Пройда весь час вигравав, хоча грав один проти двох. Чарлі Бейтс розумів, у чому хитрість, але весело сміявся, слідкуючи за Пройдою.
Містер Чітлінг програв останні гроші і кинув карти. Сьогодні він був небагатослівний, про щось зосереджено думав, а Чарлі добре знав, що Томмі Чітлінг вклепався в Бейтс. Кохання приятеля додало йому веселого настрою; він реготав, качаючись по підлозі.
Раптом у двері хтось подзвонив. Хлопці миттю притихли і нечутно зникли з кімнати! Пройда впустив у дім чоловіка у грубій робочій блузі. Фейгін придивився і впізнав Тобі Крекіта.
Фейгін і Пройда здивувались, побачивши втомлене, брудне й неголене обличчя чепуристого Тобі. Не чекаючи запитань, Крекіт наказав принести їжі, а коли наївся досхочу, звелів Пройді вийти, випив джину з водою і розповів, що діло не вигоріло, що Олівера підстрелили, а спільники полишили його в канаві і кинулися врізнобіч, рятуючи свою шкуру.
РОЗДІЛ XXVI,
у якому на сцені з'являється нова таємнича дійова особа й відбувається багато подій, нерозривно пов'язаних з цією оповіддю
Фейгін, почувши новину про Олівера, "зойкнув, шарпнув себе за волосся, прожогом вискочив з будинку і помчав вулицею" світ за очі. Він трохи заспокоївся, коли підійшов до трактиру "Три каліки". Фейгіна добре знали всі миршаві мешканці брудних завулків, які приязно кивали йому. Він так само приязно кивав їм у відповідь і "звернувся до щупливого чоловічка, що сидів, увібгавшись у дитяче кріселко, перед дверима своєї крамниці", чи не бачив той Сайкса. Чоловічок відповів, що Білла тут сьогодні не було. Фейгін зайшов у трактир і подався нагору, у велику кімнату. Там за довгим столом сиділи чоловіки і жінки, "а в кутку за розладнаним фортепіано — джентльмен-професіонал з буряковим носом..." Він награвав якусь мелодію, а "молода леді розважала слухачів баладою з чотирьох куплетів". Обличчя її прихильників були позначені печаттю мало не всіх пороків і привертали увагу саме своєю огидністю. "Підступність, жорстокість, п'яне зухвальство були їхніми найвиразнішими рисами, але найбридкішими й найжалюгіднішими персонажами цієї жахливої картини були жінки — деякі ще із слідами юного рум'янцю на щоках, ...інші вже цілком позбавлені принадних ознак своєї статі, геть спотворені й спустошені злочинством та розпустою; а всі ж вони ще не вийшли з юного віку!" Серед усього цього збіговиська Фейгін видивлявся потрібного йому чоловіка, але того тут не було. Він попросив трактирника передати, що 258 шукав його, вийшов, найняв кабріолет і поїхав до будинку, де мешкав Сайкс. У кімнаті Фейгін побачив тільки Ненсі, яка була геть п'яна і не відреагувала на розповідь про те, що діло не вигоріло, а на Сайк— са полює поліція. Старий почав розпитувати дівчину про Олівера, але вона сказала, що хлопчикові краще Померти, ніж бути серед таких, як вони. Ці слова розлютили Фейгіна. Старий з притиском заявив, що коли Сайкс урятує свою шкуру, але повернеться без хлопчика, то хай краще вона уб'є його сама, коли не хоче, щоб його задушив тюремний кат. Говорячи це, Фейгін прохопився, що Олівер для нього — скарб, надто тепер, коли він "зв'язався із самим дияволом у плоті".
Раптом Фейгін схаменувся, що в нестямі бовкнув зайве, опанував себе і змінився просто на очах. Він почав розпитувати Ненсі, чи затямила вона його слова, але дівчина попросила повторити, якщо він чогось хоче. Старий вирішив, що вона справді п'яна і не зрозуміла його натяків, а тому заспокоївся і пішов додому. Уже перед самими дверима будинку до старого раптом підійшов чоловік, якого Фейгін шукав у трактирі. Фейгіну дуже не хотілося заводити незнайомця в дім, але той наполіг, що хоче поговорити в теплі. Вони зайшли в кімнату, сіли біля каміна і про щось тихо заговорили. Монкс (саме так кілька разів назвав його Фейгін) звинувачував старого, що той не виконав своєї обіцянки, не зробив із хлопчика шмаркатого кишенькового злодюжку, який би потрапив у в'язницю і назавжди заплямував себе. Але Фейгін виправдовував себе, говорячи, що цей хлопчик зовсім не схожий на інших: його нічим не можна залякати, він не хотів красти, за ним не було ніяких гріхів.
Раптом Монкс вигукнув, що побачив якусь жіночу тінь, що промайнула по стіні. Фейгін схопив свічку, і вони обійшли всі кімнати, спустилися в підвал, але ніякої жінки не знайшли.
РОЗДІЛ XXVII
спокутує провину одного з попередніх розділів, у якому вельми нечемно покинуто на самоті одну леді
Містер Бамбл, який залишився в кімнаті місіс Корні, "ще раз перерахував чайні ложечки, зважив на руці щипці для цукру, Ще уважніше оглянув молочник, надзвичайно ретельно дослідив стан меблів, ...а тоді знову взявся рахувати ложечки" і нашвидку оглянув вміст хазяйчиного комода. Те, що він побачив у шухлядах, викликало в нього неабиякий захват. Там лежали усілякі предмети туалету най— модніших фасонів і найкращої якості, "а в скриньці з висячим замочком, коли він її потрусив, почувся приємний звук, не інакше, як брязкіт монет".
Він повернувся до каміна і сів, як раптом до кімнати вбігла місіс Корні. Вона була дуже схвильована, і містер Бамбл, намагаючись заспокоїти жінку, обняв її і "в палкому пориві цмокнув кінчик її цнотливого носа". Місіс Корні "обвила руками шию містера Бамбла". Цього вечора вони домовилися одружитися. Здавалося, між ними виникло цілковите взаєморозуміння, але місіс Корні нічого не сказала майбутньому чоловікові про те, що почула від Саллі.
Містер Бамбл по дорозі додому зайшов до трунаря. Подружжя Сауербері ае було вдома, але крамниця була відчинена. Містер Бамбл зазирнув у вікно вітальні і побачив застелений скатертиною стіл, на якому виднілися хліб, масло, кухоль пива і пляшка вина. За столом, недбало розвалившись у кріслі, сидів містер Ной Клейпол, а поряд стояла Шарлотта і годувала його устрицями. Вона умовляла його з'їсти ще одну жирненьку, але Ной уже об'ївся і захотів поцілувати ІПарлотту. Побачивши це, містер Бамбл вдерся до кімнати і закричав на негідників. Шарлотта вереснула, а Ной став виправдовуватися, що дівчина сама весь час лізе до нього цілуватись.
Шарлотта докірливо подивилася на хлопця, але той продовжував її звинувачувати в усіх гріхах.
РОЗДІЛ XXVIII,
у якому йдеться про Олівера Твіста і розповідається про його подальші пригоди
Сайкс розумів, що не зможе втекти від переслідувачів із пораненим хлопчиком на руках. Проклинаючи усіх сторожів і вірних слуг, він поклав Олівера на траву і, погрожуючи пістолетом, наказав Тобі повернутись. Але спільник більше боявся людей, які підняли крик, і собак, а тому волів краще загинути від кулі Білла, ніж потрапити до рук ворогів. Тобі чимдуж накивав п'ятами, а за ним чкурнув Сайкс, покинувши хлопчика в канаві.
Переслідувачів було троє: містер Джайлз, Брітлз і мандрівний лудильник; який ночував у флігелі, прокинувся від галасу й приєднався до погоні разом зі своїми собаками. "Містер Джайлз служив дворецьким і економом у старої леді, Брітлз був їй за лакея, а що починав він службу ще зовсім малим хлопчиком на побігеньках, то до нього й досі ставилися як до юнака, в якого ще все попереду, хоч він уже розміняв четвертий десяток".
Переслідуючи злодіїв, чоловіки й самі не на жарт перелякалися, а тому, не впіймавши грабіжників, тісним гуртом повернулися в будинок.
Непритомний і безпорадний Олівер пролежав у канаві цілу ніч. Нарешті він розплющив очі, застогнав від болю, поволі підвівся і почвалав, сам не знаючи куди. Йому здавалося, що ніби поряд з ним Сайкс та Крекіт і грабіжник боляче стискає йому руку.
Поволі хлопчик вийшов на дорогу, побачив будинок і поплентався до людей. А в цей час герої-переслідувачі підкріплялися сніданком, і містер Джайлз розповідав про нічні події куховарці та покоївці, хизуючись сміливістю товаришів і своєю власною. Жінки охали, дивувалися, тулилися від страху одна до одної, як раптом у двері хтось постукав. Троє сміливців разом із собаками рушили до дверей, відчинили їх і, "боязко визираючи одне в одного з-за плеча, уздріли на ґанку ніяке не страховисько, а бідного малого Олівера Твіста". Вони схопили його, затягли до передпокою .і закричали, що попався один із злодіїв. Цей гармидер перервав милозвучний жіночий голос. Слугам було наказано, щоб пораненого перенесли нагору і покликали лікаря і констебля.
Дівчина, яка дала ці розпорядження, не захотіла глянути, хто був цим пораненим грабіжником.
РОЗДІЛ XXIX
знайомить із мешканцями будинку, до якого потрапив Олівер
У затишній кімнаті за столом сиділи дві жінки. Їм прислуговував бездоганно вдягнений у чорну трійку містер Джайлз.
Одна жінка була вже немолода. Вона сиділа у величній позі й пильно дивилася на свою молоду співрозмовницю.
Дівчина милувала око свіжою красою юності. "Їй не минуло ще й сімнадцяти літ. Вона була така струнка й граційна, така ніжна й ласкава, така чиста й вродлива, що здавалася створінням неземним, не спорідненим з грубими істотами, що населяють наш світ". Вона глянула на стареньку, і очі її засяяли такою любов'ю і щирою відданістю, "що духи небесні всміхнулися б, якби глянули на неї в цю мить".
"До воріт під'їхав кабріолет, з якого вискочив і щодуху помчав до ґанку гладенький джентльмен". Він за мить опинився в кімнаті, вигукуючи слова співчуття місіс Мейлі з приводу нічної пригоди. Міс Роза перебила його і попросила оглянути пораненого.
Лікаря Лосберна любила вся округа за щирість і доброту. Він пробув у пораненого набагато довше, ніж сподівались обидві господині, а потім запросив жінок подивитися на грабіжника, адже вони так і не бачили його. Містер Джайлз спочатку просто не зважувався зізнатися, що він підстрелив маленького хлопчика, а потім у нього язик не повертався сказати правду, яка могла б звести нанівець його славу.
РОЗДІЛ XXX
оповідає про те, яке враження Олівер справив на тих, хто прийшов навідати його
Лікар запевняв жінок, що вигляд злочинця їх здивує, і він не помилився. "Замість потворного, жорстокого лиходія, якого вони сподівалися побачити, на ліжку лежала зболіла, виснажена дитина, що поринула в глибокий сон". Дівчина підійшла до хлопчика, схилилася над ним, її сльози скотилися йому на чоло.
"Олівер заворушився й усміхнувся уві сні, наче цей вияв жалю і співчуття навіяв йому приємний сон про любов і ласку, яких він ніколи не знав".