А велетень раптом підняв руки і, склавши їх рупором, вигукнув тоненьким жалібним голоском: "Чужинці, прошу вас, будь ласка, не йдіть! Я вам анічогісінько не зроблю!". Джим дуже боявся, хоч велетень казав, що нічого поганого не зробить.
Велетень наближався і з кожним кроком ставав дещо меншим. І, нарешті, дійшовши до Емми, він зробився таким на зріст, як Лукас-машиніст. Навіть на пів голови нижче.
Перед зчудованими друзями стояв худий старий із тонким добрим обличчям. Він розповів, що багато років мріє, щоб хтось виявив хоробрість – не тікав від нього. Звали велетня, що почувався дуже самотнім, Тур Тур. І був він просто уявновелетень. Він жив у самісінькій середині "Кінця Світу", саме біля оази. І туди запросив свої нових знайомих.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Глава сімнадцята, у якій уявновелетень пояснює свою незвичайність та виявляє вдячність
Оазою пана Тур Тура виявився малесенький ставочок із прозорою водою. Навколо росла свіжа соковита зелень і безліч пальм та фруктових дерев. Під деревами стояв невеличкий білий будиночок. На городику перед будиночком уявновелетень вирощував квіти та овочі. Лукас, Джим і пан Тут Тур усілися в кімнаті вечеряти. Пан Тур Тур був вегетаріанцем.
Згодом уявновелетень розповів свою історію. Чим більше він віддаляється від інших, тим вищим виглядає. А чим ближче він підходить, тим помітніший його справжній зріст. У дитинстві ця властивість проявлялася не так сильно, приблизно в два рази менше, ніж зараз. Батьки були єдині люди, які не боялися Тур Тура. Коли вони померли, Тур Тур вирішив переїхати туди, де б його ніхто не боявся. Він мандрував усім світом, але усюди повторювалось одне й те саме. Урешті-решт, аби більше нікого не лякати, він пішов до пустелі. Після батьків Лукас і Джим – перші люди, які не злякалися Тур Тура. Лукас довго мовчав та розмірковував над почутим. Джим теж глибоко замислився.
Лукас розповів про те, звідки вони приїхали і що зараз вони прямують до Дракон-Міста, аби звільнити принцесу Лі Сі та розкрити таємницю Джима Ґудзика. Тур Тур пообіцяв вивести друзів із пустелі і піти з ними до району "Чорних Скель". А далі їм доведеться самим добиратися. Друзі вирішили вирушити вночі, бо вдень Фата Моргана не дала б їм рухатися правильно.
Пан Тур Тур швидко зробив бутерброди та наповнив свіжим чаєм золотий термос царя. Потім усі троє пішли до локомотива.
Але перш ніж пуститися в дорогу, Джим захотів ще раз побачити незвичайні велетенські здібності пана Тур Тура, і той дав згоду їх продемонструвати. Місяць сяяв так яскраво, що все було видно майже як вдень. Джим і Лукас лишилися стояти біля Емми, а пан Тур Тур пішов углиб пустелі. Друзі спостерігали, як, віддаляючись, він стає все більшим. А коли він пішов назад, то все зменшувався доти, поки нарешті, зупинившись перед ними, знову не став нормального зросту. Потім усі троє залізли в кабіну, закрили двері та поїхали углиб пустелі.
Глава вісімнадцята, у якій друзі розстаються із уявновелетнем і застрягають у "Вустах Смерті"
Пустеля була пласка і всюди однакова. Але пан Тур Тур ані секунди не сумнівався у тому, в який бік їм слід їхати. Не минуло й трьох годин, як вони вже досягли північної межі пустелі. На краю пустелі було ніщо, яке виглядало, як колосальна пітьма кольору вугілля, смоли та воронового крила водночас, що простиралася від краю пустелі до самісіньких небес. Тур Тур сказав, що це "Чорні Скелі". Вони впритул під'їхали туди, де починалася пітьма. Лукас зупинив Емму, і всі вийшли назовні.
Тур Тур сказав, що Дракон-Місто лежить десь у "Країні Тисячі Вулканів". Це масивне плоскогір'я, покрите тисячами великих та маленьких вогнедишних пагорбів. Де саме знаходиться Дракон-Місто, уявновелетень не знав.
"Країна Тисячі Вулканів" лежала на висоті семисот метрів вище за рівень "Кінця Світу". Єдиний шлях нагору проходив крізь "Чорні Скелі". Вони настільки чорні, що поглинають усіляке світло. Ну просто нічого не побачиш. Тільки в особливо сонячні дні всередині залишається зовсім трошки світла. Тоді на небі можна розпізнати слабеньку фіолетову плямку. Це сонце. Шлях веде звідси нагору весь час по прямій. У жодному разі не можна відхилятися від заданого курсу! По обидві боки шляху зяють бездонні прірви. У найвищому місці шлях проходить крізь велику браму у скелі. Вона називається "Вуста Смерті". Це найтемніше місце. У "Вустах Смерті" можна почути жахливий плач і стогін. Це вітер, який весь час дме у цю браму. Вітер такий холодний, що краплі води перетворюються на лід, не встигши впасти на землю. А ще не можна виходити з локомотива! Інакше можна одразу застигнути. Це все розповів Тур Тур і попрощався з друзями. Джим і Лукас пішли спати, аби зібратися з силами для подорожі крізь "Чорні Скелі".
Наступного ранку Джим із Лукасом поснідали, міцно заперли двері кабіни, ретельно зачинили вікна і рушили в путь, просто у темряву. Усе було так, як розповідав пан Тур Тур: сліпучо сяюче сонце незабаром стало неможливо розрізнити. Тільки десь високо у чорному небі виднілася тьмяно-фіолетова плямка. А навколо все було абсолютно та непроглядно чорним. Лукас засвітив фари. Але скелі поглинули світло, і стало так само темно, як раніше. Чим далі вони їхали, тим холодніше ставало. Друзі закуталися в ковдри, проте й це допомогло ненадовго. Незважаючи на те що Лукас топив дуже сильно, крізь вікна кабіни проникав все міцніший мороз.
Вони просувались уперед дуже-дуже повільно. Година спливала за годиною, а друзі, за Лукасовими розрахунками, здолали тільки половину шляху. Усе швидше доводилося їм кидати вугілля до топки, аби вода в котлі кипіла та давала пару.
Тепер навіть блідо-фіолетова плямка на небі зникла. Отже, вони наблизилися до "Вуст Смерті". Друзі почули жахливі стогони та завивання. Емма відмовилася їхати далі. Лукас не знав, як бути. Вони все чекали та чекали й при цьому напружено думали про те, що слід зробити. Виходити назовні не можна через холод. Та й що ззовні поробиш? Дати задній хід теж не годилося, бо Емма не наважувалася ні на найменший рух.
Усередині чорного ніщо раптово повис шматочок білої дороги. Першим це помітив Джим. Він продихав дірочку у морозних візерунках вікна та спробував подивитись у неї. Тут і Емма погодилася їхати далі. Вона знову знайшла прямий шлях, і знову покотили вони у темряву.
Тепер у них залишалося тільки десять лопат вугілля. Але, на щастя, путь пішла під уклін. Вони ніби ковзнули крізь якусь завісу. Світло проникло крізь крижані вікна. Друзі вибралися назовні, аби відігріти на сонечку закляклі суглоби.
Глава дев'ятнадцята, у якій друзі ремонтують невеличкого вулканчика, а Емма отримує іншу зовнішність
Перед друзями тисячами тисяч вогнедишних гір усіх розмірів розкинулася "Країна Тисячі Вулканів". Багато вулканів виригали вогонь та іскри, інші тільки потроху диміли. Раптом відбувся сильний поштовх, і в землі із гучним шумом утворилася глибока тріщина. Удалині височіла одна-єдина височезна вершина. Висота її була, мабуть, понад тисячу метрів. Із неї теж курився димок. Лукас і Джим дуже довго мовчки розглядали цю малозатишну місцевість.
Лукас сказав, що далі їхати не вийде, бо вугілля більше немає. Для початку вони присіли та перекусили парою бутербродів, запиваючи їх чаєм із золотого термосу. Після їжі, коли Лукас розкурював люльку, вони вловили якийсь шум. Звук був такий, ніби десь повискувало мале порося.
Друзі підвелися та пішли на голос. Незабаром вони знайшли те місце. Жалібний плач лунав із вулкану неподалік. Проте цей вулкан здавався погаслим. З нього показалася велика голова із круглими очиськами, що віддалено нагадувала голову бегемота. Голова була посаджена на слабеньке тільце із довгим тоненьким хвостиком, як у крокодильчика-підлітка. Незвичайна істота постала перед Джимом і Лукасом, широко розставивши задні лапки, і, уперши передні в боки, люто заверещала з усіх сил: "Я дррракон!". Істота дуже засмутилася, коли виявила, що друзі не налякалися. Виявилось, що це напівдракон, бо його мама була гіпопотамицею! Зате тато був справжній дракон.
Напівдракон Непомук пожалівся, що його вулкан погас. Усі спустилися крізь кратер у вулкан. Коли вони потрапили вниз, Лукас запалив сірника та роздивився. Вони стояли у просторій печері. Одну її половину займала величезна вугільна купа, а у другій стояла велика відкрита піч. Над нею на ланцюзі висів вражаючих розмірів котел. Усе було вкрито кіптявою, задушливо смерділо сіркою та чимось ще.
Лукас знайшов неполадку – засмітився димохід. Але він сказав напівдраконові, що неполадка серйозна. У Лукаса виник план. Він полагодив вулкан і попросив за це вугілля для Емми. Непомук був радий і дав вугілля.
Друзі готувалися до вечері, а Непомук розповів, що дракони найбільше люблять їсти лаву з вулканів. Потім вони разом посідали та почали вечеряти. Непомук чавкав, гучно хлебтав і так бризкався своєю розпеченою кашею, що друзям довелося слідкувати, як би він не попік та не перемазав їх з голови до ніг.
Насамкінець Лукас як би мимохіть відзначив, що їм хочеться до Дракон-Міста. Непомук знав дорогу, хоч йому було заборонено про неї говорити. Але Лукас і Джим йому допомогли, та й дракони Сумландії не пускали напівдраконів у місто. Тому Непомук сказав, що Дракон-Місто розташоване на найвищому кратері. Власне, місто знаходиться на дні кратера, там живе багато тисяч драконів. Усі вони переїхали туди з тих пір, як у світі жити їм стало занадто небезпечно. Тільки окремі з них, та й то рідко, здійснюють прогулянки до інших країн. І дракони там вогнедишні. Вхід у місто один – печера, що веде крізь гору до Дракон-Міста. Але, на жаль, вхід цей удень та вночі охороняють дракони-вартові. Вони не пропускають нікого, хто не схожий на справжнього дракона.
Лукас питав, чи не знаходиться виток Жовтої річки у Дракон-Місті. Але Непомук сказав, що не знає такого. Джим запропонував замаскувати Емму під дракона, а Непомук сказав, що проведе друзів, щоб вони не провалилися часом у якусь тріщину чи не застрягли у розпеченій лаві.
Усі взялися маскувати Емму. Непомук притяг горщик червоної протикорозійної фарби.