Тома той вечір видався Ніку якимсь гнітючим. Том, Дейзі, Нік і Гетсбі прогулювалися в іскристому сонмищі гостей, і з горла Дейзі раз у раз вихоплювалося знадливе переливчасте воркотання. Гетсбі водив їх від групи до групи й церемонно відрекомендовував, а Тома навіть називав перед усіма чемпіоном з поло, хоч так і не було. Згодом Дейзі з Гетсбі пішли танцювати фокстрот. Нік вперше побачив, як танцює Гетсбі. Потім вони з півгодини просиділи на сходах, а Нік тим часом, на прохання Дейзі, пильнував у саду. Том виринув з тіні, коли вони сідали вечеряти. Але Том пішов за стіл, де помітив гарну дівчину.
Коли Том і Дейзі збиралися додому, чоловік сказав, що йому цікаво, хто, власне такий цей Гетсбі. Можливо, розбагатілий бутлегер. "Я тобі й так можу сказати, — відповіла Дейзі. — Він тримає аптеки, він сам розбудував цілу мережу аптек".
Тієї ночі Нік затримався до від'їзду усіх гостей. Гетсбі виглядав втомлено. Він вважав, що Дейзі не сподобалася вечірка. Йому хотілося, щоб Дейзі не більш і не менш, як прийшла до Тома й сказала: "Я тебе не кохала і не кохаю". А після того, як вона в такий спосіб перекреслить чотири роки свого життя, вони візьмуться до дальших, практичніших справ. Зокрема, як тільки Дейзі здобуде свободу, вони поїдуть до Луїсвілла й відсвяткують весілля в її домі – так, як зробили б п'ять років тому. "Ви забагато хочете від неї. Минуле повернути неможливо", — наважився сказати Нік. "Я зроблю все, щоб знову стало так, як було, — сказав він рішуче. — I вона зрозуміє".
...П'ять років тому, осіннього вечора, Гетсбі і Дейзі, гуляючи, вийшли на вулицю, де не було дерев і тротуар білів од місячного сяйва. Вони зупинились і стали обличчям одне до одного. Біле обличчя Дейзі зближалося з його обличчям, і серце його билося дедалі гучніше. Він знав: коли він поцілує цю дівчину, коли з'єднає назавжди свої несказанні мрії з її минущим диханням, уява його назавжди втратить божественну свободу. Тож він почекав ще хвильку, а потім поцілував Дейзі.
…Його оповідь, і навіть та жахлива сентиментальність, якою вона була забарвлена, будили щось у пам'яті Ніка – якийсь невловимо знайомий ритм, якісь розрізнені уривки давно забутих фраз. На мить вони мало не склалися в завершену фразу, але те, що Нік вже майже пригадав, залишилося невисловлене назавжди.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Саме в той час, коли загальна зацікавленість особою Гетсбі досягла апогею, в його будинку одного суботнього вечора не засвітилися вогні. Машини, які так весело завертали до його будинку, рівно за хвилину понуро від'їздили геть. Нікова служниця розповіла, що тиждень тому Гетсбі звільнив усіх своїх слуг і найняв нових, які замовляють усе потрібне по телефону, і то в поміркованій кількості. Хлопець-розсильний з бакалійної крамниці каже, що кухня там стала схожа на свинюшник, і в селищі подейкують, ніби нові слуги взагалі не слуги.
Наступного дня Гетсбі подзвонив Нікові і сказав, що нові слуги вміють тримати язика за зубами, бо Дейзі тепер часто буває в нього. Ці слуги – знайомі Вольфсгайма, він просив їх прилаштувати, тож Гетсбі і взяв їх. Всі вони родичі – брати й сестри. Гетсбі сказав, що Дейзі запрошує його і Ніка до себе на завтра на сніданок. Міс Бейкер теж буде. За півгодини зателефонувала сама Дейзі й дуже зраділа, почувши, що Нік приїде.
Наступного дня зранку стояла страшенна спека. У вітальні Б'юкененів, завдяки полотняним тентам над вікнами, було темно й прохолодно. Дейзі й Джордан лежали на величезній тахті. Том розмовляв у холі по телефону. Стоячи посеред вітальні, Гетсбі зачудовано роззирався довкола. Дейзі, дивлячись на нього, засміялася своїм милозвучним, хвилюючим сміхом. "Є чутка, — прошепотіла Джордан, — що Том зараз розмовляє із своєю пасією". Було чути, як Том говорив: "Коли так, то я взагалі не продам вам цю машину... I взагалі, ніяких обов'язків перед вами я на себе не брав... I я взагалі попрошу вас не морочити мені голову й не дзвонити, коли люди сідають до столу". Коли Том зайшов у кімнату, Дейзі відправила його по холодні напої, а сама поцілувала Гетсбі в уста. "Я кохаю тебе, ти ж знаєш", — прошепотіла вона. "Не забувай, що ти тут не сама", — сказала Джордан. "А ти поцілуй Ніка", — сказала Дейзі.
До вітальні ввійшла накрохмалена няня, ведучи за руку малу дівчинку. Нік з Гетсбі по черзі нахилились і потисли рученя дівчинці на ім'я Пеммі. Гетсбі не зводив з дитини здивованих очей. Певно, доти він просто не вірив у її існування. Слухняна дитина взялася за руку няні й була виведена з кімнати саме в ту мить, коли знову з'явився Том, а слідом за ним – лакей з чотирма склянками джину з лимонним соком, у яких торохтів лід.
Том почав показувати свій будинок. Гетсбі сказав, що його будинок стоїть навпроти. Дейзі запропонувала їхати у місто. Вона поглядом і словами освідчувалася Гетсбі в коханні, і Том Б'юкенен раптом усе зрозумів. Він завмер, приголомшений. Рот його розтулився, він подивився на Гетсбі, потім знову на Дейзі так, наче оце тільки тепер упізнав у ній якусь дуже давню знайому. Том сказав, що усі їдуть у місто.
Дейзі і Джордан вдвох пішли нагору, щоб причепуритися перед поїздкою, а чоловіки втрьох стояли, переступаючи з ноги на ногу на гарячій жорстві. Срібний серп місяця вже мрів на заході. Том взяв з собою пляшку віскі. Він запропонував, щоб Гетсбі їхав його машиною, а він поїде машиною Гетсбі. Гетсбі ця пропозиція не сподобалась. "Ходім, Дейзі, — сказав Том, підштовхуючи її до машини Гетсбі. — Я прокатаю тебе в цьому цирковому фургоні". Він відчинив дверцята жовтої машини Гетсбі, але Дейзі вислизнула з-під його руки. "Ти бери Ніка й Джордан. А ми поїдемо за вами в цій машині", — сказала Дейзі і сіла до Гетсбі.
У машині Том збагнув, що Нік з Джордан давно вже про все знають. Том сказав, що зібрав про Гетсбі деякі відомості. "Слухай, Томе, якщо ти такий сноб, то нащо запросив його на сніданок?" — сердито спитала Джордан. "То Дейзі його запросила; вона з ним познайомилася ще до заміжжя – хтозна-де!" — відповів Том. Він змушений був заїхати на заправку, і це була саме заправка Вільсона. За хвилину сам хазяїн виник з темної порожнечі своєї майстерні й став, тупо дивлячись на машину. "Ану, не спіть – заправляйте бак! — грубо крикнув Том. — Нам нема коли милуватися краєвидом!" Вільсон сказав, що він хворий, а потім – що йому потрібні гроші. Він питав Тома, коли продасть йому машину, яку обіцяв. "А ця нова вам подобається? — спитав Том. — Я купив її тиждень тому". "Гарна, що й казати. I така жовтенька", — відповів Вільсон. Він пояснив, що гроші йому потрібні, бо хоче з жінкою виїхати на Захід, а два дні тому почув про неї якусь химерію, тому треба їхати. Нік збагнув, що підозра Вільсона, власне, ще не впала на Тома. Вільсон довідався тільки, що Міртл живе ще й іншим, потаємним життям у чужому й невідомому йому світі, й це приголомшило його так, що він занедужав. Нік подивився на нього, потім на Тома, який менше ніж годину тому зробив для себе таке саме відкриття. Вільсон був хворий, ганебно хворий – і вигляд мав такий винуватий, наче щойно збезчестив беззахисну дівчину.
В одному з вікон над гаражем занавіска була трохи відхилена, і звідти на машину дивилася Міртл Вільсон. Цілком захопившись тим спостереженням, вона не помічала навіть, що на неї теж дивляться. Було видно, що Джордан вона прийняла за Томову дружину. Ще годину тому Томова дружина та його коханка належали йому неподільно й беззастережно, а тепер обидві невтримно вислизали з його рук. I він інстинктивно натискав на акселератор, охоплений подвійним бажанням – наздогнати Дейзі й утекти від Вільсона. Том мчав, поки не наздогнав знайоме синє авто.
По дорозі Том раз у раз оглядався, шукаючи очима машину з Гетсбі і Дейзі, і якщо вони затримувалися десь на перехресті, стишував швидкість, аж доки вони не наздоганяли його. Певно, він боявся, що вони майнуть у бічну вулицю і зникнуть з його очей та його життя – назавжди. Але вони не втекли. I всі разом зробили щось зовсім недоладне – найняли в "Плазі" вітальню номера-люкс. Почалося все з пропозиції Дейзі найняти в готелі п'ять ванних кімнат і скупатися в холодній воді, і з цього вже зродилася реальніша ідея "влаштуватися де-небудь і випити по м'ятному коктейлю з льодом".
Кімната була велика й задушна, хоч було вже по четвертій. Дейзі підійшла до дзеркала і почала поправляти зачіску. Том подзвонив по лід і м'яту, раптом десь внизу заграв весільний марш. Дейзі розповіла, що і сама виходила заміж у таку ж спеку, а якийсь Білоксі – постачальник коксу, навіть зомлів на весіллі. Нік сказав, що знав одного Білла Білоксі. Виявилося, що обидва Білоксі троюрідні брати. Той, що був на весіллі збрехав, що вчився з Томом і Ніком в університеті. Том почав насміхатися з Гетсбі, бо вважав, що той теж брехав, що вчився у Оксфорді. Гетсбі пояснив, що після перемир'я деяким офіцерам було надано таку можливість – право на вступ до будь-якого університету Англії чи Франції. Раптом Том спитав Гетсбі: "Чому ви, власне, дозволяєте собі втручатись у моє родинне життя?" Гетсбі нарешті домігся свого – розмова пішла начистоту. "Нічого він собі не дозволяє. Це ти собі дозволяєш.