А коли вони вимагають сповідника, то, на мою думку, святий наш пустельник міг би заразом виконати свій благочестивий обов'язок і добути нам усі потрібні відомості.
Проте пустельник відмовився взяти на себе цю роль, а тому за священика мусив перевдягтися Вамба, хоча він і не знав майже нічого ні по-латині, ні по-нормандськи.
XXVI
Коли блазень у пустельниковому каптурі та балахоні, підперезаний вузлуватим мотузком, підійшов до брами Фрон-де-Бефового замку, вартовий спитав його, хто він та що йому треба.
— Мир вам! — відповів блазень.— Я вбогий брат ордену святого Франциска й прийшов сюди напутити сердешних полонених, нині ув'язнених у замку.
Потрапивши до ув'язнених, він запропонував Седрікові перевдягтися у свій одяг та покинути замок. Седрік та Адельстан довго сперечаються, кому він повинен віддати свій одяг, щоб врятуватись із ув'язнення, однак більш рішучий Седрік нарешті пристав на пропозицію блазня. Перевдягнувшись, він зустрів у коридорі Ребекку, котра намагалась умовити його відвідати хворого Айвенго. Однак Седрік, вимушений плавати священика, хутко залишив дівчину, коли несподівано стара Урфріда закликала його до своєї кімнати.
XXVII
Урфріда відразу впізнала, що вдаваний священик — сакс. Вона стала розповідати йому свою історію, і Седрік зі здивуванням дізнався, що ця стара негарна жінка — Ульріка, дочка шляхетного сакса, друга й бойового товариша його батька Торквіля Вольфганґера. Вимушена жити серед ворогів і вбивць своєї родини, вона ненавиділа їх шаленою ненавистю й усе життя намагалася шкодити їм. Їй удалося зробити ворогами старого Фрон-де-Бефа й сина його, Реджинальда, і розпалювати цю ворожнечу, аж доки тиран не загинув від руки свого власного сина.
Седрікові, перевдягненому за священика, вдалося невпізнаним покинути замок, хоча він розмовляв із самим Фрон-де-Бефом, котрий наказав йому утримувати наступ "саксонських свиней", які обложили замок.
Щойно після того, як Седрік щасливо врятувався, було викрито обман. Фрон-де-Беф став вимагати викупа в саксонців, і Адельстан пообіцяв заплатити за себе та своїх товаришів викуп у тисячу марок. Однак барони та храмовик хотіли лишити в замку Ісаака з дочкою, блазня та леді Ровену.
— Леді Ровена,— твердо відповів Адельстан,— заручена моя наречена, і швидше роздеруть мене на шматки дикі коні, ніж я погоджуся залишити її. Те саме можу сказати і про раба Вамбу.
Саксонських полонених саме виводили, коли ввели ченця Амбросія, який повідомив, що в полон було взято Жорвоського пріора. Дивлячись на обложників, які скупчились під стінами замка, де Брасі зауважив, що на чолі юрби стоїть той, кого вони прозвали Чорним Лицарем.
XXVIII
Коли Айвенго впав і, здавалося, всі залишили його, Ребекка, вперто благаючи батька, спромоглася вмовити його перенести хороброго юнака з арени до будинку в передмісті Ешбі, де тимчасово оселилися євреї.
Прекрасна Ребекка вміла добре лікувати. Своїх медичних знань набула вона від старої єврейки, дочки одного славетного лікаря, яка полюбила Ребекку, мов власну дитину. Саму навчительку спалили живцем, але таємне її знання лишилося жити в розумі її вмілої учениці. Вона виходжувала пораненого Айвенго, хоча й зрозуміла, що він кохає Ровену. Прекрасна єврейка захоплювалась мужністю молодого лицаря і його бажанням виступати за справу короля Ричарда та споконвічні права саксонців.
Саме Айвенго був на ношах, коли Седрік із челяддю зустріли Ісаака та його дочку, покинутих провідниками. Разом із саксонськими панами та своїми рятівниками Айвенго потрапив у полон до замку Фрон-де-Бефа. Його ім'я стало відомим де Брасі, і лицарська честь не дозволила йому викрити присутність Айвенго Фрон-де-Бефові — той, безперечно, без жодного вагання вбив би пораненого, спокушений можливістю позбавитися того, на чий лен він зазіхав. На випадок, коли їх спитають, де Брасі наказав відповісти, що вони скористалися порожніми ношами леді Ровени, щоб перевезти в них одного свого товариша, котрий був поранений у сутичці. Вояки поспішили до місця бою й, таким чином, доглядати Айвенго стала Урфріда. Але Урфріда, охоплена спогадами про давні образи і мріючи про помсту, охоче передала свій обов'язок пильнувати хворого Ребецці.
XXIX
Щойно Ребекка знову побачила Айвенго, вона здивувалася, відчувши, як палко зраділо її серце — тим часом, як усе навколо них загрожувало їм небезпекою, навіть загибеллю. Оскільки під стінами замку вже розгорнулась битва, дівчина, хвилюючись, аби лицареві не це зашкодило, сама стала коло вікна, щоб переказувати все, що відбувається зовні.
Стріли сипалися, мов рясний град, але кожна з них була точно кудись призначена й не хибила. Чорний Лицар бився, немов йому в руку перейшла сила аж двадцяти людей. Він здолав велетня Фрон-де-Бєфа, й Айвенго радісно вигукнув, маючи на увазі короля Ричарда:
— А я гадав, що лише одна рука в Англії здатна на такі подвиги!
Нарешті обложники розбили замкову браму, хоча й не змогли взяти міст, що веде до замку.
XXX
Поки після першого успіху обложників одна сторона готувалася використати своє сприятливе становище, а друга — зміцнити способи оборони, Буа-Гільбер та де Брасі зійшлися на коротеньку нараду в замковій залі.
Вони усвідомлювали, що Фрон-де-Беф помирає, і вони лишаються без його підтримки та надлюдської сили, а тому змовилися, що де Брасі візьме на себе оборону брами, а з храмовиком залишаться в резерві чоловік із двадцять, готових ударити туди, де загрожуватиме найбільша небезпека.
Тим часом володар обложеного замку, конаючи, лежав на своєму ліжку. Крізь агонію він почув таємничий голос, і постать того, хто розмовляв з Фрон-де-Бефом, з'явилася коло його ліжка. Це була Ульріка, котра жадала помститись за своїх убитих батька і братів та за своє знівечене життя. Вона підпалила замок, залишивши страшного лицаря, покинутого всіма, помирати лютою смертю.
XXXI
Седрік не дуже-то покладався на Ульрічину обіцянку допомогти обложникам, та все ж сповістив про неї Чорного Лицаря і Локслея. Вони зраділи, що в них знайшовся друг, який лихої години може полегшити їм можливість потрапити до замку.
Чорному Лицареві згодився відпочинок,— він встиг використати його, щоб спорудити своєрідній плавучий міст чи то довгий пліт, за допомогою якого сподівався перебратися через рів, незважаючи на опір ворогів. На це довелося витратити деякий час, та ватажки не журилися, бо це давало Ульріці змогу виконати її обіцянку про допомогу, хоч би якою вона не була.
Обложники відчинили браму, а Седрік та Чорний Лицар під хмарою каміння та стріл намагались спустити на воду пліт. Цієї миті обложники помітили на розі вежі червоний прапор, про який Ульріка казала Седрікові. Відважний Локслей перший угледів його.
Так само і їхні вороги помітили, що замок горить. Бій тривав, і обложникам удавалось просуватись усе далі, незважаючи на каміння, котре летіло з мурів. Між де Брасі та Чорним Лицарем розгорівся кривавий поєдинок, і норман здався на ласку переможця. Він попередив, що Вільфрід Айвенго поранений і загине у палаючому замку, якщо не врятувати його негайно.
***
Вогонь усе ширився, і незабаром ознаки пожежі з'явилися в кімнаті, де лежав Айвенго під пильним Ребеччиним доглядом. Усе було затьмарено густим задушливим димом. Двері кімнати відчинилися навстіж, і з'явився храмовик у залитому кров'ю блискучому панцирі. Він схопив Ребекку і виніс із кімнати — Айвенго не зміг йому перешкодити. Почувши голосні крики Айвенго, його кімнату знайшов Чорний Лицар, котрий і врятував молодого полоненого.
Більшість залоги чинила опір щосили, лише небагато хто прохав пощади — і ніхто не дістав її. У повітрі лунав зойк та брязкіт зброї, долівка червоніла від крові вбитих та конаючих.
Поміж усього цього жаху Седрік шукав Ровену, і вірний Гурд ішов за ним, докладаючи максимум зусиль, щоб відбивати удари, скеровані на його пана. Саксові пощастило дістатися до кімнати своєї вихованки тієї самої миті, коли вона, зневірившись у своєму порятунку, сиділа, із жахом чекаючи на неминучу смерть. Він доручив Гурдові провести її, цілу й неушкоджену до передової вежі.
Гордий храмовик мужньо бився, не зводячи очей з Ребекки, посадженої на коня одного із сарацинських невільників. Адельстан, котрий, помітивши жіночу постать і думаючи, що це Ровена й що лицар везе її силою, вступив у бій із Буа-де-Гільбером, однак храмовик виявився сильнішим і, подолавши свого суперника, в супроводі своїх людей покинув місце битви. Ті, що лишилися, навіть після того, як храмовик зникнув, не переставали відчайдушно битися,— не тому, що сподівалися на порятунок, а тому, що не мали надії на ласку переможців.
Охоплена радістю помсти Ульріка опинилась на горі вежі, де вона стояла, в шаленому захопленні вимахуючи руками. Нарешті вежа завалилася із жахливим гуркотом, і Ульріка загинула в полум'ї, що зжерло також її ворога і ката.
XXXII
Лісова вольниця зібралася коло свого дерева в Гертгільському лісі. Тут вони й залишились на ночівлю, зміцнюючи свої сили після важкої облоги; дехто пив вино, дехто спав, інші розмовляли про пережиті події й підраховували здобич. Ніхто не бачив копменгерстського клірика.
Седрік сумував за шляхетним Адельстаном Конінґзбурзьким. Він також відпустив на волю свого вірного слугу Гурда, подарувавши йому дільницю землі у своїх Вальбергемських володіннях.
Тут почулося кінське тупотіння, і незабаром верхи з'явилася леді Ровена, стомлена і бліда, але на її обличчі була, проте, помітна надія на краще майбутнє; їй було відомо, що Айвенго перебуває у безпечному місці, а також те, що Адельстан помер.
Перш ніж рушити в дорогу, Седрік висловив свою особливу подяку Чорному Лицарю й ревно прохав його їхати з ним до Родервуду.
— Седрік уже збагатив мене,— відповів лицар,— він навчив мене цінувати саксонську чесноту. У Родервуді я буду, хоробрий саксе, й буду хутко, але зараз негайні справи не дають мені змоги їхати до тебе.
Лицар також відпустив полоненого де Брасі, а Локслей запевнив його, що коли б йому не знадобилась допомога, він зможе отримати її під лісової братії.
Чорний Лицар був немало здивований, помітивши дисципліну й спра-ведливість при поділі добичі, а також те, що частина, призначена на добродійні справи, залишилася незаймана.
Згодом до гурту приєднався пустельник, котрий звільнив із палаючого замка єврея Ісаака, а ще пізніше привели полоненого пріора Еймера Жорвоського.
XXXIII
Громада стала вимагати з Ісаака та пріора грошей за звільнення, і єврей був вимушений пообіцяти заплатити відкуп за них обох.