Холоднокровно сплановане вбивство. Степлтон затягає в свої сіті сера Генрі, а я затягую його. Тепер головне, щоб він не завдав удару першим. Ще день, два, і в мене буде все готово, а ви бережіть сера Генрі. Вашу відсутність сьогодні можна пробачити, і все ж, не лишайте його одного... Чуєте?
Страшний, тужливий крик, повний жаху і муки пролунав над болотами. У мене кров похолола в жилах.
— Боже мій! Що це?
Холмс скочив з місця і затулив вхід до печери.
— Тихіше. Де кричать, Ватсоне?
— По-моєму, у тому боці.— Я показав у пітьму. Страшний крик знову повторився.
— Це собака! — крикнув Холмс— Біжімо негайно, Ватсоне. Хоч би встигнути.
Він кинувся в ніч, а я за ним. І раптом десь попереду, за каменями, пролунав протяжливий зойк, потім глухий, важкий стук. Холмс, ніби збожеволівши, схопився за голову.
— Він випередив нас, Ватсоне! Ми запізнилися!
Не розбираючи дороги, ми кинулись на звук. На вершині пагорба мій друг даремно вдивлявся у темряву, болота лежали в мороку. Раптом зліва ми почули приглушений стогін. Ми підбігли ближче і побачили людину, яка лежала долілиць. Нам достатньо було секунди, щоб у світлі запаленого сірника впізнати сера Генрі.
— Мерзотник! Холмсе, я ніколи собі не прощу! Як я міг залишити його напризволяще?!
— Моя вина більша, Ватсоне! Я пожертвував життям клієнта заради того, щоб підвести підсумки. Я не пам'ятаю такого удару.
— І ми чули його жахливий, розпачливий крик. Але де подівся той страхітливий собака? І де Степлтон?
Вражені раптовим непоправним лихом, ми стояли біля спотвореного тіла. У мене серце стискалось від болю, і очі заволокло слізьми.
І раптом Холмс, як божевільний, почав пританцьовувати і з реготом трясти мені руку.
— Борода! У нього борода! Боже мій, це мій сусід — каторжанин!
І тут я все зрозумів. Я згадав, що баронет подарував Беррімору майже увесь свій гардероб. Отже, Беррімор віддав його Селдену, щоб той переодягся перед від'їздом. Бідолаха загинув через костюм. Собаці дали понюхати якусь річ сера Генрі, мабуть, черевик, який зник у готелі.
— Добре. А чому собаку випустили на болота саме сьогодні? Може, Степлтон чекав, що сер Генрі прийде сюди?
Щойно ми хотіли перенести тіло до печери, щоб його не розтерзали шуліки та лисиці, як побачили людину, що наближалася до нас. Це був Степлтон. Побачивши тіло, він кинувся до нього:
— Що сталося? Невже це наш друг сер Генрі?
Але дуже скоро зрозумів, що помилився. Я пояснив, що це Селден, який, імовірно, збожеволів від постійного переховування і зірвався та зламав собі шию.
Степлтон запросив нас до себе, але ми відмовилися і пішли до Баскервіль-холу.
— Нарешті ми зійшлися врукопашну. Але яка витримка! Це гідний супротивник. Тепер він буде діяти обережніше або навпаки, вдасться до рішучих дій.
— Чому ж ви не хочете його заарештувати?
— Мій дорогий Ватсоне! Ви дієва людина, але ніякі рішучі дії нам не допоможуть. Ми нічого не зможемо довести. З нас будуть глузувати, якщо ми прийдемо на суд з такою фантастичною історією.
— Що ж ви збираєтесь робити?
— Я покладаю великі події на місіс Лору Лайонс. Коли вона дізнається правду, надасть нам велику допомогу. Крім того, у мене є й інший план. Більше я нічого не дізнався. До Баскервіль-холу ми йшли мовчки, занурені у свої невеселі думки.
— Ви зайдете?
Так, я вже не бачу сенсу переховуватися, Але, Ватсоне, нічого не говоріть серу Генрі про собаку.
XIII
Тенета розставлено
Сер Генрі дуже зрадів новому гостю, оскільки не мав сумнівів у тому, що Холмс прости не зможе всидіти у Лондоні. Баронет дав Холмсу все необхідне, і за пізньою вечерею ми розповіли серу Генрі ту частину наших пригод, яку йому можна було знати. Також мені довелося виконати ще один складний обов'язок — повідомити Берріморам про смерть Селдена. Лакей зітхнув із полегшенням, а його дружина гірко плакала.
— Холмсе. Як ідуть наші справи,— спитав баронет.— Ви зуміли розібратися у цій плутанині?
— Я думаю, що найближчим часом з'ясується багато нових подробиць. Справа надзвичайно складна і заплутана. І вам, сер Генрі, доведеться слухатися мене в усьому.
Холмс зупинився на півслові. Він ледве стримував хвилювання. Друг уважно розглядав картинну галерею, де були представлені портрети предків сера Чарльза. Холмса дуже зацікавив портрет Х'юго.
Кінець вечері пройшов у мовчанці, але я помічав, що портрет ніби прикував до себе увагу Холмса. Хід його думок я зрозумів лише тоді, коли ми розпрощалися з господарем садиби.
Холмс підійшов до полотна, закрив рукою широку шляпу і волосся.
— Він вам нікого не нагадує?
— Сили небесні! — скрикнув я від здивування. На мене з портрета дивився Степлтон.
— Він теж Баскервіль і хоче отримати спадщину. Тепер ми його спіймали, Ватсоне. І присягаюсь вам, завтра увечері він буде в наших тенетах, як метелик під сачком.
Холмс голосно розреготався і відійшов від портрета. Зранку я прокинувся дуже рано. Холмс уже встиг дійти до Гримпена і дати телеграму в Принстану про смерть Селдена. Крім того, я зв'язався з моїм вірним Картрайтом, який дуже хвилювався через мене.
До нас підійшов сер Генрі.
— З чого почнемо, панове?
— Ви підете в гості до Степлтонів, а нам із Ватсоном треба з'їздити до Лондона,— сказав Холмс.
Обличчя у баронета витягнулося.
— Чесно кажучи, я думав, що ви увесь час будете зі мною...
— Друже мій, ви повинні підкорятися мені беззаперечно і робити все, що я від вас вимагатиму. Скажете своїм друзям, що термінові справи викликали нас до Лондона. Однак ми скоро повернемося в Девоншир. Ви не забудете передати їм це?
— Якщо ви наполягаєте.
— Запевняю вас, іншого виходу немає.
Баронет насупився, але не сказав жодного слова. Він образився і вважав наш від'їзд дезертирством.
— Ще одне прохання. Їдьте до Мерріпіт-хауса на конях. Відправте екіпаж назад і скажіть Степлтонам, що додому ви підете пішки.
— Пішки через болота?
— Можете йти цілком спокійно. Я наполягаю на цьому тільки тому, що впевнений у вашій мужності.
— Добре, я так і зроблю.
— І якщо ви цінуєте своє життя, не звертайте зі стежки, яка веде від Мерріпіт-хауса до Гринпенської дороги.
Мене дуже здивувала ця програма дій. Але мені не залишалося нічого іншого, як підкоритися другові, і скоро ми розпрощалися зі спохмурнілим баронетом. А через дві години ми вийшли на платформу в Кумб-Тресі. Там нас чекав невисокий хлопчик.
— Сідайте в потяг, Картрайте, і їдьте до Лондона. Там дайте від мого імені телеграму серу Генрі Баскервілю. Спитайте, чи не знайшов він мого записничка. Якщо знайшов, нехай перешле мені поштою на Бейкер-стріт. А зараз дізнайтеся в станційній конторі, чи немає пошти на моє ім'я.
Хлопчик швидко повернувся з телеграмою: "Телеграму отримав. Виїжджаю ордером на арешт. Буду п'ятій сорок. Лестрейд".
— Ну-с, Ватсоне, час відвідати місіс Лору Лайонс.
Я почав розуміти план Холмса. за допомогою баронета він переконає Степлтона, що нас тут немає. Ми повернемося до того часу, коли потрібна буде наша допомога.
Ми увійшли до кімнати Лори Лайонс.
— Я розслідую обставини смерті сера Чарльза Баскервіля,— почав Холмс без передмови. Мій друг розповів мені все, одо ви сказали і що намагалися приховати. Ви зізналися, що викликали сера Чарльза до хвіртки на десяту вечора. Він помер у той же час на тому ж місці. Ви приховали зв'язок між цими двома фактами.
— А між ними немає ніякого зв'язку.
— Я буду відвертим, місіс Лайонс. Мова йде про вбивство, а всі докази вказують на причетність до злочину містера Степлтона та його дружини.
Місіс Лайонс зіскочила з крісла.
— Його дружини?!
— Так, жінка, яку він видавав за свою сестру, насправді його дружина. Ось фотографії подружжя чотирирічної давності. На звороті напис "М-р та м-с Венделер". Далі три описи містера і місіс Венделер, які утримували приватну школу "Сент-Олівер".
Місіс Лайонс швидко проглянула папери і перевела на нас погляд.
— Містере Холмсе,— сказала вона,— цей негідник обіцяв одружитися зі мною, якщо я розлучуся. Але навіщо він мене обманював? Значить, він маніпулював мною. Я все скажу вам. В одному присягаюсь: коли я писала листа, я навіть не уявляла, що вб'ю мого друга сера Чарльза.
З'ясувалося, що лист Лора написала під диктовку Степлтона, який запевняв, що сер Чарльз візьме на себе всі витрати в суді. А коли лист відіслали, сказав, що перестане поважати себе, якщо дозволить комусь іншому допомогти мені. Про подальші події Лора не здогадувалася, а про смерть сера Чарльза дізналася з газет. Степлтон взяв із неї слово не говорити нікому про заплановане побачення.
— Ну ось, поволі туман розсіюється,— сказав Холмс, коли ми вийшли на платформу.— Скоро я крок за кроком зможу відтворити цей злочин. Криміналісти скажуть, що щось подібне вже було в Гродно, на Україні, в 1866 році, і згадають Андерсона з Північної Кароліни. Але у нашої справи є цілком своєрідні риси.
Лондонський експрес підійшов до станції, і з вагона першого класу вийшов Лестрейд.
— Ну як, значна справа?
— Такого давно не було. У нас усього дві години вільного часу. Ходімо пообідаємо, а потім пригостимо вас чистим нічним повітрям Дартмура.
XIV
Собака Баскервілів
Шерлок Холмс ніколи ні з ким не ділився своїми планами. Таку потаємність можна було пояснити його вольовим характером. Він ніколи нікого не наражав на небезпеку. Але всім, хто з ним працював, було дуже важко. Мої нерви були на межі. Раптом мені в обличчя війнуло холодним вітром — ми були на болотах. Кожен крок коней наближав нас до розв'язки всіх цих подій. У присутності візника ми не могли говорити про справу і розмовляли про різні дрібниці. Недалеко від садиби ми розплатилися і пішли до Мерріпіт-хаусу.
— У вас є зброя, Лестрейд? Детектив посміхнувся.
— Якщо на мені є брюки,— значить є і задня кишеня, яка ніколи не буває пустою.
— Ось і прекрасно. А зараз треба чекати.
Ми влаштували засідку неподалік від будинку. Я навпочіпки підкрався до кам'яної огорожі і підійшов до того місця, де можна було подивитися у вікно.
У кімнаті було двоє чоловіків — сер Генрі і Степлтон.
Вони сиділи один проти одного, пили каву і курили сигари. Степлтон щось жваво говорив, а баронет сидів блідий і слухав неуважно.
Ось Степлтон встав і вийшов із кімнати, а сер Генрі налив собі вина і відкинувся на стільці, Я почув скрип дверей, потім тріск гравію на стежці.