Тобто самих розбійників слідчий із псом не побачили, але ж кущі хиталися, і тому Морквоу був певен, що за ними ховаються саме розбійники. А насправді ніяких розбійників там не було й близько.
Через якусь сотню метрів стежка привела до лісу. Морквоу і Шукай хоробро увійшли в ліс, ступили ще кілька кроків, спинилися і сіли під розлогим дубом відпочити і роздивитися навколо. Слідчий дістав із сумки мікроскоп і почав пильно роздивлятися пилюку на стежці. У цю мить знов почувся довгий посвист, а потім приглушений крик: "Ого-го-го!" Крик повторився двічі або й тричі. Тепер уже не могло бути ніяких сумнівів. Це перегукувалися розбійники.
Морквоу дістав сачок для метеликів. А собаці сказав наготувати перець, адже злочинців Морквоу поспав раніше сіллю, а тепер перцем.
Раптом почувся чийсь тихий голос: "Містере Морквоу!". Морквоу подумав, що якась жінка попала в небезпеку. Слідчий трохи вагався, а потім кинувся на допомогу. Раптом за його спиною почувся сміх. Містер Морквоу спинився і гнівно озирнувся на невідомого злочинця, який посмів над ним сміятися. Морквоу крикнув: "Смійся, підлий злодюго! Але найкраще посміється той, хто сміятиметься останній!". Невідомий злочинець аж пирснув від сміху і раптом закашлявся. Це сміявся Квасолинка, а закашлявся тому, що Редисочка вдарила його, щоб перестав реготати.
Тим часом Морквоу і Шукай бігли слідом за голосами розбійників. А то були двоє дітей: хлопчик Томатик і дівчинка Картоплиночка. Вони втікали через гущавину і удавали, ніби б'ються між собою. Діти намагалися заманити і відвести слідчого якомога далі від тієї печери, де переховувалися Цибуліно та його друзі.
Несподівано собаку підхопив якийсь зашморг і швиргонув аж на вершечок дуба. Морквоу йшов позаду і не помітив, де пропав його вірний пес. Згодом він побачив собаку. Шукай хотів попередити хазяїна, але Морквоу теж полетів угору, просто крізь гілля… І опинився біля вершечка того самого дуба, де вже був прип'ятий Шукай.
Морквоу побачив веселу компанію дітлахів, що качалися по траві від сміху. То були Редисочка, Картоплиночка, Квасолинка і Томатик. Вони весело реготали, обнімалися, танцювали під дубом. Морквоу і Шукай зрозуміли, що вони у полоні у зграї хлопчаків. А цю пастку вигадав Вишенька. Тепер він із кущів спостерігав за всіма подіями і був дуже радий.
Редисочка побігла з товаришами до печери, щоб розповісти Цибуліно про все, що сталося. Але там нікого не було.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Як Цибуліно заприятелював з одним симпатичним Ведмедиком
Де ж усі пропали з печери? Повернімось тепер на два дні назад. Кум Гарбуз і кум Суниця ніяк не могли примиритися з пропажею хатини. Гарбуз навіть запропонував Суниці жити разом, коли знайдуть хатину. А одного разу вони навіть посварилися за те, хто з них дужче любить їхню хатину.
У тому лісі водилися вовки, ведмеді та інші хижі звірі. Тому щовечора доводилося розпалювати біля печери велике вогнище, щоб не допускати близько звірів. Правда, вогнище могли помітити із замку.
Вовки приходили, бо хотіли скуштувати куму Диньку. Після вовків приходив Ведмедик. Він теж ласим оком поглядав на куму Диньку.
Цибуліно запропонував Ведмедеві подружитися. Ведмедик розповів, що його батьки зараз сидять у клітці в зоологічному саду, при палаці правителя. Цибуліно сказав, що його тато теж в'язень. Почувши, що батько Цибуліно також перебуває в неволі, Ведмедик полагіднішав і подружився з Цибуліно, який відгорнув набік вогнище, і Ведмідь пройшов до печери, не обсмаливши свого кожуха. Цибуліно відрекомендував його всім присутнім як свого друга. Скрипаль Груша саме полагодив свою скрипку і тут-таки дав концерт на честь нового знайомого. Ведмедик люб'язно згодився потанцювати під його музику, і вони дуже приємно провели цей вечір.
Коли Ведмедик побажав усім на добраніч, щоб іти додому спати, Цибуліно вийшов його провести. Ведмідь розповів, що звістки від батьків отримує від знайомого Зяблика. Батькам жилося добре, бо їх гарно годували, вони могли дивитися на людей, але ведмедям все одно хотілося додому. Цибуліно тільки зітхнув і сказав, що пообіцяв своєму таткові рано чи пізно звільнити його.
Цибуліно запропонував Ведмедеві піти у місто і провідати батьків. Хлопчик сів ведмедеві на спину, і вони помчали до міста.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Тюлень – базіка язикатий
У зоологічному саду стояла глибока тиша. Сторож спав на слонячому хоботі. І цей слон відчинив хвіртку для Цибуліно з Ведмедиком. Слон був старий індійський філософ. В його голові завжди роїлися чудернацькі думки. Цибуліно спитав його, як можна звільнити батьків Ведмедя. Слон сказав, що ключ у кишені сторожа. Своїм хоботом Слон спритно і делікатно витяг ключа.
Цибуліно і Ведмедик попростували до ведмежих кліток. Та не встигли вони ступити кількох кроків, як їх покликав Папуга. Потім їх спинила Мавпа. Лев теж не спав. Він байдуже зиркнув на наших друзів, але його зовсім не цікавили людські справи.
Так без жодних перешкод дійшли наші друзі до ведмежої клітки. Бідолашні старенькі ведмеді – тато й мама – одразу впізнали свого синочка, радісно простягли до нього крізь грати свої лапи. Поки вони цілувалися, Цибуліно поспішив відімкнути клітку.
Старі ведмеді, коли вийшли, зажадали спершу попрощатися з родиною білих ведмедів, потім їм захотілося заглянути до жирафи. Чутка про втечу бурих ведмедів хутко облетіла весь зоологічний сад, бо вони мали тут багато друзів. Але були в них і недруги. Так, наприклад, страшенно не любив їх Тюлень. Отож Тюлень навмисне почав так пронизливо ревти, що сторож тієї ж миті прокинувся і вирішив поглянути, що там скоїлося.
І тільки-но вийшов він із слоновника, — так і зіткнувся з нашими втікачами. Сторож закричав. Інші сторожі прокинулися і оточили весь сад. Втеча стала неможливою. Цибуліно і троє ведмедів кинулися у ставок і присіли у воді, так що одні тільки голови визирали. Але ж як їм не пощастило! Вони попали саме у той ставок, де жив Тюлень. Він покликав сторожа.
Втікачів усіх витягли з басейну. Сторожі дуже здивувалися з того, що ведмедів знайшли не двох, а трьох. Та ще ширше роззявили вони роти, як витягли Цибуліно. Його посадили у клітці з Мавпою, бо він мав заплатити штраф за те, що сидів у ставку. Мавпа зустріла нового пожильця дуже привітно і відразу ж почала лопотіти без ладу і складу.
Цілих два дні прожив Цибуліно у клітці з Мавпою. Аж на третій день Цибуліно пощастило послати Вишеньці записку. Вишенька з першим ранковим поїздом приїхав до міста, заплатив за Цибуліно штраф і таким чином визволив його з клітки. Цибуліно стривожився, коли Вишенька сказав, що в печері його друзів немає.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Про чудернацький поїзд та про інше
Щоб дістатися до замку, Цибуліно і Вишенька сіли на чудернацький поїзд, який мав лише один вагон, і всі місця в ньому були біля вікна. Поїздом їхав сам барон Апельсин, а бідолашний Квасоля підпихав його, та нічого не міг вдіяти з такою ваготою. Цибуліно і Вишенька непомітно прошмигнули у вагон. Протягом усієї мандрівки барон ласував смаженим ягням і більш нічого не помічав. А Квасоля одразу ж запримітив хлоп'ят, але мовчав.
У поїзді був якийсь дивакуватий машиніст. Оце їде, бувало, повз квітучі луки, раптом спинить поїзд і йде собі збирати квіти. І контролер у цьому поїзді був люб'язний такий чолов'яга… Знав напам'ять усю дорогу і описував пасажирам, коли був туман, і нічого не було видно.
Барон Апельсин їхав цим поїздом саме для того, щоб слухати розповідь контролера про довколишню місцевість. Адже він був такий ледачий і так захопився їдою, що йому не хотілося дивитися у вікно.
Цибуліно і Вишенька прислухалися до розповіді контролера і потроху забували про свої тривожні думки.
У той самий час, коли поїзд проїжджав повз ліс, якийсь дроворуб звільнив нарешті містера Морквоу і Шукая, що вже цілих три дні висіли, і вони собі пішли. Згодом до дроворуба прийшов взвод поліцаїв Лимончиків під командою офіцера Лимона. Вони шукали Морквоу і Шукая. Дроворуб подумав, що їх шукають, щоб заарештувати, тому показав лимончикам у зовсім інший бік. Поліцаї побігли туди, куди вказав дроворуб.
Не пройшло і чверті години, як перед дроворубом з'явилися майстер Виноградинка, кум Гарбуз, кум Суниця, Горох і кума Динька. Всі вони в один голос спитали дроворуба, чи не бачив він Цибуліно. Дроворуб сказав, що не бачив хлопчика.
Ще через годину до дроворуба вийшли Цибуліно і Вишенька, який вирішив поки що не вертатися до замку, а допомогти Цибуліно знайти друзів. Дроворуб розповів їм про появу експедиції на чолі з майстром Виноградинкою. Тепер Цибуліно зрозумів, що друзі теж шукають його. Нарешті з'ясувалося, куди так таємниче зникли вони з печери три дні тому. До вечора в дроворуба було ще багато зустрічей. Перша з'явилася Редисочка та інші діти. Вони також шукали Цибуліно. Потім приплентав сам синьйор Помідор у супроводі синьйора Петрушки. Вони були певні, що Вишеньку вкрали втікачі, і самі подалися на розшуки.
Уже надвечір до дроворуба підійшов сам принц Лимон, який розшукував своє військо. Дроворубові було добре відомо: коли розмовляєш з Лимоном, то краще нічого не знати й не відати. І дроворуб сказав, що нікого не бачив і нічого не знає.
А коли у лісі стемніло, усі від когось утікали або когось ловили. Морквоу і Шукай шукають втікачів. Лимончики шукають Морквоу і Шукая. Принц Лимон шукає своїх Лимончиків. Майстер Виноградинка і його друзі рушили на розшуки Цибуліно, а Цибуліно і Вишенька розшукують майстра Виноградинку. Редисочка шукає Цибуліно. Помідор і Петрушка шукають Вишеньку. Розшуки йдуть навіть під землю, бо Кріт шукає всіх зразу. Напередодні Кріт знайшов записку: "Цибуліно зник. Ідемо на розшуки. Коли що-небудь дізнаєтесь, сповістіть нас". Кріт рив ходи у всі боки. Цієї ночі тільки вовки позабивались у свої схованки і навіть носа не показували надвір.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Герцог Мандарин і жовта пляшка
Графині Черешні їздили з принцом і шукали військо. Тож Апельсин і Мандарин залишилися єдиними господарями у замку.
Мандарин скочив на підвіконня і почав погрожувати, що кинеться сторч головою і на смерть розіб'ється об підлогу, якщо… Але слухати його було нікому. Тоді він пішов до барона і стривожив його новиною, що нікого у замку нема.