Томмі розгорнув свій пакуночок і побачив дудку з слонової кістки. А в пакуночку Анніки була чудова брошка у формі метелика.
Тепер, коли всі отримали подарунки, можна було сідати до столу. Він був увесь заставлений тарілками з булочками й тістечками чудернацької форми. Томмі написав карточки, хто має вести до столу дам. Пеппі вів він, а Анніку – пан Нільсон. Пеппі придумала ще одну картку: "Кінь має честь стояти в кутку, де йому дадуть тістечок і цукру".
Томмі подав руку Пеппі й повів її до столу. Пан Нільсон не виявляв ніякого бажання вести Анніку, тому вона розважно взяла його сама й посадовила за стіл. Але він не захотів сидіти на стільці, а вмостився просто на столі. Не захотів він і шоколаду з підбитими вершками, а просто пив воду.
Діти всмак попоїли. Пан Нільсон допив воду, перевернув чашку й одяг собі на голову. Побачивши це, Пеппі й собі одягла чашку на голову. Але вона не допила шоколаду, й тоненька цівка його потекла в неї по лобі й далі по носі. Проте Пеппі вчасно висунула язика її злизала шоколад із кінчика носа. Томмі й Анніка спершу добре повилизували чашки, а тоді вже одягли їх на голову. Коли гості за столом і кінь досхочу наїлися, Пеппі спритно схопила скатерку за чотири кінці й підняла її. Чашки, кавник і все решта опинилося ніби в мішку. Пеппі взяла той вузол і запхнула в ящик з дровами.
Тепер настав час гратися. Пеппі запропонувала гру, що зветься "Не ставати на підлогу". Це дуже проста гра: треба обійти навколо кухню, жодного разу не ставши на підлогу. Пеппі обійшла її за одну мить. Але й Томмі з Аннікою не осоромилися. Так вони гралися, поки сукенка Анніки стала далеко не майже найкращою, а Томмі замастився, мов сажотрус. І діти вирішили знайти якусь іншу розвагу.
Пеппі запропонувала піти на горище і викликати привидів. Вона пішла перша. На горищі було темно. Томмі міцно тримався за Пеппі, а Анніка ще міцніше за нього. Так вони рушили сходами, що рипіли й полускували від кожного їхнього кроку. Томмі вже почав думати, чи не краще їм вернутися. Анніка нічого не думала, вона твердо знала, що краще. Сходи скінчилися, й діти опинились на горищі. Там було також темно, тільки маленька цятка місячного світла падала на підлогу. Коли в щілини завівав вітер, у всіх кутках стогнало й свистіло.
Раптом щось у кутку страхітливо писнуло. Томмі побачив, що з темряви щось летить на нього. Воно торкнулося його чола й майнуло чорною тінню у відчиненому віконечку. Він заверещав не своїм голосом: "Привид!". Анніка й собі закричала. Пеппі сказала, що то була сова.
Після цього Томмі й Анніка трохи заспокоїлися. Вони навіть зважились підійти до віконечка й визирнути в садок. Томмі й Анніка обернулися і побачили, що до них підступає якась біла постать. Та цим привидом виявилася Пеппі у татовій нічній сорочці, яку вона тут знайшла.
Пеппі вирішила докладніше оглянути скриньку, де була сорочка. У ній лежав якийсь старий одяг, бінокль, кілька старих книжок, три пістолі, шпага й торбина з золотими монетами. Пеппі зібрала все зі скриньки в нічну сорочку, і діти вернулися до кухні. Двома пістолями Пеппі зробила дві дірки у стелі. Вона запропонувала їх в якості подарунка Томмі і Анніці. Томмі дуже зрадів, та й Анніка захотіла пістоля, тільки щоб він не був заряджений.
Прийшов тато Томмі й Анніки, бо їм давно вже пора було спати. Вони швиденько попрощалися з Пеппі й забрали свої подарунки. Пеппі провела своїх гостей до веранди й дивилася їм услід, аж поки вони розтанули в темряві садка. Пеппі з рудими тугими кісками, в татовій нічній сорочці, що спадала їй до ніг, у одній руці тримала пістоля, а в другій шпагу.
Коли Томмі, Анніка і їхній тато були вже біля хвіртки, вони почули, що Пеппі їм гукає: "Коли я виросту, то стану морською розбійницею! А ви ким станете?".
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.