Коли їм випадала нагода, вони могли покалічити себе або інших. Ці люди завжди були замкнені. Виявилося, що усі тутешні пацієнти зазвичай приходять сюди, щоб прожити тут до кінця свого життя. Чарлі спробував уявити собі, як ходитиме цими коридорами як пацієнт. У майстерні він побачив глухонімих хлопців, які старанно виконували свою роботу. Один з хлопців поплескав Вінслоу по руці й показав у куток, де сушилися на полицях його закінчені вироби. Вінслоу та вчитель стали з ентузіазмом хвалити вироби, а хлопець гордо всміхався й подивився на Чарлі, певно, чекаючи, що і він його похвалить. Чарлі сказав похвальні слова, бо хлопець цього потребував.
Директрисою школи була низенька, повна, материнського вигляду леді. Вона розповіла, що тут немає учнів із високими коефіцієнтами. Ті, хто має коефіцієнти від шістдесяти до сімдесяти, тепер, як правило, навчаються в міських школах, щоправда, в спеціалізованих класах, суспільство створює для них усілякі вигоди. А тут класифікували учнів на охайних і неохайних. Деякі з неохайних мали серйозні ушкодження мозку, лежали у спеціальних ліжках до кінця своїх днів.
Повертаючись із Воррена, Чарлі гнітило відчуття холодної безнадії. Він не чув там розмов про реабілітацію, про лікування, про те, що одного дня цих людей можна буде повернути у світ.
Елджернон більше не бігав в лабіринті, Берт годував його силоміць. Чарлі доклав усіх зусиль, щоб перестати ототожнювати себе з ним. Стосунки з Фей вичерпували себе. Жінка нічого не знала про Чарлі, про його роботу. Її цікавили лише танці, живопис та секс. У помешканні Чарлі почався такий же безлад, як у її квартирі.
Якось увечері Аліса прийшла побачитися з Чарлі, після того як довідалася від Берта, що діється з Елджерноном. Фей не було вдома, бо вона пішла танцювати. Але десь за чверть до другої ранку вони були здивовані несподіваною появою Фей на пожежній драбині. Чарлі розповів їй про Алісу, що працювала над проектом в університеті, а Аліса знала про Фей раніше – тож вони не здивувалися, що зустрілися. Вони сподобалися одна одній. Усі троє сиділи й розмовляли до світанку, потім Чарлі повів Алісу додому. Аліса сказала, що їй подобається у Фей відвертість, довірливість, відсутність егоїзму. Їй лише не подобалося те, що Фей примушує Чарлі пити і заважає йому працювати.
Чарлі багато працював, навіть переселився в лабораторію. Фей це все не подобалося. Він зрештою втратив із нею терпець. Аліса допомагала йому тим, що приносила їжу, бо він весь час працював. Фей знайшла собі нового приятеля, але Чарлі сприйняв це спокійно, відчувши майже полегкість.
Якось Елджернон був жвавий і двічі подолав лабіринт успішно. На третій раз він помилився. Коли він побачив, що біжить незнайомою стежкою, то став бігти повільніше і його дії стали непередбачуваними: старт, пауза, обкрутився, хотів бігти назад, потім знову побіг уперед, аж поки нарешті опинився в глухому куті, який спричинив йому легкий шок, повідомивши, що він припустився помилки. У цьому місці замість повернутися назад і знайти альтернативну дорогу, він почав робити кола, стрибати на стіни лабіринту. Його кігтики застрявали у верхній плутанині дротів, і він дико верещав, падаючи і вдаючись до нових безнадійних спроб. Потім перестав стрибати, згорнувся в маленький тугий клубочок і заціпенів.
Чарлі знайшов радість у своїй праці. Він відчув, що скоро розв'яже цю проблему. Одного дня він пішов на коктейль до місіс Немур. Вона давала його на честь двох чоловіків із управління Фонду Велберга, які сприяли тому, щоб її чоловік одержав грант. Чарлі хотів прийти з Фей, але вона сказала, що має побачення і взагалі краще піде на танці. На вечірці були професор Немур і доктор Штраус. Дружина Немура усі заслуги експерименту приписувала лише своєму чоловіку. Немур хотів, щоб Чарлі був вдячним йому за все, що було для нього зроблено. Чарлі сказав, що усім байдужісінько до нього, незалежно від того, чи дебіл він, чи геній. Немур сказав, що цей експеримент мав на меті розвинути його розум, а не зробити популярним, і Чарлі розвинувся з приємного недорозвиненого молодика в нахабного, егоцентричного, антисоціального виродка. "…те, що ви для мене зробили, – хоч це й справжнє диво, – не дає вам права ставитися до мене як до експериментальної тварини. Я індивід, і Чарлі був індивідом ще до того, як він переступив поріг лабораторії", – сказав Чарлі. Потім він запропонував професору істину, яку відкрив: "розум без здатності віддавати й отримувати любов приводить до ментального й морального зриву, до неврозу й, можливо, навіть до психозу". Чарлі сказав, що коли був недорозвинений, то мав багато друзів, а зараз не має жодного. Він був п'яний – цілком утратив над собою контроль, відчув, що йому треба в туалет. Він встиг туди добігти, потім вимив обличчя холодною водою. Раптом він побачив, що колишній Чарлі дивиться на нього з дзеркала. Тупий запитальний вираз на його обличчі. Широко розкриті й налякані очі. Теперішній Чарлі відчув себе самовпевненим, егоїстичним виродком. На відміну від Чарлі, він був не спроможний заводити друзів або думати про інших людей та їхні проблеми. Він був зацікавлений у собі й лише в собі. Йому стало соромно. Ще більше Чарлі відчув свою самотність, коли прийшов додому, хотів зайти до Фей, але почув за дверима голос іншого чоловіка.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Уві сні до Чарлі прийшло осяяння! Він знайшов в експерименті помилку і написав звіт до професора Немура під назвою "Ефект Елджернона–Гордона: дослідження структури й функцій поліпшеного розуму". У звіті йшлося про те, що техніка хірургічного втручання, опрацьована Немуром і Штраусом, не може нині знайти застосування у практичній діяльності, спрямованій на поліпшення людського розуму. Елджернон, хоч він іще перебуває у своїй фізичній юності, переживає розумовий регрес. Його моторна активність ушкоджена, функціонування залоз занепадає, прискорена втрата координації і сильні ознаки прогресивної амнезії. Ці та інші синдроми фізичної й ментальної руйнації можуть бути передбачені зі статистично значущими результатами через застосування нової формули Чарлі. Хоч хірургічні стимули, застосовані до Чарлі і миші, призвели до інтенсифікації та прискорення всіх ментальних процесів, вада, яку можна назвати "ефектом Елджернона–Гордона", – це логічна закономірність такого прискореного розвитку розуму. Висновок: штучно розвинений розум руйнується протягом часу, прямо пропорційного темпам його зростання.
Чарлі вирішив не панікувати, хоч скоро мали з'явитися ознаки емоційної нестабільності та забудькуватості – перші симптоми занепаду.
Немур доручив Бертові відвезти звіт і статистичні дані до університету Гелстона, аби кілька найвідоміших у цій галузі вчених перевірили результати Чарлі й застосування його формул. Аліса заплакала, коли Чарлі повідомив їй висновки, до яких дійшов. Вона почувалася винною в усьому цьому. Чарлі вважав, що нікого не слід звинувачувати в тому, що сталося. Експеримент був ретельно підготовлений, широко випробуваний на тваринах, підкріплений надійними статистичними даними. Коли вони вирішили використати його як перший людський експонат, то мали всі підстави бути переконаними, що ніякої фізичної небезпеки не буде. Не було ніякого способу передбачити психологічні ями. Єдиним питанням тепер залишалося: скільки Чарлі ще протягне?
Немур сказав, що результати Чарлі підтверджені. Це означає, що помилка є центральною і ставить під сумнів усю гіпотезу. Коли-небудь знайдуть спосіб подолати цю проблему, але цей час поки що не настав.
Чарлі почав ставати неуважним, втрачати терпець і кричати на кожного. Елджернон помер, але його не кинули у спалювач, бо Чарлі поховав мишу на задньому подвір'ї. Хлопець заплакав, коли поклав букет диких квітів на його могилу.
Чарлі позичив в Берта автомобіль і поїхав побачити матір. Маркс стріт виявилася брудною вулицею, будинки обвалилися або були знесені, не було видно дітей. Коли він підійшов до будинку, то пережив короткочасний шок. Мати стояла на верхній сходинці у старому коричневому светрі й мила вікна, хоч було холодно й вітряно. Вона завжди працювала, аби показати сусідам, яка вона гарна дружина й мати. Її волосся стало білим, а тонкі щоки були змережані зморшками. Чарлі ступив уперед від хвіртки до стежки й попрямував до ґанку. Вона відступила назад, а потім вимовила його ім'я. Жінка дивно поводилася, увійшла до вестибюлю й замкнула за собою двері. Чарлі став гупати у двері по склу так сильно, що скло тріснуло, й він поранив руку. Почав гавкати собака. Чарлі сказав, що не піде, поки вони не поговорять. Він говорив, що став розумним, просив дозволу зайти. Спокійний тон голосу подіяв на жінку. Коли вона побачила, що він поранений, то впустила до будинку і вимила йому руку. Раз у раз вона зітхала, говорячи про те, що Чарлі завжди потрапляє у халепу. Він розповідав про операцію, про те, що його життя змінилося. Згодом Роза наче про все забула і взялася прибирати, її розум подався в мандри. Прийшла Норма, Чарлі не дуже хотів бачитися з нею, але не було куди тікати. Побачивши брата, Норма пояснила, що матір не пам'ятає минулого. Сестра була рада, що Чарлі прийшов. Сім місяців тому до неї приходив професор. Вона не думала, що Чарлі живий, бо мати казала, що він помер у притулку Воррена. Чарлі не міг повірити, що сестра більше не ненавиділа його, а виросла і стала приязною, симпатичною і здатною на щирі почуття. Він розповів їй про свої спогади з дитинства. Сестра не могла повірити, що була такою підлою у відносинах з ним. Він згадав, як вони гралися в дитинстві, сестра впала, а потім збрехала, що Чарлі намагався вбити її. Норма призналася, що ненавиділа його, бо батьки метушилися навколо нього весь час. Вони ніколи не сварили його за те, що не виконав домашнього завдання або зробив його неправильно, або приніс додому погані оцінки. Він грався, а вона мусила сидіти на важких уроках. У школі з неї сміялися, бо в неї був такий брат, тому вона вирішила поквитатися. Норма заплакала і сказала, що тепер їй соромно. Багато років сестра мучилася з хворою матір'ю.